Трансформація Причорномор'я. Чому Туреччина продовжує загравати з Путіним
Російська агресія проти України не тільки обрушила існувала до цих пір систему міжнародної безпеки. Одним з її наслідків стало порушення існуючого балансу сил на Чорному морі. Крім того, вона істотно вплинула і на відносини України з країнами Чорноморського регіону: Молдовою, Румунією, Болгарією, Туреччиною та Грузією. Десь, як, наприклад, у відносинах Києва і Бухареста, стався радикальний поворот, десь, хоч без нього і обійшлося, акценти почали розставлятися дещо інакше. У будь-якому випадку, Причорномор'ї вже ніколи не буде таким як раніше. Стаття про Туреччині продовжує цикл публікацій, присвячених трансформації регіону.
Незалежно від зміни президентів і урядів в Україні Туреччина розглядалася в якості стратегічного партнера в чорноморському регіоні. І це було пов'язано не тільки з тим, що вона є одним з провідних торговельно-економічних партнерів. Більшість проектів, пов'язаних з посиленням енергетичної незалежності України, так і Європейського Союзу, було зав'язано на Туреччину.
Саме через турецьку територію повинен був пройти відбувся газопровід Nabucco. Через неї ж передбачається тягнути і "Турецький потік" для російського газу. До речі, цей газ надходить у Туреччину через територію України (ГВС "Орловка" на кордоні з Румунією). Коли команда Януковича задумала будувати LNG-термінал на Чорному морі, то однією з ключових проблем було отримання дозволу турецької сторони на проходження танкерів-газовозів через Босфор і Дарданелли. Не обходилося і без розкручування "турецької загрози", хоч і в більш скромних масштабах, ніж румунської.
З початком російської агресії значення Туреччини для України тільки зросла. На питання "Чий Крим?" в Анкарі відповідають однозначно: Туреччина підтримала резолюцію ООН від 16 листопада 2016 р. щодо територіальної цілісності України. Але це не призвело до санкцій проти Росії, не заважає турецьким кораблям заходити в Крим, а турецьким бізнесменам вести справи.
Ставлення Анкари до українського кризи диктується виключно прагматичними міркуваннями. Ніякої лірики, тільки питання вигоди. Як член НАТО Туреччина приймає участь у всіх заходах Альянсу на Чорному морі. І тим не менш час перебування, класність і загальна тоннажність кораблів НАТО, які можуть перебувати у Чорному морі, обмежена Конвенцією Монтре. Переглядати яку Анкара не має наміру.
Тому принаймні було трохи наївно очікувати, що погіршення російсько-турецьких відносин призведе до різкого повороту в бік України. Зближення Києва та Анкари виявилося тимчасовим і ситуативним. Тим не менш він приніс очевидну користь. Туреччина передала Збройним Силам України п'ять мобільних польових госпіталів.
Якщо IV засідання Стратегічної ради за участю двох президентів у березні 2015 р. виглядало нехай і результативним, але все-таки ординарним заходом, то V засідання цієї ради, що відбулося в березні 2016 р. ході візиту Петра Порошенка в Туреччину, виглядало як прорив.
Було підписано ряд важливих документів про співпрацю у сфері безпеки, у тому числі Декларація про поглиблення стратегічного партнерства між Україною і Турецькою Республікою. В ній навіть говорилося про намір сторін "докладати спільні зусилля з метою розширення співробітництва двох країн у сфері постачань газу, особливо шляхом використання газотранспортної інфраструктури України, а також розробити проекти спільної участі у проектах постачання природного газу з Каспійського басейну в Європу".
Поновилися переговори про створення Зони вільної торгівлі між двома країнами. Однак поки компромісу досягти не вдалося. Пропонований Туреччиною варіант не влаштовує українську сторону, оскільки не охоплює сільськогосподарську галузь.
Але вже в червні 2016 р. Реджеп Тайіп Ердоган направив Володимиру Путіну лист з вибаченнями за збитий російський літак, що послужило поштовхом до російсько-турецького діалогу. 10 жовтня 2016 р. було укладено міжурядову угоду про прокладання двох ниток газопроводу "Турецький потік" потужністю 15,75 млрд куб м в рік кожна (сумарна потужність 31,5 млрд куб м) з можливістю розширення до чотирьох ниток на ємність 63 млрд куб м. Потенційні збитки України, викликані будівництвом "Турецького потоку" - зменшення обсягів транзиту мінімум на 16 млрд кубометрів.
Остаточно розставила всі крапки сочинська зустріч Ердогана і Путіна в травні нинішнього року, після якої було заявлено про скасування всіх економічних санкцій та повернення до повноцінного співробітництва, в тому числі і в будівництві газопроводу "Турецький потік".
Саме цей газопровід і залишається каменем спотикання в українсько-турецьких відносинах. Вплинути на процес будівництва Україна не може. Хіба що сподіватися, що відбудеться черговий інцидент з черговим російським літаком. Термін закінчення будівництва двох гілок - грудень 2019 р. Питання в тому, чи вдасться Заходу знайти альтернативу "Турецькому потоку". Україні, може, легше не стане, але для Росії, яка залежить від експорту енергоносіїв, це буде серйозним ударом.
Однак зближення з Росією зовсім не означає, що Туреччина скрутить співпрацю з Україною. Так, у травні цього року з'явилася інформація про те, що Держконцерн "Укроборонпром", турецька компанія Havelsan і венчурне підприємство Saq Arabian Taqnia будуть разом створювати літак для морського спостереження і патрулювання.
У будь-якому випадку історія з розвитком українсько-турецьких відносин досить повчальна. Туреччина показує приклад прагматизму, якого часто бракує Україні.
Читайте також: