Роль другого плану. Яке кіно показали грузинам з Саломе Зурабішвілі
Відгриміли останні прямі президентські вибори в Грузії - і слід віддати належне як кандидата від "Єдиного національного руху" Григолу Вашадзе, який створив своїм результатом у першому турі неординарну інтригу і тим самим неабияк напугавшему владний істеблішмент країни, так і Михеилу Саакашвілі, знову показав себе професіоналом хайпи. Третій президент Грузії зі своєї еміграції зумів створити враження, що доля виборів чи не вирішена. А коли це виявилося не так, звично закликав співгромадян виходити на вулиці, але, здається, не знайшов розуміння у власних однопартійців. Частково, можливо, тому, що таємно "націонали" радіють своєму - то є Грігола Вашадзе - результату у другому турі.
Не найгірший сценарій
Отже, в результаті підрахунку Центральною виборчою комісією 100% голосів у другому турі виборів президента Грузії за підтриманий правлячою коаліцією кандидата Саломе Зурабішвілі проголосували 59,52% виборців, а за кандидата від об'єднаної опозиції Грігола Вашадзе - 40,48%. В абсолютних цифрах це понад 1,147 млн. голосів проти 780 тисяч. Міжнародні організації, які спостерігали за виборами, нічого нового в порівнянні з минулими серіями виборів у Грузії не заявили, у місцевих НУО певні претензії були, але знову-таки вони не носили тотального характеру.
Щоправда, є нюанс - притому що ОБСЄ визнала вибори конкурентними і вільними, вона уточнила, що одному з кандидатів правляча партія створила таки преференції. Ложечка дьогтю в бочку меду - крім того, це уточнення означає, що парламентські вибори через два роки міжнародні спостерігачі будуть розглядати вже під мікроскопом.
І тут слід сказати, теорія, що Вашадзе переможе у другому турі, будувалася на тому, що за нього проголосують всі виборці Давида Бакрадзе ("Європейська Грузія"), який набрав у першому турі майже 11% голосів. І заяву про підтримку Вашадзе лідер "Європейської Грузії" зробив. Але якщо поглянути як на відсотки, так і на загальне потенційна кількість голосів - навіть якщо всі прихильники Бакрадзе проголосували за кандидата від "націоналів", це не гарантувало Вашадзе перемоги, а в кількості голосів ледь скорочувало той розрив, який вийшов за фактом. Зурабішвілі ж, за якою стояла вся фінансова, інформаційна та політична машина "Грузинської мрії", збільшила свій результат по голосам в два рази. Але чи можна назвати подію аварією "Єдиного національного руху"?
Немає. Адже на президентських виборах 2013 р. той же Бакрадзе, тоді висуванець "націоналів", набрав удвічі менше голосів і ледь 22%. У 2017 р. на парламентських виборах ЕНД взяло 27% голосів, чи не в два рази менше, ніж "мрійники" (але сама кількість прихильників партії зросла). І ось тепер виходить, що суспільно-політична домінація коаліції Іванішвілі вичерпана, двопартійна система збалансувалася.
В серцях підтримують опозицію грузинські публіцисти пишуть, що якщо відняти тих, хто "проголосував за 5 кг картоплі", то суспільство розділилося приблизно наполовину. Може, й так, але, як визнають вони ж, бурчання і об'єктивна втома від "мрійників", які знаходяться при владі вже більше шести років, - це далеко не революційна ситуація. Тенденція, проте, показує, що в жовтні 2020 р. у ЕНД з'явиться цілком реальний шанс перехопити владу. Чого, між іншим, не сталося б у разі перемоги на нинішніх виборах, в силу крайньої обмеженості повноважень президента, який опинився один на один з ворожим парламентською більшістю. Навряд чи Іванішвілі, який командує парадом як мільярдера і партійного боса, допустив серйозні перебігання з свого табору.
Так що, цілком можливо, "націонали" як раз уникли найгіршого сценарію - двох років знущань "апарату" над безпорадним президентом від своєї партії. Після конституційних змін 2010 (ще при Саакашвілі) і 2017 рр. грузинський президент може помилувати засуджених, надавати громадянство Грузії і представляти країну на міжнародній арені, але всі кроки при цьому повинні бути узгоджені з урядом. Президент уповноважений призначати місцеві, парламентські і дострокові вибори. Згідно нової конституції він однак позбавляється права "просити обговорення питання на засіданні уряду і брати участь в цьому обговоренні". Також з нього знімається обов'язок "забезпечувати функціонування державних органів у межах конституційних повноважень". Негусто.
Що ж стосується "проросійськості", то в ході виборчої кампанії обидва кандидати, колишні міністри закордонних справ президентство Міхеїла Саакащвили (та й сам Іванішвілі був прихильником "революції троянд" 2003 р.), звинувачували в ній один одного, тим більше що Вашадзе робив кар'єру в радянському Мзс, але в 1990-му переїхав до Грузії, а французька (як і сам Бідзіна, правда, він нібито відмовився від паспорта П'ятої Республіки) громадянка Зурабішвілі звинувачувала у війні 2008 р. тодішнього президента.
"Мрійники" платять
Взагалі, звичайно, чорного піару на цих виборах було достатньо. Але ось чого в результаті явно (і вперше за шість років) не вдалося "мрійники" - це знову приклеїти "националам" ярлик маргіналів, агресивної секти Саакашвілі, яких не видно на радарі. Хоча у другому турі Вашадзе переміг всього в трьох округах (один з них - іноземна) і ще в двох виявився близький до перемоги - з більш ніж 40% нелояльних виборців Іванішвілі доведеться рахуватися. Не дарма, коментуючи результати екзит-полів, обидва з яких показали перемогу Зурабішвілі, Бідзіна Іванішвілі раптово сказав, що коаліція зрозуміла зроблені раніше помилки і виправила їх. Ця заява, звичайно, можна тлумачити досить двояко, але, думається, протягом двох років нинішня неабияк розтріскана "Грузинська мрія" буде обачнішою.
А ось "націонали", судячи з заяв їхніх нинішніх і колишніх лідерів, а також "бойових плавців" опозиції, не проти вже залишити Міхеїла Николозовича в минулому, тому що "він робить жахливі заяви". Його історичних заслуг ніхто не заперечує, але йому нічого робити в по-справжньому конкурентного політичного середовища, що проявилося не тільки в Грузії, де він програв перші ж реальні вибори (2012), але і в Україні. Цей процес, втім, буде не швидким.
Що стосується Саломе Зурабішвілі, першої жінки на посаді глави досить консервативного щодо грузинської держави, то її перемога, безсумнівно, сподобається європейцям, а також американським демократам. Іванішвілі - "націонали" їдко називають висунення Саломе просто черговий його примхою, начебто пінгвінів в домашньому зоопарку - в цьому сенсі дуже спритний. І в іншому сенсі - те ж, оскільки, ймовірно, головним чинником такої переваги Зурабішвілі став не "антимишизм" значної частини грузинського суспільства, а гаманець.
Так, за дев'ять днів до виборів прем'єр-міністр Грузії Мамука Бахтадзе оголосив про ініціативу, що передбачає, що 600 тис. громадян спишуть банківські борги на півтора млрд ларі (близько $560 млн). Малося на увазі, що викупить борги фонд, який належить Іванішвілі, володіє статком у $5,5 млрд.
Авторитетні правозахисні НУО країни назвали цю ініціативу "безпрецедентним за масштабами підкупом", а представники опозиції - "черговим помилковим обіцянкою". Подивимося - адже реалізація такої обіцянки зробить медовий місяць президента дуже довгим, а обман до межі розхитує позиції правлячої партії. Адже і нинішнє голосування було схоже на протестному: більшість виборців у Грузії сьогодні не вважають, що політики, які виражають їхні інтереси. Цікаво, що при начебто функціонуючої демократії схожа ситуація (президентства Кочаряна-Саргсяна) багато років існувала в сусідній Вірменії - до нещодавньої революції.
Другим специфічним ресурсом, який забезпечив перемогу кандидата від влади, злі язики називають кримінальне співтовариство. Мовляв, Іванішвілі пообіцяв відбувають покарання злодіям в законі амністію, і вони намагалися, тим більше що в такому компактному суспільстві, яким є грузинське, "тіньові" комунікації працюють не менше, а то і більш ефективно, ніж офіційні. Можна припустити, що опоненти "мрійників" скористалися піар-заготовками, що залишилися з минулих виборів, але якась частка істини в цьому, ймовірно, все ж є: персони з кар'єрою та положенням Іванішвілі доводиться мати різні знайомства. Так чи інакше, Зурабішвілі перемогла - і про справедливість цих чуток, ймовірно, скоро можна буде робити цілком предметні висновки.
Український інтерес
Україну в рамках її національних інтересів, слід сказати, влаштовував будь-який результат виборів, щоправда, різні політичні угруповання в нашій країні прагнули вразити один одного перспективою повернення або ж поразки Саакашвілі. Як-то упускаючи той момент, що третій президент Грузії і колишній одеський губернатор у цій виборчій кампанії не брав (та й не міг, і якщо якийсь теоретичний шанс у нього і буде, то лише через два роки).
Втім, можливо, що зміщення балансу призведе через якийсь час до примирення нудьгуючого в засланні і дещо втратив зв'язок з грузинської політичної життям Саакашвілі з колишніми соратниками, продовжують керувати Грузією. Незважаючи на жахливі звинувачення, якими перекидаються фан-клуби "мрійників" і "націоналів" в рутинному режимі, зрозуміло, що коли-небудь доведеться перейти до діалогу про спільне майбутнє країни.
Революція ж в даний момент посприяла б лише розвалу суспільства на непримиренні табори (такий досвід ще дуже свіжий у пам'яті поколінь) і радості Кремля. Гідно поваги, що опозиція досить ясно говорила і про це після підрахунку голосів.
Україна не зацікавлена в будь нестабільності в Грузії ще і в силу ділових зв'язків. Так, одна з найбільших грузинських компаній входить в список претендентів на приватизацію "Центренерго", яку відчайдушно намагаються зробити зразковою.
Отже, за шість років Тбілісі вдалося провести вже треті конкурентні вибори (між 2003 та 2012 рр. це були скоріше плебісцити з повним домінуванням "націоналів"), країна повністю переходить до парламентської моделі і явно буде в НАТО раніше за україну (до речі, військовослужбовці, які виконують місії за кордоном, віддали більшість голосів Вашадзе). При цьому партія без особливих грошей, без адміністративного ресурсу, всупереч зусиллям всієї державної машини отримує голоси 40% населення.
В той же час не варто забувати, що з 1988 по 1990 рр. Бідзіна Григорович Іванішвілі працював заступником начальника відділу Всесоюзного центру комерційної інформації (ВЦКИ) Федерації непрофесійних кінематографістів Товариства друзів кіно. А в 2006 р. на аукціоні "Сотбіс" він придбав картину Пабло Пікассо "Дора Маар з кішкою". Тому потрібно пам'ятати, що Іванішвілі знову показав грузинам і світу дуже непогане кіно. Але от чи буде президент Зурабішвілі його слухатися (на відміну, скажімо, від президента Маргвелашвілі, відмовився переобиратися ще влітку після розбіжностей з мільярдером) - питання відкрите.
