• USD 28.1
  • EUR 34
  • GBP 38.2
Спецпроєкти

Трансформація Причорномор'я. В кого перетворюється Румунія "ідеального ворога" України

Перезавантаження в українсько-румунських відносинах відбулася. Питання, що буде далі і якою буде ціна нинішнього добросусідства
Реклама на dsnews.ua

Російська агресія проти України не тільки обрушила існувала до цих пір систему міжнародної безпеки. Одним з її наслідків стало порушення існуючого балансу сил на Чорному морі. Крім того, вона істотно вплинула і на відносини України з країнами Чорноморського регіону: Молдовою, Румунією, Болгарією, Туреччиною та Грузією. Десь, як, наприклад, у відносинах Києва і Бухареста, стався радикальний поворот, десь, хоч без нього і обійшлося, акценти почали розставлятися дещо інакше. У будь-якому випадку Причорномор'ї вже ніколи не буде таким, як раніше. Стаття про Румунії продовжує цикл публікацій, присвячених трансформації регіону.

Якщо до 2014 р. Румунії відводилася роль "головного ворога" України, то за минулий з початку російської агресії період вона перетворилася в союзника. Бухарест залишається головним провідником стратегії НАТО в Чорноморському регіоні й виступає з ініціативами, спрямованими на посилення присутності альянсу. Перезавантаження в українсько-румунських відносинах відбулася. Однак ряд гострих питань, омрачавших дружбу двох держав, не стільки вирішено, скільки відсунутий на другий план. Як буде надалі розвиватися діалог Києва і Бухареста, чи будуть принесені інтереси України на Дунаї в жертву союзницьким відносинам, - на ці питання ясних відповідей наразі немає.

Ідеальний ворог

До 2014 р. Румунія ідеально підходила на роль "головного ворога".

Вона виглядала таким з позицій історії, в якій химерно сплелися радянські міфи і концепти з сучасними українськими: захопила в 1918 р. Бессарабію, в 1941-му виступила на боці гітлерівської Німеччини проти СРСР. 4-я румунська армія штурмувала Одесу, і низькі бойові якості румунських солдатів довгий час служили приводом для глузувань і стали додатковим цеглинкою в будівництві міфу "дедывоевали". Це неповага і навіть презирство до румунів особливо культивувалося в Одесі, яка перебувала в зоні румунської окупації, і було перенесено також на теперішню Румунію. Справедливості заради, варто відзначити, що того сприяли і деякі дії румунської сторони - наприклад, спроба часткової реабілітації румунського диктатора Іона Антонеску у 2006 р. (скасована вищим судом Румунії через два роки).

Щоправда, українцям, традиційно не цікавиться всім, що відбувається навколо "рідної хати", події в Румунії і позиція румунської влади ставали відомі завдяки російським мас-медіа, які звично робили акцент на одних деталях і втрачали інші. Весь цей коктейль із стереотипів минулого і сьогодення в кінцевому підсумку і сформував зневажливе ставлення до Румунії, яка у кого-то навіть виразилося в образі: чому їх беруть в ЄС, а нас - ні.

Крім того, тривалий час існувала проблема "втрачених територій", тобто регіонів, які входили до складу Великої Румунії у період 1918-1940 рр. і приєднаних до Радянського Союзу за пактом Молотова-Ріббентропа. Це сучасна Правобережна Молдова, Буковина, Хотинщина і південні райони Одеської області. На початку 1990-х це питання дійсно суттєво ускладнював відносини двох країн. Ще до розпаду СРСР 24 червня 1991 р. румунський парламент прийняв Декларацію парламенту Румунії за пактом Молотова-Ріббентропа та його наслідків для країни, яка містила, по суті, вимога повернути Румунії Південну Бессарабію, округ Герца і Північну Буковину.

Реклама на dsnews.ua

У відповідь Верховна Рада Української РСР у заяві від 5 липня 1991 р. розцінив такі дії румунської сторони як висунення територіальних претензій, заявивши, що "Українська РСР заперечує які-небудь претензії на її землі, звідки і від кого б такі претензії не відбувалися". Варто сказати, що чималу роль тут зіграв молдавський унионизм - рух, спрямований на возз'єднання Молдови з Румунією. Молдавські уніоністи були страшилкою не тільки для Придністров'я, але і для жителів української Бессарабії.

Обмін політичними претензіями тривав до тих пір, поки Румунія впритул не підійшла до вступу в НАТО. Одним з ключових вимог приєднання до альянсу є відсутність територіальних спорів з сусідами. Це і сприяло підписанню 2 червня 1997 р. базового Договору про відносини добросусідства і співробітництва, який підтвердив непорушність кордонів. Але, як говориться в анекдоті, "осад залишився". І будь-яка заява румунських політиків чи преси, де містилися або вгадувалися територіальні претензії до України, моментально опинялося в центрі уваги і служило приводом для чергової хвилі обурення. Тим більше що російська преса сприяла поширенню таких новин.

Недовіра до Румунії не було подолано навіть після Помаранчевої революції, коли Бухарест розглядався як один з "адвокатів" України в НАТО. Румунія брала участь в установчому з'їзді Співдружності демократичного вибору 2 грудня 2005 р., яке розглядали як фундамент Балтійсько-Чорноморської осі (втім, ця організація виявилася недієздатною). Відбувся взаємний обмін візитами глав держав.

Однак романтичний період закінчився в 2009 р., після рішення Міжнародного суду ООН в Гаазі. Тривав п'ять років судовий процес закінчився вердиктом, згідно з яким Зміїний хоч і був визнаний островом, а не скелею (як наполягала румунська сторона), але він не повинен був враховуватися на користь України при визначенні її виключної економічної зони та розподіл континентального шельфу. В результаті Румунії відійшла частина континентального шельфу, потенційно багата вуглеводнями.

Рішення Гаазького суду, ясна річ, не додало теплоти у відносини Бухареста і Києва. Крім того, існувало ще кілька спірних питань. На території України проживає понад 250 тис. молдаван, які є четвертою за чисельністю етнічною групою, і більше 150 тис. румунів. І якщо Румунія усіх вважає румунами, то для України відмінність між двома етнічними групами, що говорять на одній мові, мало принципове значення. Знову ж побоювання, що коли-небудь Румунія під приводом захисту співгромадян може спробувати зажадати назад історичні території. Ці побоювання посилювалися роздачею населенню півдня Одеської та Чернівецької областей румунських паспортів під приводом відновлення громадянства для тих, чиї предки жили на території Румунського королівства до 1940 р. Логіка здавалася простою і очевидною: сьогодні - співвітчизники, завтра - співгромадяни, післязавтра - танки.

Не можна не згадати і про конфлікт навколо глибоководного суднового ходу (ГСХ) Дунай—Чорне море. Рішення будувати цей канал в українській частині дельти Дунаю було прийнято Кабінетом Міністрів для того, щоб послабити румунську монополію на вихід з Дунаю в Чорне море і створити умови для розвитку придунайських портів. Рішення з економічної точки зору абсолютно правильне, але, як це нерідко буває, зроблено було через... Україна фактично вирішила проблему явочним порядком, не пройшовши необхідні процедури узгоджень і не дотримуючись вимог підписаних нею екологічних конвенцій. Цей факт був використаний румунською стороною, яка стала наполягати, що український канал завдає шкоди екології дельти Дунаю. Економічний спір між конкурентами набув політичного забарвлення.

І хоча у відносинах з Росією було набагато більше проблем, ніж у стосунках з Румунією, тим не менш про російську загрозу в передвоєнні роки майже не говорив, а про румунської писали всі, кому не лінь.

Тим більше що Бухарест негативно сприйняв харківські угоди про пролонгацію перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Криму. У листопаді 2010 р. президент Траян Бесеску наголосив, що Румунія "не влаштовує факт пролонгації Росією угоди про базування її флоту в Севастополі". Подібну позицію неодноразово висловлювали інші румунські політики і експерти. Треба сказати, що в цілому в той момент румунське політико-експертне співтовариство розглядало Україну як провідника російської зовнішньої політики в Чорноморському регіоні і не бачила сенсу вибудовувати якісь особливі відносини, крім існуючих.

Українські мас-медіа тиражували заяву члена Громадської ради при Міністерстві оборони РФ Ігоря Коротченка про те, що Чорноморський флот захистить Україну від територіальних претензій Румунії, а один із наближених до Партії регіонів українських політологів радив грати на угорсько-румунських протиріччях і розвивати контакти з угорською партією ФІДЕС та її лідером Віктором Орбаном. Це зараз Коротченко, рассыпающий погрози на адресу України, сприймається як килимний клоун, а тоді з його ідеями носилися так само, як і з згадуваним політологом, ціна слів якого вже відома, так само як і позиція угорського прем'єра.

Фактор румунської загрози спробували розкрутити під час Майдану. Українські ЗМІ, швидше за все, з подачі російських, розтиражували новину про те, що Румунія має намір зробити інтервенцію для захисту своїх співгромадян у разі розпаду України. Цитована публікація була всього-навсього думкою, висловленою в особистому блозі сучавским кореспондентом газети Adevarul Діну Зарэ. Але вона подавалася ледь не як офіційна позиція Бухареста. Загалом, "закінчуйте Майдан, а то Румунія нападе". Примітно, що цю публікацію російські пропагандисти досі тягають в зубах, щоб довести, що не Росія, а саме Румунія представляє загрозу для України.

Ідеальний друг

Анексія Криму і війна на Донбасі дали поштовх перезавантаження українсько-румунських відносин. Президент Траян Бесеску вже 24 лютого 2014 р., через три дні після кривавої драми на Майдані, заявив, що Румунія підтримує незалежність і територіальну цілісність України.

Бухарестские політики та експертне співтовариство усвідомили, що Україна не Росія і не є провідником російської політики в Чорноморському регіоні. І для Румунії набагато краще, щоб її сусідом була демократична і стабільна Україна, ніж яка-небудь "Одеська народна республіка". Бухарест не радує і посилення російського впливу в Молдові, де Румунія традиційно має інтереси. Російська агресія порушила сформований останнім часом баланс сил в регіоні. І це прекрасно усвідомлюють в Бухаресті. Глава штабу ВМС Румунії віце-адмірал Олександру Мирсу заявив, що мілітаризація Росією Криму веде до того, що вся румунська прибережна лінія знаходиться в зоні досяжності російських ракет "земля-земля" дальнього радіусу дії.

З самого початку Румунія надає Україні посильну допомогу, беручи на лікування українських військових і організовуючи програми оздоровлення дітей з українських сімей, постраждалих у війні проти російської агресії.

Ще більш значима допомога в рамках натовських програм. У квітні 2016 р. з'явилася інформація, що Румунія вирішила виділити 250 тис. євро військово-технічної допомоги та внести 500 тис. євро на роботу трастового фонду Україна—НАТО з питань кібербезпеки. А в червні нинішнього року Румунія в рамках цього фонду надасть Україні обладнання для кіберзахисту на більш ніж 1 млн євро. Вельми актуальна допомога в світлі нещодавно розпочатої масштабної кібератаки на українські ресурси.

Румунія першою з країн - членів Євросоюзу ратифікувала Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. У лютому 2015 р. відбувся візит у Бухарест міністра закордонних справ України Павла Клімкіна, а 17 березня вперше за сім років Україну відвідав президент Румунії Клаус Йоханнис. В ході зустрічі двох президентів обговорювалося ряд двосторонніх питань, у тому числі придністровське врегулювання. Тільки в 2014-2015 рр. було підписано низку міжурядових угод: про заходи зміцнення довіри і безпеки, про місцевий прикордонний рух, ще два - про прокладання оптико-волоконного кабелю через українсько-румунський кордон в районі між Орловкой (Україна) і Исакчей (Румунія) і про відкриття міжнародного пункту пропуску для поромної переправи між двома цими населеними пунктами. Остання угода вкрай важливо, оскільки, маючи спільний кордон з Румунією по Дунаю, Україна не має на цій ділянці пункту пропуску. Потрапити в Румунію з Одеської області українські громадяни можуть тільки через Молдову.

Не менш плідним був і візит Петра Порошенка в Бухаресті в квітні минулого року. Київ і Бухарест підписали спільну угоду про патрулювання державного кордону між Румунією і Україною для боротьби з корупцією і контрабандою, про співробітництво у сфері військових перевезень та ін. Також оновили Українсько-румунської спільної президентської комісії.

Ще одне важливе питання, яке обговорювалося в ході візиту українського президента в Румунію, - підвищення енергетичної безпеки, зокрема, питання про диверсифікацію поставок газу. Петро Порошенко запропонував прискорити роботу над укладенням угод про интерконнекторах між газотранспортними системами Румунії і України, що дасть можливість імпортувати газ з румунської сторони. Бухарест, крім всього іншого, є також союзником України в боротьбі проти будівництва обхідного газопроводу "Північний потік-2", який просуває Росія. Румунія разом з ще сімома країнами Євросоюзу виступила проти будівництва обхідного газопроводу, заявивши, що проект несе ризики для енергетичної безпеки Центральної та Східної Європи.

З трьох чорноморських держав - членів НАТО саме Румунія найбільш активно наполягає на посиленні позицій альянсу в регіоні. У свій час вона дала згоду на розміщення елементів американської системи протиракетної оборони (ПРО). Румунія також висунула ідею про створення флотилії НАТО в Чорному морі, що включає кораблі Румунії, Болгарії і Туреччини, і мала намір залучити до цього проекту Україну. Але ця ініціатива не знайшла підтримки з боку Софії. Тим не менш Румунія продовжує політику, спрямовану на протидію військовим зусиллям Росії, що безумовно, відповідає й інтересам України.

Певний інтерес представляє і ініціатива про створення нової системи регіональної взаємодії, що базується на трикутнику Польща—Україна—Румунія.

Хто оплатить чек

Прогрес у відносинах і зближення позицій двох країн очевидний. Але вдалося повністю розв'язати всі були до початку російсько-української війни протиріччя? На жаль, багато з них залишилися. Просто відійшли на другий план порівняно з іншими, більш важливими проблемами. Наприклад, питання надання румунського громадянства. Ініціатива президента України щодо посилення відповідальності за наявність другого громадянства може торкнутися тисячі громадян України, які мають паспорт Румунії.

І, звичайно ж, залишається проблема ГСХ Дунай—Чорне море. Вона також відійшла в тінь. Тому в чималому ступені сприяє і те, що українські відомства, в першу чергу Міністерство інфраструктури, так і не виробили якоїсь стратегії по відношенню до Дунаю і придунайських портів. Питання це виходить за чисто економічні рамки.

Українська Бессарабія - це дійсно вузол економічних, соціальних, екологічних та етнічних проблем. Складається парадоксальна ситуація: з одного боку, українські політики і ЗМІ розповідають страшилки про "бессарабському сепаратизмі". З іншого - практично нічого не робиться, щоб поліпшити економічну ситуацію в проблемному регіоні. Добре хоч нещасливу автотрасу Одеса—Рені почали ремонтувати.

Рівень залученості України в реалізацію Стратегії ЄС для Дунайського регіону (Дунайської стратегії) на державному рівні трохи більше нульового. Те, що вдається зробити в рамках Стратегії, робиться переважно зусиллями неурядових організацій або місцевої влади (яскравий приклад тому - відкриття екопарку "Картал" в прикордонному Ренійському р-не). Комплексне бачення участі України в Дунайській стратегії також розроблено неурядовими організаціями.

Подібне неувага до Бессарабії в стратегічному плані може дорого обійтися. Причому мова не йде про сепаратизм, хоча Росія всіляко намагається спровокувати цей процес.

У можновладців, до цих пір не визначилися зі стратегією у відношенні до Румунії, може виникнути спокуса махнути рукою і пожертвувати інтересами на Дунаї в догоду союзнику. 10-11 липня у Бухаресті під головуванням міністра інфраструктури України Володимира Омеляна та міністра транспорту Румунії Резван Кука було проведено друге засідання Українсько-румунської спільної комісії з питань економічного, промислового, наукового та технічного співробітництва. В рамках цієї зустрічі сторони домовилися форсувати роботу окремої робочої групи з питань туризму і створення в найближчій перспективі окремих експертних груп, які займуться створенням взаємоприйнятних рішень щодо модернізації пункту пропуску Солотвино — Сігету-Мармацієй, Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд, каналу Швидке, навігації на Дунаї і розвитку транспортної інфраструктури в рамках TEN-T. Власне кажучи, це і є всі спірні питання.

Саме тому Україні сьогодні вкрай необхідно як мінімум виробити чітку і ясну стратегію щодо Дунаю і Румунії, з тим щоб розвиток союзницьких відносин не призвело до збитків національних інтересів в настільки важливому європейському регіоні, як Дунайський. Грань між поступками і втратою позицій може виявитися досить тонкою.

    Реклама на dsnews.ua