Государство

Квартирне питання. Заліщук потрапила в пастку суспільного договору часів Кучми

Будь-який активний антикорупціонер ризикує повторити шлях Лещенка та Заліщук, адже українські правила гри, започатковані ще минулого століття, категорично не передбачають поєднання успішності з бездоганною чесністю

Фото: УНИАН

Схоже на те, що полювання на квартири антикорупціонерів стає в Україні улюбленою національною забавкою. Не встигли остаточно перерахувати квадратні метри європтимісту Сергію Лещенку, як дійшла черга і до його партнерки по корупцієборству та партії "Демальянс" Світлани Заліщук.

Як з'ясувалося, Заліщук вельми заможна пані, у власності якої є квартира в центрі Києва на 150 квадратів та скромна автівочка Land Rover Discovery 4. Житлом в центрі столиці Заліщук обзавелася ще до обрання до парламенту, а за які гроші так до кінця і не зрозуміло, адже в її деклараціях за попередні роки потрібна сума не нашкрябається. Сама пані Заліщук пояснила появу скандальної квартири цілком в дусі свого товариша по партії Лещенка, мовляв, гроші дав її цивільний чоловік, якому задля придбання київської квартири довелося продати своє житло в Стокгольмі. Цілком очевидно, що українців таке пояснення не надто вдовольнило і коментар: "аби подолати корупцію треба її очолити" мабуть один з найбільш толерантних щодо пані Заліщук у соцмережах.

Доволі показово й те, що перш ніж почати виправдовуватися Заліщук жорстко пройшлася і по своєму колишньому колезі Всеволоду Філімоненку, який і накопав відомості про квартиру єврооптимістки. Мовляв, Філімоненко "відомий журналіст-корупціонер", який брав хабарі за відсутність критики на адресу одного з кандидатів під час парламентських виборів. Такий коментар міг би бути хоч якось доречним, аби Заліщук намагалася заперечити інформацію Філімоненка, але ж ні. То ж відповідь депутатки - це спроба виправдати себе апелюванням до того, що інші не кращі за неї. І в чомусь Заліщук тут права, адже всі останні скандали з незадекларованими доходами - це не лише зловживання тих чи інших осіб, а ще й наслідки того суспільного договору, що склався в Україні за президентства Леоніда Кучми.

Ні для кого не секрет, що корупція в Україні аж ніяк не обмежується хабарями ДАІшникам чи мільярдними оборудками високопосадовців. Тотальне ухиляння від податків та зарплати в конвертах - річ для нас цілком буденна вже не один десяток років. Ще в 90-ті з мовчазної згоди усіх склалася традиція, що кожен може залежно від рангу платити далеко не усі податки, а чиновникам дозволяється красти, аби тільки не нахабніти більше дозволеного. Ця схема тоді виявилася досить вигідна і бізнесу, і владі, і навіть більшості пересічних українців, які є найманими працівниками. Бізнес отримав можливість швидко вирішувати свої проблеми з контролюючими органами за допомогою хабарів, чиновникам не доводилося дуже скромно жити на одну бюджетну зарплату, а влада отримала інструмент впливу на усі економічні суб'єкти - яку компанію не копни, усюди можна знайти більші чи менші порушення і взяти "на гачок". Що ж стосується найманих працівників, то в небагатій країні нікого не хвилювало, "чорна" зарплата чи "біла", аби платили хоч якось.

Час спливав, Кучма пішов, українська економіка то зростала, то обвалювалася, а цей суспільний договір залишався в силі. І якось так виходить, що офіційна мізерна зарплата величезної кількості українців ніяк не кореспондується з можливістю придбати нерухомість в столиці. Зрештою нікого не дивує, що сумнозвісний власник 200-метрових апартаментів в центрі Києва Лещенко отримував в "Українській правді" зарплату в 3000 грн. на місяць. А на прямі питання, як так виходить, що відомий і успішний журналіст отримував за свою роботу копійки, Лещенко так і не спромігся відповісти бодай щось притомне. Адже довелося б зізнаватися в тому, що і так усі розуміють, але озвучувати вголос не можна - в отриманні "чорних", тобто неоподаткованих доходів.

Ось так і Лещенко, і Заліщук потрапили в стару кучмівську пастку. Декларуючи свою чесність та непримиренність щодо корупції, вони самі виявилися аж ніяк не безгрішними. І ця пастка так само відкрита для інших. Можна не сумніватися, що в бекграунді будь-кого, хто вирішить зробити собі в Україні політичний капітал на боротьбі з корупцією, можна буде знайти придбання більш чи менш дорогого майна на гроші, які незрозуміло звідки взялися. І будь-якому антикорупціонеру доведеться запопадливо виправдовуватися багаторічними заощадженнями, грошима ґьорл- та бойфрендів чи подарунками від далеких родичів. Ніхто в ці відмазки, звісно, не віритиме, і реноме майбутнього антикорупціонера буде швидко і гарантовано зіпсоване.

Зараз в Україні все частіше говорять про так звані нульові декларації перед впровадженням е-декларування (тобто можливість легалізувати майно, не вказуючи джерело його походження) та про податкову амністію (можливість легалізувати приховані доходи, сплативши певну невисоку податкову ставку). В ЗМІ навіть потрапив відповідний законопроект. Загалом податкова амністія, мабуть, єдиний можливий шлях вийти з замкненого кола, але вона, по-перше, має супроводжуватися серйозною податковою реформою, яка ліквідує саму систему, яка заганяє доходи в тінь. По-друге, успішність цієї ініціативи багато в чому залежатиме від довіри до влади, яка в Україні давно і впевнено прагне нуля. Багато хто просто побоїться легалізувати доходи та майно, побоюючись, що показавши реальні статки, підставить себе під удар держави.

Ну, і по-третє, жодна податкова амністія не закриває питання так би мовити "етичної" легалізації "чорних" доходів в очах суспільства. Цілком очевидно, що спробу будь-якої податкової амністії будуть публічно мочити наші політики-популісти. Мовляв, накрали скотиняки, а тепер хочуть, щоб їм це пробачили. І багато кому з українців такий підхід імпонуватиме. За таких умов антикорупціонерам буде особливо непереливки, адже кому-кому, а їм виборець точно не пробачить нелегальних доходів, навіть легалізованих державою.

Тому для політика-антикорупціонера буде лише одна можливість залишитися на плаву - бути реально бідним. Його майно повинно більш-менш відповідати задекларованим доходам, а спосіб життя співпадати зі способом життя його виборців, а ще краще - жити ще гірше. Тобто ні про які 200 квадратів в центрі і мови бути не може, тільки гостинка на Троєщині, в гіршому випадку стандартна панельна "двушка". В противному випадку будь-який антикорупціонер раніше чи пізніше втрапить в ту саму пастку, в якій уже сидять Лещенко з Заліщук та деякі менш помітні активісти-антикорупціонери.