Змова на випередження. Що змінить для Трампа і Путіна черговий переворот в Судані
Що сталося в Хартумі
В Судані, в п'ятий раз за історію незалежності, і, як звичайно, за допомогою військового перевороту, змінилася влада: 75-річний президент Омар аль-Башир і його найближче оточення (всього близько двохсот осіб), включаючи в. о. голови правлячої партії "Національний конгрес" Ахмеда Харуна, взяті під варту. Розпущені президентська рада і Національні збори. Що до кабінету міністрів, то він був відправлений у відставку ще в лютому самим аль-Баширом, оголосив надзвичайний стан.
Переворот очолив перший віце-президент і міністр оборони, 65-річний генерал-лейтенант Ахмед Авад ібн Ауф.
Попередні успішні перевороти, що відбулися в 1958, 1969, 1985 і 1989 роках.
У прямому ефірі суданського ТБ Авад повідомив про створення військової ради, який буде керувати протягом двох років, готуючи країну до "вільних і справедливих" виборів. Перші кроки в цьому напрямку вже зроблені: припинено дію Конституції, введений режим НС строком на три місяці, закрито повітряний простір і КПП на кордонах. Раніше Ауф обіймав посади начальника військової розвідки, голови Об'єднаного комітету начальників штабів, посла Судану в Омані. З 2007 р. він включений в санкційний список США. Пост міністра оборони зайняв в серпні 2015 р., посаду першого віце-президента - в лютому.
Повалений аль-Башир також прийшов до влади в результаті військового перевороту 30 червня 1989 р., поваливши уряд Садика аль-Махді, лідера правоисламистской партії "Умма" ("Нація"), політичного крила суфійського братства "Ансар". На момент перевороту аль-Башир командував парашутної бригадою в Хартумі і виступив під гаслом порятунку держави від "гнилих політичних партій". Також як і Авад аль-Башир призупинив дію Конституції, розпустив парламент заборонив всі партії і профспілки, закрив безліч газет, створив військові трибунали, видворив іноземних співробітників гуманітарних організацій, помістив під домашній арешт всіх членів Кабміну, нелояльних йому військових, чиновників, громадських діячів. Іншими словами, перевороти Башира і Авада організовані буквально під копірку, а значить, є всі підстави вважати, що подальший розвиток ситуації 2019 р. буде відбуватися за схемою 1989 р.
Успіхи аль-Башира на терені очищення суданського суспільства були настільки великі, що вже в 1993 р. США включили Судан в списку спонсорів тероризму, в 1996-му ООН ввела проти нього дипломатичні санкції, в 1997-му США оголосили щодо Судану торговельне ембарго і заморозили доступні їм суданські активи за порушення прав людини, в 2007 р. - ввели додаткові економічні санкції, а в 2009 р. Міжнародний кримінальний суд в Гаазі (МКС) видав ордер на арешт аль-Башира, звинувативши його в "злочинах проти людяності". Це був перший в історії ордер на арешт діючого глави держави. Аль-Башир був обвинувачений в етнічних чистках у Дарфурі, в ході громадянської війни на заході Судану, в якій загинули понад 300 тис. чоловік. Аль-Башир і порадив суддям МКС з'їсти виписаний ними ордер - і
продовжив здійснювати поїздки по закордонним країнам, наочно демонструючи нікчемність міжнародних законів. У 2010 р. МКС виписав ще одні ордер на арешт аль-Башира - вже по іншій справі, але з тим же результатом.
Не дивно, що до аль-Баширу давно і уважно придивлялися в Кремлі, охоче продаючи йому зброю - приблизно на мільярд доларів за 20 років. У вересні 2016 р. Судану продали чергові 150 Т-72, а в листопаді 2017 р. аль-Башира запросили на оглядини до Володимира Путіна. Втім, інтерес був обопільний, і аль-Башир теж домагався зустрічі, вбачаючи в зближенні з Росією свій шанс.
Прибувши в Москву суданський диктатор справив на російське керівництво враження відморозка, готового заради збереження себе у владі рішуче на все, а кращого союзника для Росії і бажати не можна. До того ж Судан має досить вдале, з точки зору розміщення там бази розташування. І співпраця по лінії Москва-Хартум почало набирати оберти: поставки озброєнь, запрошення російських видобувних компаній, пропозиція аль-Башира відкрити російську військову базу в Порт-Судані і контракт на будівництво там НПЗ, обговорення постачання ЗРК С-300, винищувачів Су-30 і Су-35, переговори з РЖД про модернізацію суданських залізниць, угоду з "Росатомом" про будівництво АЕС... Судан став обживати і ПВК Вагнера, бойовики якої спільно з суданськими силами безпеки брали участь у придушенні протестів в Хартумі, що почалися з грудня. До цих протестів ми ще повернемося.
Перспектива виникнення російського хаба в Судані абсолютно не влаштовувала США, які відстежуючи активність аль-Башира спробували діяти на випередження, прочинивши хвіртку для переговорів. Ще до візиту суданського диктатора до Москви Вашингтон трохи здав назад, скасувавши в кілька етапів (з січня по жовтень 2017 р.) більшу частину економічних санкцій, введених у 2007-му, з посиланням на "прогрес", нібито досягнутий аль-Баширом у протидії тероризму та дотримання прав людини. Правда, зі списку країн, що підтримують тероризм, Судан все-таки не вивели.
Ці половинчасті кроки не дали бажаного ефекту. Аль-Башир будував міжнародні відносини в дуже широкому спектрі, без оглядки на США, та не обмежуючись однією лише Росією. У грудні 2017-го в Хартумі побував президент Туреччини Реджеп Ердоган, і за результатами візиту було підписано 13 угод, включаючи угоду про військову співпрацю та договір про передачу Туреччині в оренду на 99 років острови Суакин в Червоному морі. З середини і до кінця 2018 р. аль-Башир поступово знизив градус напруженості між Хартумом і Каїром. Судан успішно розвивав відносини з Саудівською Аравією - найближчим союзником США в Перській затоці, з Китаєм і навіть з Білоруссю. Іншими словами, Башир виявився успішним геополітичним хакера, який зламав велику частину збудованих санкцій проти Судану і почав власну гру.
Початок протестів і несподіваний поворот
Однак економічне становище в самому Судані було вкрай поганим. Рівень життя знизився до катастрофічної позначки, і з 19 грудня, спочатку на північному сході країни в Атбаре, а потім і по всіх містах (і насамперед у Хартумі) почалися протести. Вони були викликані різким, більш ніж у три рази, зростанням цін на хліб та інші товари першої необхідності, а також їх нестачею. До 10 січня Amnesty International оцінювала загальне число убитих протестувальників у 37 осіб, заарештованих - понад 800, а власті повідомляли про спалення протестувальниками 118 будівель, включаючи 18 поліцейських ділянок, і майже 200 автомобілів. Тим не менше в цілому влади справлялися з ситуацією і ознак прийдешнього догляду аль-Башира не спостерігалося. Він навіть відвідав наприкінці січня Каїра, заявивши в ході спілкування з пресою, що розповіді про масштаби протестів сильно перебільшені.
Лідером протестів став 83-річний Садик аль-Махді, повалений Баширом в 1989 р. і повернувся з еміграції. До його партії "Умма" долучилися активісти десятків партій і суспільних груп, включаючи ісламістів, лібералів, Суданську компартію, Асоціацію суданських професіоналів і Альянс юристів-демократів. Лікарі і студенти організували сидячі страйки в лікарнях і університетах. Футбольні фанати перекривали центральні дороги. Влади намагалися блокувати доступ до Facebook, Twitter і WhatsApp, але без особливого успіху.
21 березня Омар аль-Башир видав указ про призначення аль-Махді своїм помічником, заявивши, що той "один з найбільш авторитетних лідерів опозиції". Але це не вплинуло на ситуацію і не знизило напруження протистояння.
Спочатку військові без всяких коливань брали участь в розгоні протестувальників. Потім у соціальних мережах Судану стала з'являтися інформація про підготовку ними збройного перевороту. У Хартумі 9 квітня у сутичках між силовиками і опозицією на вулицях загинуло 13 осіб, після чого між армійцями і силами безпеки намітився розкол. Це дуже стривожило Авада, який негайно виступив із заявою в стилі "ми не допустимо", а вже 11 квітня перехопив ініціативу, змістивши аль-Башира сам, і зігравши на випередження. Напередодні перевороту Авад заявив, що хоча армія розуміє мотиви протестувальників, вона не дозволить розростися хаосу в країні - мовляв, цього їм не пробачить історія".
Іншими словами, протестувальникам підсунули пустушку: намозолившее очі і скомпрометований перша особа змістили, поклавши на нього всю відповідальність, і замаскувавши таким чином збереження сформованої системи. Ймовірно, такий же сценарій буде в свій час розіграний і в Росії - адже недаремно в Москві дуже уважно стежать за подіями в Хартумі, а особливо за долею аль-Башира. Вже зрозуміло, що його не видадуть МКС і не відправлять в еміграцію. Екс-президент може дуже багато розповісти про причетність до геноциду лідерів нової влади. Причому видачі аль-Башира не хочуть ні Авад, ні аль-Махді.
Звичайно, значна частина протестуючих не задоволена таким сценарієм, але зміна аль-Башира вже внесла розкол у їхні ряди. Аль-Махді вичікує, вважаючи, що йому і його партії будуть зроблені якісь пропозиції - і, швидше за все, саме так і станеться. Решта - ті, у кого немає шансів бути допущеними до влади, - висловлюються про переворот вельми негативно. Компартія, партія "Конгрес" і Суданська асоціація професіоналів закликали до продовження протестів, вимагаючи передачі влади цивільним політикам. Але опозиція далеко не однорідна і не завжди здатна до спільних дій, а за вирахуванням "Умми" - просто слабка, так що навряд чи вона зуміє протистояти армії. Швидше за все, протести поступово видихаються, а найбільш значимим фігурам з числа їх лідерів, насамперед аль-Махді, будуть запропоновані місця в уряді чи інші варіанти пристрою в новій реальності. В цілому ж, ні економічна ситуація, становище з правами людини не зазнають в Судані особливих змін.
Що ж стосується зовнішньої політики, то тут-то і розгорнеться боротьба. Росія спробує утримати захоплені позиції, а її конкуренти - перш за все США - їх послабити. Нові ж влада Судану постараються отримати з їх протистояння максимум вигод для себе. Це єдине поле, на якому можливі зміни, але гра на ньому тільки починається і передбачити її результат, сьогодні складно.