• USD 28
  • EUR 33.2
  • GBP 38.5
Спецпроєкти

Повний тунець і клубна вакцина. Як ЄС розоряє Сейшельські острови і ображає Австралію

Євросоюз за старою колоніальною звичкою викачує ресурси з Третього світу і самоізолюється в будь-якій критичній ситуації

Рибак з жовтоперим тунцем на рибному ринку Мале на Мальдівах
Рибак з жовтоперим тунцем на рибному ринку Мале на Мальдівах. У 2019 році країна виловила 44 000 т риби, в той час як ЄС — 70 000 т
Реклама на dsnews.ua

Відразу два скандали за участю Євросоюзу, тунцевий і вакцинний, вивалилися на початку березня на сторінки світових ЗМІ. Скандали не те, щоб дуже гучні, але показові. У чому їх суть і що між ними спільного.

Тунець і євробюрократи

Нірмал Шах, колишній голова Управління рибальства Сейшельських островів, а нині виконавчий директор природоохоронної організації Nature Seychelles, звинуватив Євросоюз у "лицемірстві і неоколоніалізмі" за фактичне ухилення від боротьби з надмірним виловом жовтоперого тунця. Характерно, що в Європі про це написала тільки британська The Guardian, а континентальні ЗМІ відмовчувалися.

З тунцем ж все йде таким чином. В Індійському і Атлантичному океанах ловлять три види тунця: жовтоперого, великоокого і смугастого. На вилов кожного виду є окремі квоти. В економічних зонах прибережних держав квоти ЄС виділяються в рамках угод про рибальство, що укладаються на тлі звичайної для країн третього світу корупції, добре знайомої і українцям.

У даний час країни ЄС, в основному Іспанія та Франція, керують флотом з 43-х суден, які ловлять рибу в Індійському океані. У 2019 р. вони виловили 70 000 т жовтоперого тунця — більше, ніж будь-яка з прибережних держав Індійського океану. Для порівняння: Іран виловив 58 000 т, Шрі-Ланка і Мальдіви — по 44 000 т, інші — менше. Причому для невеликих країн, таких як Мальдіви або Сейшели, лов жовтоперого тунця є однією з бюджетоутворюючих галузей, а для ЄС — це лише одне з безлічі третьорядних виробництв.

Але 70 000 т вилову жовтоперого тунця судами ЄС — теоретична цифра. Справа в тому, що флот прибережних країн може ловити тільки жовтоперого тунця, не маючи можливості йти далеко в океан. Зате флот ЄС на маршруті від ЄС до Індійського океану може ловити всі види тунця, теоретично — в рамках квот, виділених для кожного виду. Правда, в тому випадку, якщо жовтоперий ловиться краще, а великоокий гірше, що найчастіше і буває, перелов понад квоту жовтоперого можна провести за документами як вилов великоокого. Це повсюдно і робиться.

Спроби штрафувати порушників неефективні, оскільки всіх не зловити. До того ж ризики і суми штрафів нижчі вигоди, що мають, утім, і вони грузнуть у нетрях багатошарової бюрократії, ЄС і національної. У рибалок з ЄС є кілька чергових версій для виправдання, оскільки жовтоперий і великоокий тунці зовні схожі. Це дозволяє змішати улов, виловлений у різних районах, або в крайньому випадку заприсягтися, що сплутали. Хоча насправді про плутанину в більшості випадків мова не йде, оскільки райони проживання двох видів, хоча і перетинаються, але не збігаються. Іншими словами, знаючи своє місцезнаходження, капітан траулера знає і якого тунця він ловить. Спірні випадки можливі лише на кордонах районів проживання двох видів, але зате на них можна списати все, що завгодно.

У результаті популяція жовтоперого тунця швидко деградує. Все більшу частину улову складають молоді особини, які ще не дали потомства. Прибережні країни, скриплячи зубами, урізують квоти на вилов, у тому числі і для своїх рибалок, що складно, оскільки, як уже сказано, лов тунця для них — бюджетотворна галузь. А в ЄС, під акомпанемент пропозицій зібрати чергову нараду і прийняти пару-трійку резолюцій, лов тунця зростає в рамках квот на всі три види, і запускаються нові фабрики по його обробці.

При цьому, океанський флот ЄС у будь-якому випадку не залишиться без діла. Якщо популяція жовтоперого тунця зменшиться настільки, що його лов стане невигідним, флот переорієнтовується на інший вид риби, в іншому районі Світового океану. А ось рибалки прибережних держав просто залишаться без роботи і без заробітку.

Щоб масштаби проблеми були зрозуміліше, можна навести приклад Мальдів, де близько 20% населення добуває основні засоби до існування за рахунок лову тунця на вудку, а не глибоководними сітками, як це робить флот ЄС.

Як і слід було очікувати, заява Шаха, підтримана представниками Мальдів, викликала чисто формальну реакцію в Брюсселі, а Париж і Мадрид її просто проігнорували. У Комісії з тунця Індійського океану (IOTC), регулюючому органі, що відповідає за управління запасами тунця, куди входять 33 країни, йде безплідна суперечка про те, наскільки слід скоротити квоти вилову: на 6%, як пропонує ЄС, або на 11%, як наполягають Мальдіви. Безплідна вона тому, що будь-яка квота на вилов жовтоперого тунця за фактом обмежить вилов тільки для прибережних держав. Рибалки з ЄС будуть як і раніше добувати жовтоперих тунців, списуючи їх під виглядом великооких, щомешкають далі від берега.

Справа йде до того, що прибережні держави будуть змушені відмовитися від продажу квот на вилов тунця в своїх економічних зонах. Це нелегке рішення, оскільки квоти приносять їм прибуток, відмова від якого викличе нові економічні труднощі.

Пропозиція організації французьких операторів тунця Orthongel про введення загальних квот на вилов теж не вирішує проблеми. Європейський океанський флот зможе оперувати на всьому просторі вилову тунця, а місцеві рибалки — тільки в прибережній частині. У підсумку, перелов жовтоперого тунця триватиме.

Виходу із ситуації не видно: при зіткненні на одному просторі двох способів лову, архаїчного та високотехнологічного, архаїка третього світу неминуче програє.

Вакцини для своїх. Утім, не тільки вакцини

вакцина AstraZeneca
Уряд Італії заблокував постачання партії вакцин AstraZeneca, що призначалися для Австралії / Getty Images

Уряд Італії заблокував постачання партії вакцин AstraZeneca, що призначалися для Австралії. Йдеться про 250 тис. доз, вироблених на одному з італійських заводів AstraZeneca. Таким чином, Італія створила прецедент, згідно з яким Євросоюз може заблокувати експорт вакцини за межі блоку, якщо виробник ще не виконав свої зобов'язання перед європейськими замовниками. Іншими словами, ЄС почав розподіляти вакцини за клубним принципом.

Це рішення викликало гнів коментаторів по всьому світу, але європейські ЗМІ вважали за краще розкрити над своїми читачами інформаційну парасольку. Вони обмежилися повідомленням про те, що на думку влади Австралії, втрата однієї партії не дуже сильно позначиться на ході кампанії по вакцинації, хоча ті й попросили Єврокомісію, яка підтримала дії Італії, переглянути це рішення.

Тим часом питання не в одній партії вакцин, а в ставленні ЄС до навколишнього світу в принципі. Два наведених приклади демонструють прагнення Брюсселя використовувати як ресурсний придаток якщо не весь світ, то ту його частину, що не може дати відсіч таким спробам. Влада Євросоюзу має намір згодувати останнього жовтоперого тунця саме жителям ЄС, навіть якщо населення країн Індійського океану буде голодувати. Вони також мають намір прищепити в першу чергу своїх жителів, наплювавши на решту світу, що не здатний зробити вакцини самостійно. Така політика — викачування ресурсів зовнішніх країн, але замикання на себе при найменшій загрозі, з наданням вчорашніх партнерів їх власній долі, і є, по суті, неоколоніалізм. Іншими словами, закиди на адресу Євросоюзу виправдані.

Два наведених приклади — зовсім не виключення. Навпаки, аналізуючи зовнішню політику ЄС, легко побачити, що про прагнення до рівноправного розширення, всупереч всім деклараціям Брюсселя, ні і ніколи не було й мови. Реальний Євросоюз влаштований в точності як МОСКОРЕП у романі Войновича, де "улюблений Геніалісімус з властивою йому прозорливістю розробив теорію, за якою можливо мирне співіснування двох громадських систем у межах однієї держави".

Такий погляд на ситуацію відразу розставляє по місцях всі деталі у відносинах між країнами "старого" і "нового" ЄС, а також Євросоюзу і країн, що беруть участь у програмах "асоціації з ЄС".

Неважко помітити, що Росія будує відносини з колишніми республіками СРСР рівно за тими ж принципами. Правда, Москва вдається і до прямої військової агресії, але це вимушений крок, який використовується нею для компенсації програшу Євросоюзу в просуванні свого впливу. При цьому, навіть будучи суперниками, Москва і Брюссель (який залишається, по факту символом і голосом "старого ЄС"), незважаючи на вкрай гострі, на перший погляд, розбіжності, завжди знаходять спільну мову в практичних питаннях. Список цих питань дуже значущий — починаючи від будівництва СП-2 і закінчуючи планами компромісного вирішення конфліктів, спровокованих Росією, що зажене країни, що стали жертвами цих конфліктів, у положення вічних напівколоній, наполовину, що відносяться до ЄС, наполовину російських. Утім, це вже інша історія, яка не має до вилову тунця прямого відношення.

    Реклама на dsnews.ua