Мир

Мир вам. Яка користь з Еро та Штайнмаєра в Краматорську

Ключовою датою для можливого початку повномасштабної російсько-української війни вважалося 15 вересня. Але саме з сьогоднішнього дня розпочався на Донбасі анонсований Штайнмаєром режим припинення вогню на тиждень

Фото: twitter.com, ©photothek.net

Сьогоднішній спільний візит у Краматорськ міністрів закордонних справ України, Німеччини і Франції Павла Клімкіна, Франка-Вальтера Штайнмаєра  та Жана-Марка Еро вже виконав, принаймні, одне надважливе завдання. Адже під час підготовки та проведення відвідин контрольованої Україною частини Донеччини трьома з чотирьох глав МЗС "нормандського формату" Путін так і не наважився на масштабну військову ескалацію. Ні безпосередньо в зоні конфлікту, ні будь-де ще по всьому периметру українсько-російського кордону. Хоча така загроза була найбільшою після лютого 2015 року, тобто з часів битви за Дебальцеве та підписання другої  Мінської угоди.    

Ще місяць тому "ДС" писала про те, що Кремль підготувався до повномасштабної війни з Україною. Станом на середину серпня 2016 року Росія створила на українському кордоні три потужних угруповання військ, які мають виражений наступальний характер. Зокрема, на київському напрямку була відновлена ​​1-ша гвардійська танкова армія з одночасним розгортанням 144-ї мотострілецької дивізії. На озброєнні цього угруповання - приблизно 450 танків, 520 бойових броньованих машин, 264 артилерійські системи та 12 ПУ ОТРК "Іскандер-М". На харківському напрямку кардинально посилена 20-та загальновійськова армія з дислокацією у Воронежі, озброєна 310 танками, 480 ББМ, 270 артилерійськими системами і 12 пусковими установками тактичних ракет "Точка-У".    

Ну а в Ростовській області остаточно сформована система управління окупаційним контингентом на території окремих районів Донецької і Луганської областей на базі Центру територіальних військ у Новочеркаську. Фактично йдеться про формування нової загальновійськової армії російських Збройних Сил у складі 1-го (Донецьк) і 2-го (Луганськ) армійських корпусів, а також 150-ї мотострілецької дивізії (Новочеркаськ). Загальна чисельність танків на озброєнні цього угруповання - близько 480, броньованих машин - близько 950, артсистем - близько 760. До речі, за оцінками військових експертів, на даний момент на окупованій території Донбасу діють виключно регулярні частини ЗС РФ. Ніяких нерегулярних формувань "сепаратистів"  або "бойовиків" в ОРДЛО більше не існує.    

Станом на середину серпня 2016 року Росія створила на українському кордоні три потужних угруповання військ, які мають виражений наступальний характер

І західні, і українські експерти наголошували на високій загрозі російського військового наступу по всіх фронтах саме з початком цієї осені, зважаючи на важливості для Путіна двох факторів - одного зовнішньополітичного (саміт Великої двадцятки, що пройшов у китайському Ханчжоу 4-5 вересня) і одного внутрішньополітичного (вибори в російську Держдуму, заплановані на 18 вересня).

Ситуацію робили ще більш загрозливою розпочаті Росією 5 вересня грандіозні військові навчання "Кавказ-2016" задля відпрацювання військових дій саме на південно-західному напрямку, відтак вони могли  перерости в наступальну операцію проти України. Особливо пам'ятаючи про аналогічні навчання "Кавказ-2008", котрі фактично завершилися агресією проти Грузії. Але якщо брязкання Кремлем зброєю біля українського кордону на лідерів G-20 особливо не подіяло, то "маленька побідоносна" війна з Україною виглядала цілком ефективним інструментом для досягнення  консолідації російського електорату навколо "великих ідей Путіна".    

Отже, ключовою датою для можливого початку повномасштабної російсько-української війни вважалося 15 вересня. Але саме з сьогоднішнього дня розпочався на Донбасі анонсований Штайнмаєром режим припинення вогню на тиждень, і саме 15 вересня у Краматорськ з візитом поїхали три з чотирьох глав МЗС "нормандського формату".    

Таким чином, виглядає так, що на поточному тактичному напрямку Путін, схоже, сам себе переграв. Але в  стратегічному вимірі Франція і Німеччина в українському питанні ніби продовжують грати в піддавки Росії. Що, зокрема, підтвердили вчорашні заяви у Києві Еро і Штайнмаєра, які наполягають, по суті, на кремлівських умовах: стабільний режим тиші - особливий статус для Донбасу - вибори на Донбасі за спеціальним законом - контроль України над кордоном. Звичайно, це для нас неприйнятно, бо Україна завжди наголошувала на першочерговому контролі над кордоном, а вже потім решта політичних кроків.    

Між іншим, підсумки вчорашніх київських перемовин глав МЗС України, Німеччини та Франції багато хто вже встиг оголосити поразкою української дипломатії. Але це якщо судити виключно по примирливій для Кремля риториці високих гостей. Безумовно, Еро та Штайнмаєр також більше переймаються своїми, відповідно, внутрішньофранцузькими та внутрішньонімецькими інтересами. Для першого - це спробувати хоч якось врятувати рейтинг свого шефа Франсуа Олланда перед майбутніми президентськими виборами, для другого - так само гарно ввести свою СДПН у передвиборчий цикл, що вже стартував у ФРН. Взагалі на руку Путіна грає сприятлива для нього зовнішньополітична кон'юнктура, адже США зайняті власними виборами по зав'язку, а Франція і Німеччина - також вже на цьому шляху.    

Втім, якщо розчути уважно вчорашні меседжі Еро і Штайнмаєра, то вони в один голос говорять наступне: єдиним фундаментом для виконання умов мінських домовленостей політичного характеру, таких, як підготовка і прийняття українського законопроекту про місцеві вибори на Донбасі та  надання особливого статусу цього регіону, є реалізація кроків щодо безпеки.    

Тобто безумовне припинення вогню і відведення військ хоча б в трьох пілотних зонах. А з цим, попри обіцянки Росії та підконтрольних їй ватажків "ДНР" та "ЛНР" вже знову не дуже складається. Наприклад, згідно сьогоднішніх ранкових повідомлень прес-центру АТО, за минулу ніч, коли вже мав тривати режим припинення вогню, бойовики порушували його  близько 50ти разів. По селищу Луганському, Зайцевому, Авдіївці, Пісках і Ленінському терористи відкривали вогонь навіть з мінометів 120-го і 82-го калібру.    

Тож в стратегічному плані в реалізації Мінських угод все йде до чергового і марудного затягування часу, без якихось проривів і звершень. В принципі, це улюблена стратегія Путіна, але в даному випадку й далі "тягнути волинку" - найвигідніший для України сценарій. Під різноманітні дипломатичні зітхання на нашу адресу наших західних партнерів. Тим більше що у Росії вже закінчується суто економічний так званий "запас міцності".