Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Звичайний геноцид. Як росіяни двісті років знищували кримців

Пятница, 18 Мая 2018, 09:00
Без депортації кримських татар Росія не змогла б заявляти про права на півострів

Рустем Емінов "Поїзд смерті", 1996

18 травня - дата, що за своїм значенням для України порівнянна з четвертої суботою листопада. День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу і День пам'яті жертв Голодомору нагадують нам про те, що буває з людьми, позбавленими власної держави і керованими владою чужої. Але якщо Голодомор уже став невід'ємною частиною свідомості абсолютної більшості українців, то депортація кримських татар - Сюрґюн - знана набагато гірше. А без пам'яті про 18 травня нам не повернути Крим.

На початку ХХ століття у тодішній Таврійській губернії проживав корінний народ - кримські татари або кримці (не плутати з кримчанами - загальною назвою для жителів півострова і кримчаками - малим народом тюркомовних іудеїв). Імперія ставилася до них так само, як і до українців: аристократична верхівка була обласкана, а широкі народні низи гнобилися за національною, соціальною і, меншою мірою, релігійною ознакою. Результатом безпардонної колонізаторської політики Петербурга стало різке зменшення частки кримських татар у складі населення півострова - з 95% у 1783 році до 29% у 1917-му. "Тягар білої людини" по-кримські.

Після падіння самодержавства у лютому 1917-го кримські татари, як і українці, затіяли маленьку звитяжну революцію (в березні) і навіть задекларували намір створити у майбутньому власну державу з конституцією і збройними силами (в грудні). Що характерно, ідея республіки - крок у ті часи небачений для переважно мусульманського народу. Втім, кінець цієї революції виявився трохи передбачуваним. Що характерно, з тієї ж причини, що і в Україні - у січні 1918-го Кримську Народну Республіку знесли орди більшовиків і анархістів. Як і у випадку з Україною, потім українці з німцями комуністів вигнали, але ненадовго.

Остаточне встановлення радянської влади в Україні та в Криму мало своїм результатом абсолютно людожерський червоний терор. На півострові ще у лютому 1918-го натовп матросів розтерзав лідера Кримськотатарської революції Номана Челебіджіхана - "кримського Винниченка". "Червоні жахи" 1920-го в Криму не заперечують навіть найбільш завзяті комуністи. До того ж, і материк, і півострів накрила хвиля голоду, який у Криму забрав більше життів, аніж бойові дії. Зрештою, і там, і там режим пом'якшився і виник НЕП.

Незважаючи на перемогу, більшовики не могли знехтувати українським та кримськотатарським національними рухами. Тому в Україні, всупереч намірам Сталіна, збереглася союзна республіка, а в Криму постала автономна республіка у складі Росії. Де-юре її статус не був визначений, але де-факто все розуміли, чиєю була ця автономія: другою державною мовою після російської була "татарська", офіційно проводилася політика "татаризації", кримці перебували на усіх керівних посадах в республіці. У 30-ті роки національне будівництво зменшилося у розмірах, але не зникло.

З 1941-го по 1944 рік Україна і Крим перебували під нацистською окупацією з цілком схожими результатами: 15 тис кримських татар та 250 тис українців воювали на стороні Райху, 30 тис та 6 млн відповідно - на стороні Союзу. Обидва народи зазнали втрат у ході бойових дій та від терору. Але подальша їхня доля виявилася різною. Сталін збирався воювати з Туреччиною за чорноморські протоки, тому поспішав зачистити тили майбутніх ймовірних фронтів. Спочатку він депортував з Кавказу калмиків, вайнахів і тюркські народи, не чіпаючи власне кавказькі, потім прийшла черга Криму.

Для "виправдання" своїх дій тоталітарний комуністичний режим створив про кримських татар "чорну легенду": мовляв, з 20 тис мобілізованих кримських татар дезертирували з Червоної армії всі 20 тисяч, а потім кримці всім народом віддалися гріху колабораціонізму. Все це брехня: дезертирів було приблизно 3,5 тисячі, а пособників - близько 15 тисяч, при тому, що за Союз воювало вдвічі більше кримських татар. Та й загинуло під прапорами Райху або було покарано за колабораціонізм 15,5 тисяч кримських татар, тож жодних підстав переслідувати кримців у Сталіна не було. Втім, про заборону Гаазької конвенції на колективні покарання він не чув.

Перша хвиля депортації кримських татар припала на 18-20 травня 1944 року, ще частину виселили 27-28 червня разом з вірменами, болгарами і греками. НКВСівці вривалися в будинки кримців на світанку, погрожували автоматами, давали 15 хвилин на збори. Офіційно дозволялося брати 500 кг речей на сім'ю, але багатьох забирали з порожніми руками: хтось думав, що везуть на розстріл, більшість не могли зорієнтуватися через стрес. Земля, будинки і накопичене десятками поколінь предків майно радянська влада відібрала, описала і потім роздала переселенцям з Росії та України.

В цілому з півострова до Росії і Середньої Азії було депортовано понад 194 тисячі кримських татар (ще 6 тис відправилися прямо в ГУЛАГ), у 1945-1946 рр. до них приєдналися вцілілі у війні 9 тисяч кримців-фронтовиків, за винятком кількох людей. Потім влада зачистила сліди злочину: у 1945-му Крим понизили в статусі з автономної республіки до області, до 1948-го перейменували понад тисячу кримськотатарських топонімів. У 1954-му розорений півострів передали Україні: для підтримки в Криму хоч якогось рівня життя Кремлю довелося використовувати український талант до облаштування земель. Після виїзної сесії Академії наук в Сімферополі у 1952-му з радянської історичної літератури зникли всі позитивні згадки про кримських татар.

Точне число жертв депортації невідоме. У дорозі і відразу після неї померли понад 300 людей, в місцях спецпоселень - кілька десятків тисяч чоловік, від 20 до 25% депортованих. Головні причини смерті: голод, холод і хвороби. До 1956-го кримські татари повинні були регулярно відмічатися в комендатурах, вони не мали права залишати поселення - втікачів ловили і відправляли на 20-річну каторгу. До 1967-го кримці вважалися "народом-зрадником". Потім звинувачення зняли, але повернутися до Криму все одно не дозволили. Масовий від'їзд додому почався лише у 1989-му.

У пізньому совку і сучасній РФ користуються популярністю три "виправдання" депортації:
а) Сталін не міг залишити в тилу вороже збройне населення;
б) Сталін замінив на заслання розстріл всіх чоловіків за колабораціонізм;
в) Сталін врятував кримських татар від помсти слов'янської більшості.

По-перше, у квітні-травні 1944 року 6 тис кримських татар і так були заарештовані як "антирадянські елементи" і відправлені до ГУЛАГу, всього у населення вилучено 10 тис гвинтівок, автоматів, кулеметів і мінометів. Більшу частину цієї зброї кинули німці при відступі, іншу принесли з собою дезертири з колабораціоністських частин. Вірити в те, що кримці у 1944 році готувалися до збройної боротьби проти радянської влади, може лише безумець.

По-друге, радянське кримінальне право передбачало однозначний розстріл за дезертирство і співпрацю з ворогом лише військовослужбовців. Цивільні могли "відбутися" 10 роками таборів. Так що страшилка "Сталін міг розстріляти всіх чоловіків, але пошкодував їх і лише депортував цілий народ" - юридично безграмотна. Не кажучи вже про те, що схоплені "пособники" і так поїхали на Колиму.

По-третє, під окупацією побували десятки мільйонів осіб, включаючи етнічних росіян. І розмах їхньої співпраці з німцями досяг епічних масштабів - одна Локотська республіка чого варта. Війна закінчилася, дехто зі старост почав освоювати сибірські лісоповали, особливо жорстоких поліцаїв убили односельці, але про масові розправи "лояльних" над "колабораціоністами" ніхто не чув. З чого в Криму мало бути по-іншому? Загалом, все як завжди - брехня, перекручування і провокація.

Що ж до всеукраїнського контексту 18 травня, то він лежить на поверхні. Основний російський аргумент у дискусіях про право на Крим якраз етнічний - "споконвічно російська земля", "подарунок Хрущова". Західний обиватель, дивлячись на нинішній національний склад півострова, ні-ні, та й поспівчуває тамтешнім росіянам, пригнобленим злим Києвом. Але ось тільки без депортації кримських татар абсолютної більшості у росіян в Криму не було б ніколи. Так що 18 травня - це ще одне свідчення проти російської пропаганди, ще один привід нагадати світові про гостей, що вигнали з дому господарів. І чим голосніше Україна буде нагадувати про цей радянський злочин, тим менше шансів у Кремля домогтися визнання анексії.

Больше новостей об общественных событиях и социальных проблемах Украины читайте в рубрике Общество

загрузка...