Турецький світ. Як Анкара проривається до вищої ліги і чим це загрожує Україні

Прогноз розвитку подій в Кавказькому регіоні в умовах стрімкого посилення впливу Туреччини дуже налякав кремлівських аналітиків

Турецьке сейсмічне судно Oruc Reis в супроводі турецьких військово-морських сил біля берегів Східного Середземномор'я, серпень 2020 р. / Getty Images

Туреччина стрімко нарощує свій вплив в гігантському регіоні — від Південного Кавказу до Середземного моря. На сьогодні активність Анкари є важливим фактором, що визначає обстановку в Лівії, на Кіпрі і навколо нього, біля грецьких середземноморських островів, в Сирії і Нагірному Карабаху...

Україна теж вирішила вступити в гру, результат якої на сьогодні непередбачуваний.

Вибори на Північному Кіпрі

Почнемо з найсвіжіших новин.

Ерсін Татар, якого відкрито підтримував президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган, 18 жовтня виграв президентські вибори в Турецькій Республіці Північного Кіпру, ТРПК (незалежність якої визнала тільки Туреччина). У другому турі Татар, який обіймав пост керівника уряду ТРПК, отримав майже 52% голосів, випередивши чинного главу невизнаної держави Мустафу Акинджі, який набрав понад 48%.

Хоча правовий статус президента практично невизнаної республіки здається дуже сумнівним, де-факто глава ТРПК є досить впливовою фігурою. Головним чином тому, що саме він офіційно представляє турків-кіпріотів на мирних переговорах під егідою Організації Об'єднаних Націй. І саме в процесі врегулювання кіпрського питання насамперед треба чекати змін після нинішніх виборів.

Якщо попередній президент Турецької Республіки Північного Кіпру Акинджі підтримував мирний план об'єднання острова в федерацію з двох частин, грецької та турецької, Татар виступає за політичний поділ острова на дві окремі суверенні держави, у крайньому разі, об'єднаних в конфедерацію. "Ми заслуговуємо наш суверенітет", — підкреслює переможець президентських перегонів. У свою чергу, Ердоган, коментуючи в Twitter результати виборів в ТРПК, повідомив, що Туреччина "буде продовжувати докладатиме всіх зусиль для захисту прав турків-кіпріотів".

Що це буде означати на практиці, побачимо — незабаром повинна пройти зустріч представників турків- і греків-кіпріотів за участю кіпрських "гарантів" — Греції, Туреччини і Великобританії.

Зрозуміло одне: в умовах, коли Анкара і її ставленики підсилюють свої позиції в ТРПК, зазнають істотних змін і розклад сил за переговорним столом, і ситуація "на місцях". Туреччина прогнозовано буде більш жорстко продавлювати свій варіант вирішення кіпрського питання і посилювати різні форми своєї присутності на острові і навколо нього. Найімовірніше, буде продовжена політика Анкари останніх місяців, протягом яких турецька армія провела спільні військові навчання з турками-кіпріотами, а турецьке дослідницьке судно займалося розвідкою покладів корисних копалин на морському шельфі, який Греція і Кіпр вважають своїм.

Ерсін Татар, якого відкрито підтримував президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган, виграв президентські вибори в Північному Кіпрі / EPA/UPG

Шельф розбрату

Треба сказати, що шельф біля грецького острова Кастеллорізо в Східному Середземномор'ї — це ще один, окремий епізод турецької "партії". Турецьке дослідницьке судно Oruc Reis з серпня — з перервами — здійснює тут розвідку природного газу. У вересні дослідження були припинені на тлі дипломатичних спроб врегулювати суперечку. Але в середині жовтня Oruc Reis продовжило свої дослідження.

НАТО намагається помирити двох членів Альянсу, Грецію і Туреччину. ЄС погрожує санкціями. Але в Анкарі, впевнені у своїй правоті, не збираються йти назустріч ні Афінам, ні Брюсселю і всіляко демонструють свою незалежність від думки європейських інституцій.

Не можна сказати, що ситуація принципово нова для регіону і для Північноатлантичного альянсу. Зрештою, турки і греки в 1974 р. воювали один проти одного на Кіпрі. Однак цей екскурс в історію аж ніяк не заспокоює. Швидше навпаки — говорить про те, що можливий будь-який розвиток ситуації, якщо Туреччина дійсно вирішить іти ва-банк, ігноруючи "окрики" з Брюсселя.

Війни Анкари

У двох "гарячих" зонах Середземномор'я — Лівії та Сирії — Туреччина вже є учасником збройного конфлікту.

У Лівії Анкара на вищому рівні підтримує одну сторону — офіційно визнаний лівійський уряд національної злагоди, відкрито надаючи, в тому числі і військову допомогу. Натомість УНЗ визнав виняткові права Туреччини на розробку газових родовищ у Східному Середземномор'ї, підписавши в кінці минулого року відповідний договір про розмежування морської зони, що викликав гнівне засудження з боку Греції.

У Сирії Туреччини ще більше, а її інтереси ще багатогранніше, хоча головною метою проголошується боротьба "з курдськими терористами" біля турецьких кордонів. В принципі, якщо назвати турецьку присутність в Сирії визначальною, це не буде великим перебільшенням.

Далі на "шахівниці Ердогана" розташовується Нагірний Карабах. Присутність Туреччини в цьому конфлікті проявляється по-різному — від участі в бойових діях безпілотників турецького виробництва, які стали символом війни нового типу, до інформаційної підтримки Азербайджану турецькими медіа. Було б неправильно говорити, що "Туреччина воює в Нагірному Карабасі", однак те, що Баку отримує всебічну підтримку від Анкари, яка є визначальною для результату всього конфлікту, безперечно.

Якою фігурою будемо?

Нинішні події в Нагірному Карабасі вже фактично привели до найбільш суттєвих змін геополітичного балансу сил на всьому євразійському просторі. По суті, Туреччина вперше в новітній історії відняла у Росії роль головного гравця на Кавказі.

Прогноз подальшого розвитку подій в Кавказькому регіоні в умовах стрімкого посилення впливу Туреччини, очевидно, досить сильно налякав кремлівських аналітиків, тому що російська преса нині просто забита алармстіськими прогнозами про "настання тюркського світу".

Але діями Ердогана на просторі від Середземного моря до Кавказу занепокоїлися і в багатьох світових столицях. В Європі теж пишуть про "агресивну зовнішню політику Анкари". Що не дивно — останні події в Нагірному Карабасі на тлі того, що відбувається в Середземномор'ї, навіть скептиків переконали в тому, що новий центр сили, що утворився на місці колись великої імперії, вже активно займається переділом зон геополітичного впливу, незважаючи на авторитети, що ще недавно здавалися непохитними, і невідомо, чого чекати від турецького керівництва вже в найближчому майбутньому.

Цікаво, що Україна саме зараз вирішила зіграти з Туреччиною в одній команді. Підписані останнім часом українсько-турецькі угоди, в тому числі і у військовій сфері, вносять свою лепту в зміну положення фігур на великій світовій "шахівниці". Поки тільки не зовсім зрозуміло, яка фігура уособлює в цій партії Україну.