За заповітами Твитмена. Чому нам варто запустити анекдот про вуса Орбана
Коли Дональд Трамп, виступаючи в п'ятницю перед Генасамблеєю ООН, дійшов до проблеми північнокорейської ракетно-ядерної програми, який сидів у залі глава апарату Білого дому генерал Джон Келлі зробив повний театрального трагізму жест. "Боже, що за нісенітницю ти верзеш?! — напевно, найбільш м'яке з того, що промайнуло у нього в голові. — Адже попереджали ж!.."
Генеральський прикро пояснювався просто: радники чи не хором просили президента США утриматися від різких випадів у бік Пхеньяну і особисто Кім Чен Ина. Мова була ретельно вичищена навіть від натяків на агресивність. І що вийшло на виході? А вийшов імпровізований сеанс лютейшего троллінгу планетарного масштабу. Трамп не тільки заявив, що в разі чого Америці доведеться "повністю знищити Північну Корею", як би цього не хотілося уникнути, і все таке. Він ще й Кіма назвав "Рокетменом на самогубної місії". Тоді багато хто вважали, що світ став значно ближче до ядерної катастрофи, — мовляв, північнокорейський деспот настільки вразливий, що може розійтися не на жарт і, чого доброго, справді шмальнути по Гуаму. Або за Осаці. По Сеулу, на худий кінець.
Але Кім, схоже, розгубився. Все, що він зумів з себе вичавити у відповідь — проста образа Трампа: "Вижив з розуму старий". Простенько і без нашарувань смислів. Як мінімум з тієї очевидної причини, що будь-які персонажі північнокорейської масскульты на світовій арені просто меркнуть на тлі представників династії Кімів, якщо взагалі стають хоч скільки-небудь відомі. А розмахувати сакральним прийнятно для володарів цього далеко не в кожній ситуації — чай, не бомба. Це, до речі, хороший зразок того, як не треба популяризувати культуру. Зациклюючись на "високому" та ігноруючи "низьке", будь то література або кіно, музика або скульптура, ви стаєте малоцікаві світовій спільноті. Так що пара-трійка переказів, наприклад, Бондаря, Карпи і Кокотюхи послужать Україні куди більшу службу, ніж сотня бюстів Тараса Шевченка та чергових ювілейних перевидань "Кобзаря".
Так от, "Рокетмен" ("ракетник" або "людина-ракета") виявився чудовим мемом. По-перше, цей персонаж — точніше, персонажі — добре і давно відомий в світі. Тут і розповідь Рея Бредбері, і відразу дві голлівудські комедії, і британський серіал, і японський детектив в стилі манга. І нарешті, пісня Елтона Джона.
А відтепер це прізвисько політичного лідера. У Трампа, треба сказати, дар: дані їм клички мають звичку прилипати до тих, кого ними нагороджують. Хоча б на час. Ось, наприклад, в ході виборчої гонки так було з "Брехухой Хілларі" (Crooked Hillary), "Обманщиком Тедом" Крузом (Lyin" Ted), "Розрядів Джебом" Бушем (Low-energy Jeb). Гонка вже скоро рік як завершилася, а меми, між тим, все ще ходять.
Та ж доля, очевидно, чекає і Киму. Мало того, що багато хто з присутніх розсміялися, почувши слова Трампа, жарт почала відтворюватися і на рівнях нижче. Так, представник США в ООН Ніккі Хейлі після сесії розповідала, ніби представник якоїсь африканської країни, говорячи про Киме, використовував слово "Рокетмен", щиро вважаючи, що це частина його імені.
Ну, припустимо, всі посміялися. І що з того? Тут варто зазначити, що ядерний щит для північнокорейського керівництва має двояку функцію. Перша частина — власне захист і забезпечення виживання режиму. Друга ж лежить у психологічній площині. Для молодого північнокорейського лідера черговий запуск ракети — це акт міжнародного ексгібіціонізму. Демонстрація страхітливою силою. Символ могутності, перемоги, рішучості. Ваги, нарешті. Але схожість між диктатором і ексгібіціоністом йде далі: і той і інший бояться осміяння. Фігурально висловлюючись, на "Хвасонги" воно діє приблизно так само, як на ерегований пеніс (до речі, "Іскандерів" це теж стосується). Особливо, якщо сміх підкріплений жестом. Наприклад, таким: в суботу стратегічні бомбардувальники В-1b у супроводі винищувачів F-15 вчинили проліт над міжнародними водами уздовж кордонів КНДР. І яку реакцію це викликало? У вівторок північнокорейський міністр закордонних справ Лі Йон Хо, вкрай обережно підбираючи слова, заявив, що Пхеньян "має право" збивати американські бойові літаки навіть за межами свого повітряного простору. У цій конструкції головне не "за межами" і навіть "не збивати", а "має право", тобто можливість, а не загроза. До речі, в останній раз КНДР збила американський літак у 1969-му (це був розвідник).
Це, звичайно, ще не крок до деескалації, а лише натяк, але його помітили у Вашингтоні. Хід у відповідь послідувала негайно: на брифінгу в Білому домі Трамп заявив, що силовий сценарій буде абсолютно руйнівною для КНДР, але він є лише другий опцією для США. А перша — так, переговори.
Загалом, Твитмен Трамп своїм експромтом (що навряд чи, з огляду на запис у мікроблозі) хоч і не змінив дискурс, але змінив в ньому акценти. Звичайно, ніщо не заважає Киму продовжувати випробування. Однак кожен наступний пуск і вибух, крім страху, будуть породжувати і хвилю насмішок, що неминуче позначається і на його іміджі, і на перспективах вирішення конфлікту. Вийшов з коміксу рокетмена-камікадзе можна побоюватися, але сприймати його всерйоз громадській думці буде вже важче. І, відповідно, легше схвалити операцію з приведення його у відчуття (як тут не згадати про провокації Charlie Hebdo, чий гумор вважають жахливим і позбавленим смаку чи не більшість українців, в тому числі можновладців?).
А на те, що до цієї операції готують не тільки військових, але й публіку, може вказувати і така деталь, як поява в ефірі Fox News батьків студента Отто Вармбьера, рік просидів у північнокорейської в'язниці і помер через кілька днів після видачі в США в березні 2016-го. "Північна Корея — не жертва. Вони терористи, — заявив батько. — Вони викрали Отто. Вони катували його. Вони навмисно увечили його. Вони не жертви". Відмінне доповнення до образу чокнутого ракетника Кіма, чи не так? І більш ніж чіткий меседж йому: посміялися — і вистачить... Як казав один маг в радянському фільмі, "Ууух не жартує. Ууух зовсім не жартує".
Ця історія — в частині словесної баталії та ігри смислами — може виявитися корисною українській владі в якості кейса. Раз вже ми швидше за дурниці, ніж за бажанням спровокували прийняттям закону про освіту дипломатичну війну з європейськими сусідами, то варто пам'ятати про те, що сміх (зрозуміло, що виходить за межі обмежених національних стереотипів) може бути небезпечною зброєю. Я не закликаю, звичайно, порівнювати того ж Віктора Орбана з Кім Чен Ином — це як мінімум вульгарно. Тролінг в стилі Жан-Клода Юнкера ("диктатор йде") теж слабенький, так і вторинний.
Але пара зрозумілих масам влучних мемів, розширюють і змінюють контекст скандалу, нам би точно не завадили. До речі, подейкують, що угорський прем'єр ніяк не може визначитися, що краще для іміджу вождя нації — самому відпустити вуса або "поголити" їх у статуї князя Арпада на будапештській площі Героїв. Брешуть, мабуть.
