Талібан на роздоріжжі. Що чекає Афганістан після виходу США

У доступному для огляду майбутньому ні в Афганістані, ні у зовнішніх гравців не буде чіткого і зрозумілого політичного курсу

Американські та британські військовослужбовці допомагають евакуювати громадян Афганістану, які не бажають жити за талібів / Getty Images

Сполучені Штати завершили евакуацію з Афганістану своїх громадян, а також місцевих, які не захотіли жити в одній країні з талібами (не всіх) — всього 120 тис. чоловік.

З цієї нагоди 31 серпня президент США Джо Байден звернувся до нації, щоб підкреслити: блискавичний прихід членів "Талібану" до влади після рішення про виведення американських військ не є геополітичною поразкою.

Аналогічно, ураженням не є теракти біля аеропорту в Кабулі, оскільки Штати оперативно завдали удару по ватажкові місцевої філії "Ісламської держави".

"Війна в Афганістані закінчена", — відрізав Байден, назвавши операцію по евакуації такою, що не мала аналогів в історії.

А потім розставив крапки над "i" обіцянкою боротися за права громадян Афганістану дипломатичними методами, а не шляхом "нескінченних військових інтервенцій".

Епоха, коли США таким чином намагалися "перелаштувати інші країни", завершена, запевнив 46-й президент США.

Що, як бачимо, не означає, що Вашингтон пішов з Афганістану повністю, — він буде наглядати за ним і за талібами.

Хоча якщо раптом буде потрібна "військова інтервенція", наприклад, виріши таліби влаштувати масову страту або полонивши громадян США і ЄС, то "на землі" будуть працювати союзники Штатів, зацікавлені в розширенні свого впливу в Центральній Азії.

Простіше кажучи, вирішення нагальних проблем Білий дім передав на аутсорсинг Туреччині, де Реджеп Тайіп Ердоган створив симбіоз світської і релігійної держави.

Такий варіант талібам по нутру, оскільки сторонні все-таки не іновірці ж які.

До того ж зараз, після відходу США і НАТО, "Талібан" гостро зацікавлений у формуванні тісних взаємин з іноземними, підкреслимо, легітимними урядами (бажано топ-країн), оскільки і себе бачать повноцінним урядом, а не групою заколотників.

І світ мало-помалу, обережно, але погоджується рахуватися з "Талібаном" як новою владою Афганістану. Ряд урядів вже готові до ведення переговорів з талібами. В тому числі, наприклад, і лідер ЄС — Німеччина, адже на кону стоять і інтереси європейців, тому як: а) нікому не потрібно збільшення наркотрафіку з збіднілого і ізольованого Афганістану; б) також нікому і не потрібен нова міграційна криза.

Спасибі, Дорсі

Такий кардинальний розворот цивілізованого світу до "Талібану" трапився не в останню чергу завдяки вкрай інтенсивної піар-кампанії руху в соцмережах.

В першу чергу мова йде про Twitter. Якщо Facebook і YouTube афілійовані з рухом еккаунти і групи банили досить оперативно, то соцмережа Джейка Дорсі продемонструвала дивовижну терпимість до контенту талібів.

Як результат, інформпростір, в тому числі англомовний, наповнили позитивні образи членів руху "Талібан", які вступали в протиріччя з розповідями жителів Афганістану про відрубування кінцівок або повної ліквідації прав жінок.

"Талібан" старанно нівелював негативну інформацію про рух, поки його лідери, наприклад, потенційний новий міністр культури Забіхула Муджахід запевняли публіку в тому, що жінки зможуть ходити по вулицях, вчитися і навіть працювати.

Вся ця кампанія ребрендингу "Талібану" проводилася і проводиться настільки професійно, що ряд експертів, як писала The Washington Post, вважають: рух консультувала як мінімум одна компанія зі зв'язків з громадськістю.

Члени руху здебільшого притримують цих ймовірних рад, оскільки, принаймні поки, виглядають куди більш осудними, ніж 20 років тому, коли в Афганістан прийшли США і їх союзники.

На одному піарі не виїдеш

Так, успішна піар-кампанія, що стала можливою, в тому числі, завдяки відступу соцмережі Дорсі від своїх стандартів, привела талібів до влади. Тут не посперечаєшся.

Але після ейфорії потрібно ще довести, що поширювані ними наративи — не просто красива картинка, а нові принципи руху. Ну, якщо вже "Талібан" хоче повноцінних двосторонніх відносин з іншими державами.

З деякими з них рух вже починає їх вибудовувати. Поки напівофіційні, але все ж. Тим більше, що в світі є уряди, готові закрити очі на деякі "недоліки", щоб бути першими в цій країні Центральної Азії, що лежить на перетині важливих торговельних маршрутів і володіє багатими запасами природних ресурсів.

І крім Ердогана, який в останній рік часто згадував про спільну з сучасним Афганістаном історію, це держава, що вийшла з-під опіки, становить надзвичайний інтерес для розвиваючого свій "Пояс і шлях" Китаю, що вже має в своєму розпорядженні певні активи в місцевій промисловості.

Афганістан цінний для Пекіна не тільки в плані видобутку копалин і розвитку логістики, а й для розширення китайської "м'якої сили" в регіоні. І сила ця може бути аж ніяк не "м'якою", оскільки рух має чималий потенціал в "розгойдуванні" Центральної Азії — в першу чергу країн, які не надто охоче підпорядковуються впливу Китаю. Наприклад, Казахстан.

З побоюванням на "Талібан" поки поглядають і в Москві, нехай і намагаються навести мости.

Кремль теж зацікавлений в тому, щоб максимально швидко заповнити вакуум, що утворився після відходу США з регіону.

І виходить, що в Афганістані буде діяти свого роду трикутник з зовнішніх гравців — Росії, Китаю і Туреччини. Останній при необхідності підтримку надаватимуть Сполучені Штати, але Анкара цілком здатна і самостійно "освоювати" нові території, як показали приклади Сирії, Лівії та Нагорного Карабаху.

Усередині цього трикутника можливі ситуативні союзи. Як троїсті, так і двосторонні.

Китай, Туреччина і Росія можуть "дружити" між собою проти когось третього. До речі, ще й одночасно. У всіх трьох є власні інтереси: десь вони можуть збігатися, десь суперечити один одному.

Але також можливо, що трійця буде поводитися як лебідь, рак і щука.

У будь-якому випадку, після відходу США Афганістан буде нестабільний не тільки тому, що до влади прийшов "Талібан", а й через це протиріччя в діях кандидатів в покровителів нової влади Афганістану.

Щось подібне не так давно спостерігалося в Лівії, де Туреччина підтримувала визнаний ООН Уряд Національного Згоди (ПНС), а Росія — Лівійську Національну Армію Халіфи Хафтара. У підсумку все вилилося в пряме зіткнення "проксі" Анкари і Москви, яке завершилося підписанням ними мирним і компромісним новим ПНС.

Так що в доступному для огляду майбутньому ні в Афганістану, ні у зовнішніх гравців не буде чіткого і зрозумілого політичного курсу.