Чому російська опозиція - це лиш друга голова в імперського орла
Отже, почнемо з початку. З того, що "Україна не переможе Росію". Який, цікаво, зміст, Навальний вкладає у цю фразу? Що Україну - як лузера - варто просто ігнорувати, покинути напризволяще, віддати на милість потенційного переможця? Що українцям - як їм вже неодноразово радили усілякі "доброзичливці" варто перестати опиратися, скласти зброю, аби не збільшувати кількість жертв? Така собі позиція співчутливого ґвалтівника, який вмовляє жертву розслабитися і не опиратися - тому що порятунку все одно немає, а так, може, ще й задоволення отримає.
Пану полум'яному опозиціонеру можна було би нагадати дещо з історії. Наприклад, у сорокових роках українським повстанцям було добре відомо, що спротив - і німцям, і "совітам" - цілком марний. Але вони все одно брали зброю - і йшли воювати за "вільну Україну". Бо не могли інакше. Трохи раніше опір поляків нацистам був відчайдушним - і цілковито марним. Чи не варто було Польщі вчинити, як Чехії - розслабитися і отримувати задоволення? Не вартували жертв безглузді, приречені на невдачу повстання у Чехословаччині, Угорщині, Польщі. У перший рік Великої Вітчизняної так само марним здавався опір, який СРСР чинив Німеччині без жодної надії на перемогу. Втім, боролися. Бо єдиний, хто точно ніколи нікого не переможе, це той, хто відмовляється від боротьби.
До речі, цікаво: чому Навальний вважає, що в нього є шанс проти Кремля, якщо такого шансу немає в України?
Втім, Навальному начхати на Україну та її шанси. Його цікавить виключно власний інтерес. Він намагається переконати Захід, що він значно вигідніший партнер у протистоянні з Росією, ніж Україна (яка все одно програє - бо ж їй ніколи не перемогти Росію, бо Росія непереможна і так далі по колу). Тобто Заходу варто покинути Україну - і підтримувати ділові зв'язки з Росією, тільки з "правильними" людьми в Росії. Які тільки й можуть посунути Путіна.
Питання в тому, чи саме Путін і є шуканим "серцем у спрута" і "чи є у спрута серце". Бо якщо опозиціонер Навальний підтримує "Кримнаш", з гордістю нагадує американцям про непереможність Росії, замість того, аби страждати докорами сумління щодо війни на Донбасі - то чи є особлива різниця, чи стане він господарем Кремля, чи там залишиться старий?
Навальний цілком впевнений, що доля російської кишенькової опозиції для світу важливіша, ніж доля країни з сорокамільйонним населенням у центрі Європи. І він в тому цілком щирий. Така вона, московська хвороба - все, що варте уваги, підтримки і взагалі щось значить для світу, відбувається у межах МКАДу. А поза цими межами - хіба що колоніальні війни з непокірними племенами. Що є нормальним явищем - принаймні, допоки у перемозі імперії немає сумніву.
Навальний є цілковито людиною імперії і продуктом радянської школи. Як величезна кількість російських "інтелігентів", або, як тепер кажуть, "представників креативного класу". Який дійсно часом виявляє непогані креатині якості - на тлі повного нівелювання такого "буржуазного пережитку", як моральний імператив. В цьому сенсі напис "Кант - лох" на стіні напівзруйнованого будинку Канта в Калінінграді цілком можна вважати за девіз. Питання добре чи погано те, що відбувається, те, що робимо ми чи робить влада від нашого імені - навіть не виникає. Всі впевнені, що якщо "це в наших інтересах" - то воно добре. Бо "добра" як такого не буває - буває лише "добро для когось". Краще - для нас. А отже Кант - таки лох.
Текст Навального у WP - втілена імперська гординя, випестувана на міфі про "велич" та "непереможність". Віра мешканця чергового "тисячлітнього рейху" в те, що можна "пустити в розхід" якихось там чергових "замкадських варварів" виключно задля того, щоб дати йому, креативному й навіть трішечки антипутінському, кращі шанси на боротьбу з чинним людожерським режимом, який був збудований менш ніж два десятки років тому іншими "креативними та інтелектуальними". Уявний шанс в уявній боротьбі - але то деталі.
І, схоже, єдиний спосіб зробити з імперців адекватних людей - це дочекатись кінця імперії. Під ногами варварів, чи у судових залах Нюрнбергу - це вже як якій імперії повезе. Але без повного катарсису, якому, на жаль, передуватиме локальний апокаліпсис, діла не буде.