Незгоріле консульство сусідньої країни. Про що і навіщо замовчує СБУ
Дещо про ціни на газ, мовні проблеми, сусідні країни, не названі на ім'я, і про взаєморозуміння
Як повідомляє сайт СБУ, її працівникам в прикордонному районі Закарпатської області вдалося запобігти вчиненню декількох терактів, спрямованих проти Генконсульства і майна сусідньої країни, вбивство місцевого громадського діяча і пошкодження історичної пам'ятки. Організатор, виходець з Луганської області, встиг, правда, втекти у Росію, яка, власне, і замовила все це свято, щоб ще сильніше посварити Україну з сусідньою країною. Але теракти, в усякому разі, зірвані. Цього разу.
Чи все в порядку? Та ні, зовсім не в порядку. Почнемо з того, що новина вийшла якась бліда: звичайно, недобре, що організатор втік, але хоч хтось із виконавців затриманий? І випадок, напевно, не поодинокий, такі повідомлення з'являються досить часто. Чому ж ми жодного разу не побачили публічного, з показом по телебаченню, процесу, на якому підсудні детально розповіли б, як вони збиралися спалити консульство сусідньої країни? Цікаво ж було б послухати, як люди приходять до такої ідеї. Ця штучка могла б вийти сильніше "Сватів".
Так, могла б — але в таких справах, як ніде, важливі деталі. Саме конкретика створює емоційний фон, а на безлике консульство "сусідньої країни", навіть якщо воно згорить, всім очікувано буде наплювати. Але сайт СБУ не назвав на ім'я сусідню країну, Генконсульство якої знаходиться у Закарпатті. Ні, ну, звичайно ж, здогадатися, трохи простудіювавши карту, можна. Але чому не назвати країну голосно і прямо?
Справді, як накажете спілкуватися з абстрактним генконсулом "сусідньої країни" або з її послом? Та ніяк. Зате назвавши країну, вже можна створити привід для ЗМІ звернутися до її генконсула і до посла з цікавими запитаннями, на кшталт "як вам така новина?", "не стикалися ви з чимось подібним раніше?", "чи задоволені роботою СБУ ?" або навіть "чи не боїтеся, що одного разу черговий організатор підпалу, найнятий Росією, все ж зуміє переграти СБУ і реалізувати свої задуми?". Або ось, ще хороше запитання: "які ще країни, крім Росії, намагаються підпалювати ваші консульства?". А якщо Росія одна така, то, як ви думаєте, чому саме вона? Особливий російський шлях, особиста неприязнь, а може, ваші консульства красиво горять, а росіяни — великі естети?
А від спілкування — ні, серйозно, без глузування, — від доброзичливого спілкування вже набагато простіше зробити крок до порозуміння. Можливо, до якихось спільних зусиль, спрямованих на те, щоб у РФ пропало бажання наймати виконавців для підпалу консульств цієї країни. Ну, може, і не зовсім пропало, це все ж таки Росія, і її природа неминуче дасть про себе знати. Але хоча б трохи знизилося.
Одним словом, потрібна співпраця. Діалог. Якщо з якихось питань діалог не виходить, ну от ніяк, хоч плач, потрібно пошукати інші, такі, за якими вийде. Ні, ну їй же богу, вироблення спільної точки зору на спроби підпалу консульств сусідньої країни — відмінна тема для досягнення взаєморозуміння хоча б з цього, окремо взятого питання — для початку. Або, в найгіршому випадку, для констатації неможливості взаєморозуміння навіть у цьому питанні (але це вже край, так що будемо сподіватися на краще).
І з незнищенним, завдяки втручанню СБУ, місцевим громадським діячем, який — ну, складається таке враження, — якось пов'язаний з незгорілим консульством сусідньої країни, теж треба було б публічно поспілкуватися. Обговорити Росію, Україну, сусідню країну і їх ставлення один до одного в цьому трикутнику. При правильному і публічному обговоренні це може поліпшити відносини з сусідньою країною. І підтягнути до діалогу, не обов'язково навіть за участю дипломатичних працівників, немісцевих громадських діячів з цієї сусідньої країни.
До чого це я? Так ось, одна сусідня країна недавно відверто підіграла Росії проти України, організувавши постачання газу в обхід неї, а у відповідь на запитання Києва нервово огризнулася: мовляв, нікого не стосується, як вона закачує собі газ. І з викладанням її сусіднього мови в Україні, причому, саме в Закарпатті, постійно виникають проблеми і приводи для сварок. І є така, можливо, не цілком обгрунтована підозра, що ця сусідня країна і та сусідня країна, чиє Генконсульство збиралася спалити Росія, — це одна і та ж країна. Ні, звичайно, це тільки припущення, на сайті СБУ країна, повторюю, не названа. Але таке припущення має право на життя.
Так ось, прийшовши до спільної думки про ставлення до підпалів консульств сусідньої країни і до російської практики найму паліїв, можна обережно підійти до більш складних питань. До того, наприклад, що Росія має історичну звичку породжувати масштабні проблеми, а спроби домовлятися з нею приватно, тет-а-тет, можуть давати тактичний ефект, але в перспективі незмінно ведуть до стратегічного програшу, і це теж добре відомо з історії. Що уникнути неприємних сюрпризів можна, тільки вибудовуючи проти Росії єдиний фронт і не створюючи (а якщо вже створили — то розмиваючи) довготривалі залежності від неї. Що, навіть якщо миттєво це невигідно, то витрати на таке об'єднання і спільні дії окупляться в майбутньому. Про це, до речі, ще Рейган попереджав європейців, але ті тоді не почули.
Ще можна поговорити про те, що роз'єднати Європу, в тому числі Східну, і вийти на окремі домовленості з кожною європейською державою окремо, піймавши їх поштучно на гачок тимчасових вигід, щоб потім, у вдалий момент, різко підсікти, — улюблена тактика Кремля. Що піддаватися на шантаж — самий поганий спосіб впоратися з шантажистом.
А там, дивись, дійде справа і до нормального діалогу з мовних проблем. Можна ж, ймовірно, і там знайти якийсь розумний компроміс.
Плани, як бачите, просто грандіозні. Однак на шляху до їх реалізації треба зробити перший крок: назвати, нарешті, сусідню країну на ім'я і запропонувати сусідам — для початку — обмінятися думками про ситуацію, що склалася. Просто обмінятися думками, послухати один одного. Без явних претензій і попередніх умов.