Общество

Ціна свободи

Коли ми остаточно позбавимося „багатства", яким обдарував нас СРСР, всі рахунки, що лишаться, будуть не на користь Росії

Те, що найбільш "совковим" - і, відповідно, чутливим до російської пропаганди - регіоном виявився найбільш індустріалізований Донбас, - зовсім не диво. І справа тут саме в індустріалізації, а зовсім не в строкатому етнічному складі населення. Адже якби йшлося виключно про етнічні аспекти, то плани Путіна на "Новоросію", яка охоплює весь південний схід України - до кордонів з Молдовою - могли виявитися значно успішнішими. Але з "Новоросією" щось не складається. Навіть на Донбасі.

Втім, за Донбас вони, принаймні, вирішили повоювати. І, на жаль, є в цій війні місце і громадянському конфлікту - проти України воює немала кількість її власних громадян. І хотілося би все списати виключно на пропаганду, але теж не виходить. Адже пропаганда була рівним шаром розкатана по цілому сходу і півдню України - а "зачепило" тільки частину Донбасу.

Можливо це сталося тому, що Донбас - це індустріальний, пролетарський район, який був майже вичищений від корінного аграрного населення спочатку Громадянською війною, а потім колективізацією і голодоморами. Всі ці втрати були проголошені "необхідною ціною" за той подарунок, який регіон отримав від радянської влади - індустріалізацію. Дійсно, в цьому регіоні від початку індустріалізації і дотепер найвищий показник урбанізованості. Тут була найвища в загалом аграрній Україні концентрація радянського "гегемона", до того ж найвищого штибу - шахтарів і сталеварів. Не дивно, що тут і найвищий градус ностальгії по старим радянським часам - адже тоді цей клас дійсно мав доволі високі прибутки і, відповідно, можливості. Їм є за що бути вдячними СРСР.

Тому не дивно, що інформація про те, що "гуманітарні КАМАЗи" вивозять з України цінне промислове обладнання, фактично, цілі цехи, викликало в соцмережах доволі несподівану реакцію - не стільки обурення, яке було б цілком зрозумілим, скільки полегшення. Воно мотивувалося в різний спосіб - сподіваннями на те, що загарбники цим подавляться, що ми в такий спосіб від них відкупимося, що вони не сподіваються утримати ці території, і тому поспішають поцупити все, що погано лежить...

Але у цього полегшення є цілком зрозумілі підсвідомі мотиви: індустріалізація, зокрема, оці промислові гіганти Донбасу - це те, чим весь цей час виправдовувався СРСР. Це єдине вартісне, що він зробив, зокрема, для України - "прийняв з сохою, залишив з ядерною бомбою". Ядерну зброю ми давно здали. А тепер Росія, яка проголосила себе спадкоємницею СРСР, забирає останнє з радянської спадщини - індустрію Сходу. Вивозить, що може, що не може - нищить. В такий спосіб сподіваючись зруйнувати економіку України. І так, це буде удар по економіці. Але тим самим вона звільняє Україну від останнього боргу, який наша країна оплачувала за неймовірно високими ставками.

Коли ми остаточно позбавимося "багатства", яким обдарував нас СРСР, всі рахунки, що лишаться, - будуть не на користь Росії. Щоправда, за цими рахунками з нами ніхто не розплатиться - неможливо повернути втрачені життя заморених голодом, знищених під час Громадянської на сході і пацифікації на заході країни, загиблих у таборах і перемелених у м'ясорубці, на яку перетворив історію власної землі СРСР.

Втрата індустрії Донбасу - це ціна звільнення. Зруйнувавши її, Росія замкнула історичний цикл - ми повернулися в ту точку, в який зайшли до "країни переможного пролетаріату". Ця свобода буде коштувати дуже дорого цілій країні. Але хіба свобода - не безцінна?