• USD 28.2
  • EUR 32.9
  • GBP 36
Спецпроєкти

Турецькі війська в Азербайджані. Ердоган переграв Путіна

Анкара зміцнює своє становище в регіоні – намагається увійти в енергопроекти Греції, Ізраїлю та Кіпру, одночасно підминаючи під себе Кавказ

Турецькі "блакитні берети" біля Іл-76 Азербайджану, 29 липня 2020 г. / Getty Images
Турецькі "блакитні берети" біля Іл-76 Азербайджану, 29 липня 2020 г. / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Конфлікт між Грецією і Туреччиною навколо геологорозвідувальних робіт турецьких суден поблизу кордонів першої й на шельфі Кіпру, що інтенсивно розвивався з кінця травня цього року, раптом пішов на спад.

Ще 22 липня Анкара, відмітаючи всі претензії й обурення Афін, відправляла на пошук енергоресурсів судно Oruc Reis вже не тільки в економічній зоні Кіпру, виправдовуючи свої дії правом невизнаної Турецької Республіки Північний Кіпр (ТРПК), але й під боком у греків – біля берегів острова Кастелорізо, розташованого поблизу узбережжя материкової Туреччини.

У відповідь Афіни привели війська в режим підвищеної готовності й відправили бойові кораблі до острова для проведення навчань.

Євросоюз, насамперед — Німеччина і Франція — встав на бік Греції в цьому конфлікті.

Еммануель Макрон, президент Франції, чиї відносини з Анкарою також погіршилися через підтримку турками визнаного уряду Лівії (Париж підтримував його суперника – Халіфу Хафтара, сателіта Кремля), взявся просувати тему санкцій щодо Туреччини. Аналогічної думки дотримується і Німеччина.

Не минуло, однак, і тижня, як Туреччина згорнула розвідку нафти й газу біля Кастелорізо. Як повідомив в інтерв'ю CNN Turk спікер Реджепа Тайіпа Ердогана Ібрагім Калин, турецький лідер особисто віддав відповідне розпорядження, щоб ніщо не заважало перемовинам із Грецією.

Невже Ердоган, що завжди нехтував погрозами Брюсселя, злякався санкцій?

Реклама на dsnews.ua

Ні. Все трохи складніше й цікавіше. І впирається в питання азербайджансько-вірменського конфлікту, що розгорівся з новою силою після бойових зіткнень збройних сил двох країн на північно-західній ділянці їх спільного кордону 12-13 липня.

Туреччина в конфлікті в досить різкій та відвертій формі підтримала, природно, Баку. Росія, начебто, стала на бік союзної Вірменії, однак після заявки Анкари зменшила запал і навіть відмовилася від екстреного засідання ОДКБ.

Ердоган ж явно не збирається зупинятися. 27 липня кілька колон турецьких військ увійшли на територію Азербайджану для участі у спільних навчаннях. Вони починаються 29 липня і триватимуть до 10 серпня відразу в декількох регіонах: в Баку (схід), Кюрдамир і Євлах (центр), Нахчиван (захід, біля кордону з Вірменією) і Гянджа (північно-захід, близько до Товузу, тобто безпосередній зоні конфлікту 12-13 липня).

Поторгуємо?

Як пов'язані зниження Туреччиною напруженості в діалозі з Грецією, і навпаки – ескалація відносин Баку і Єревана?

Для початку зазначимо, що в турків є інтерес і до проєкту трубопроводу EastMed, який просувають за підтримки Вашингтона Ізраїль, Греція і Кіпр.

EastMed дозволить цим країнам вийти на європейський ринок і забезпечувати ЄС енергоресурсами, які добуваються на родовищах, що перебувають під контролем трьох держав.

Консенсусу щодо будівництва газопроводу лідери Греції, Ізраїлю та Кіпру досягли 3 січня 2020 р. І обійшлися без Туреччини.

Що, м'яко кажучи, Анкару не влаштовує. Турки, як історично торгова нація, прекрасно усвідомлюють, що бути посередником куди вигідніше, ніж постачальником. А EastMed обіцяє величезні бариші, і було б нерозумно не спробувати осідлати цю трубу.

Такого ж роду проектом є й турецько-азербайджанський TANAP – газогін із Каспійського регіону до Європи в обхід Росії.

Тільки тут проблемка виникла: конфлікт Баку і Єревана являє собою загрозу транзитним амбіціям Анкари на цьому напрямку.

Загострення, судячи з усього, — здебільшого плід політики прем'єра Вірменії Нікола Пашиняна, який таким чином вирішив перевірити Росію на вошивість. Чи готовий Кремль "вписатися" за Єреван у кризовій ситуації, а чи залишиться на своїй позиції підтримки тліючого багаття конфлікту між двома країнами.

Путін очікувано «не підвів» — тобто підвів. Коли криза сталася, Москва обмежилася деклараціями. Не більше. Пашинян же отримав прекрасний привід розширити поле для зовнішньополітичних маневрів і спрямувати зусилля на поглиблення зв'язків із Заходом.

Туреччина, своєю чергою, спершу гранично чіткою, агресивною реакцією на прикордонні сутички, а потім і відправкою військ на навчання продемонструвала свою силу і амбіції регіонального поліцейського.

У підсумку всі у виграші. Туреччина посилює свій вплив у регіоні, знижує ступінь ризику для енергопроектів, консолідує співгромадян, зокрема, численну азербайджанську діаспору. Уряд Пашиняна, в свою чергу, також консолідує співвітчизників проти союзу Баку й Анкари, збільшує шанс на вихід з-під впливу Росії, що розчарувала Вірменію, і привертає увагу до конфлікту ЄС та США (де повним ходом йде виборча гонка, а репер і республіканець Каньє Уест, що включився в неї — "вірменин за дружиною" Кім Кардашьян).

Хто в програші, так це саме Москва, оскільки її турки виштовхують з Східного і Північного Середземномор'я – подалі і від Лівії і Сирії, і від Ірану, і вприкуску — від Кавказу.

Турок злить росіянина

Відправленням військ до Азербайджану Ердоган серйозно змінив баланс сил. І посилив свої переговорні позиції, оскільки на навчання турецькі військові вирушили за кілька годин до його дзвінка Путіну.

Дивно, як турецьке втручання не передбачили в Москві. Реакція Анкари, окриленої успіхами в Лівії, була очевидна.

Тепер же Ердогану залишається досягти компромісу з Афінами, Кіпром, ЄС та Ізраїлем, і виторгувати участь в транзитних проектах. Так, Анкара має всі шанси плавно перетворитися з противника в союзника і партнера.

Але є й мінуси. Перший стосується безпосередньо моделі поведінки уряду Ердогана на міжнародній арені. Він стає дедалі хижішим. Апетит постійно зростає. Схожа картина спостерігалася і після приходу до влади Путіна, особливо після Мюнхенської промови 2007 р. Тоді Захід змовчав, а Росія отримала території Грузії, а потім і України.

Сьогодні в якості авторитарного правителя-збирача земель Ердоган все більше уподібнюється Путіну.

Щоправда, й Москву зарано скидати з рахунків. Регулярно дістаючи стусанів по всьому світу (від США, від Туреччини, від ЄС, від розлючених співвітчизників), Кремль може спробувати виправити ситуацію – довести спроможність і міць режиму, який недавно начебто посилився завдяки поправкам до конституції. Що загрожує наслідками в першу чергу для найближчих сусідів Росії, насамперед — для України та, ймовірно, Білорусі. І це другий мінус.

У Вірменії ж не варто виключати можливості спроб усунення росіянами Пашиняна від влади з приводом на його місце когось із Карабахського клану, представники якого ще не так давно оточували екс-президентів і вихідців з Нагірного Карабаху Роберта Кочаряна і Сержа Саргсяна. Пашинян всіх їхніх соратників позбавив посад, а колишніх президентів віддав до рук Феміди.

Протистояння з Азербайджаном може послабити його позиції ще до оформлення дружби із Заходом і стати паличкою-виручалочкою для «карабахських» на шляху до повернення у владу. Таким чином Росія, нехай і непрямими методами, але збереже свою присутність на Кавказі.

    Реклама на dsnews.ua