Общество

Чи ліквідують врешті решт Нацкомісію з моралі

Замість того, аби набути авторитет у суспільстві і повагу серед медійників та митців, весь період існування НЕК викликала лише роздратування. І, здається, навіть цим пишалась

Фото: kontrakty.ua

Сьогоднішнім рішенням Верховної Ради був прийнятий закон, який дозволить ліквідувати Національну експертну комісію з питань моралі. Коли востаннє мої колеги так дружно і по-дитячому раділи - як особистому святу, як особистій перемозі? Та ще й разом з письменниками та іншими митцями.

Просто дивно, як одна організація зуміла налаштувати проти себе геть усіх. При тому, що її діяльність лишалася справжнім непорозумінням - за роки існування вона не зробила жодного впливу на "моральність" інформаційного простору. Вона не те що не допомагала встановити якісь етичні рамки мистецького та інформаційного контенту - вона навіть "трішки шкодила". Її, загалом, абсолютно неефективна діяльність постійно супроводжувалася скандалами і погрозами. А також безкінечними судовими переслідуваннями - але не тих, хто порушував канони моралі та етики, а тих, хто зазіхав на "ділову репутацію" самої НЕК і її керівника Костицького особисто. Складалося враження, що бюджет НЕК іде головно на забезпечення пристрасті керівництва комісії до сутяжництва.

При тому, що жодної зримої користі від НЕК не було. По-перше, і бути не могло - бо ця комісія в принципі не має і не може мати жодних механізмів контролю за будь-чим. Але навіть те, що вона могла би робити - експертний аналіз та висновки, необхідні для слідства та судів - виходило, за словами фахівців, "юридично нікчемним". Про жодну систематичність, тим паче - ефективність її роботи навіть не йдеться - відслідковування "шкідливого контенту" було спорадичним, "жертви" були завжди цілком випадковими, нечисленними і, що важливіше, "легкими". Тобто НЕК міг атакувати окремого письменника, невеличку виставкову залу, окремого журналіста чи громадську організацію. Але ніколи нічого по-справжньому великого чи актуального для суспільства.

Не можна сказати, що в НЕКу не було на кого опертися. За неї завжди горою стояли церкви та релігійні організації. Не вперше держава хоче скасувати НЕК - і не вперше НЕК шукає підтримки у церковників. І, не виключено, знайде підтримку і цього разу - не дивлячись на усі намагання громадських активістів переконати їх у непотрібності цього органу

Комісія існувала як вивіска, як знак того, що "держава дбає за духовне здоров'я нації". Час від часу вона привертала до себе увагу скандалами - інколи трагічними, як історія з Олесем Уляненком, інколи майже сатиричними, як "велика війна НЕК проти презервативів", але завжди від них відгонило не стільки моральністю, скільки звичайнісіньким лицемірством. Весь решту час комісія лишалася приємною синекурою для свого голови, яка коштувала платникам податків 6 млн. грн. на рік.

Найцікавіше, що з Нацкомісії з питань моралі могло вийти щось цікаве і корисне для суспільства. За кількох умов. По-перше, вона не мала і не могла бути державною. Більшість її функцій - як-от стеження за "чистотою" інформпростору та захист споживачів від інформаційних травм  та негативних впливів - це функції громадської організації. На кшталт Комісії з журналістської етики. Тоді - це по-друге - вона мала би у суспільстві вплив, відповідний до свого авторитету, який би чесно заробила своєю безкомпромісністю і фаховістю.

Голова Нацкомісії з питань моралі Василь Костицький. Фото: tsn.uaДержавний статус і державне фінансування зробила непотрібними ці умови.  Замість того, аби набути авторитет у суспільстві і повагу серед медійників та митців - своїх основних "клієнтів" - НЕК викликав лише роздратування і, здається, навіть цим пишався. Ні про яку "конструктивну роботу", ні про яку довіру до висновків та експертиз, ні про які діалоги з компромісами не могло йтися - будь-яке втручання НЕКу відразу перетворювалося на сварку та скандал.

Втім, не можна сказати, що в НЕКу не було на кого опертися. За неї завжди горою стояли церкви та релігійні організації. Не вперше держава хоче скасувати НЕК - і не вперше НЕК шукає підтримки у церковників. І, не виключено, знайде підтримку і цього разу - не дивлячись на усі намагання громадських активістів переконати їх у непотрібності цього органу, а держаних чиновників - запевнити, що мораль від того не постраждає, бо ж від НЕКу вона і так жодним чином не залежала.

Що церковники знаходять у Нацкомморі? По-перше, те саме, що й держава - для них це зручна вивіска. Керівництво НЕКу завжди підтримувало добрі стосунки з церквою - і як сама імітувала "захист моралі", так і давала можливість церквам імітувати "вплив на державу". Цей дивний симбіоз НЕКу та церков виявився доволі живучим - і абсолютно імпотентним. Ані НЕК ніяк не впливав на суспільну мораль, ані церквам не було потреби самим організовувати власний "моральний спротив". При тому, що нішу "морального авторитету", який опікувався би захистом суспільної моралі, цілком могли б зайняти релігійні організації чи об'єднання. Але не зуміли, чи радше не захотіли.