Мир

Навіщо Путін стравлює між собою кураторів "ЛДНР"

“Новоросія” отримала ще одного куратора. Місце “третього смотрящего” зайняв В'ячеслав Володін, перший заступник керівника адміністрації президента Росії і давній ворог іншого куратора ЛДНР В'ячеслава Суркова

Проект "Новоросія" перетворився на головний біль для Кремля

Центр вивчення Росії та окупованих територій

Поява чергового номінального куратора "проекту Новоросія" (не рахуючи представників армії) в Кремлі для бойовиків окупованої частини Донбасу на перший погляд пройшла майже непоміченою. "Посилки воєнторгу" і "білі гумконвої" справно надходять і справно розкрадаються місцевими ватажками терористів. Ходять чутки, що Москвою готується заміна Захарченка і Плотницького, який вже тиждень як зник з медійного простору так званої "ЛНР", та наразі ніяких кардинальних кадрових змін поки що не відбулося. І навряд чи вони відбудуться найближчим часом.

Тим не менш, за лаштунками цих подій відбуваються політичні процеси. І для розуміння перспектив перебігу гібридної війни Росії проти України, а глобально - і проти світової політичної системи в цілому, варто розуміти, які персоналії розробляють і впроваджують стратегії окупації України.

Історія (не)відсторонення Суркова

Ідейним натхненником "проекту Новоросія" вважають Владислава Суркова, ворога і давнього політичного конкурента нового "куратора Новоросії" Володіна. "Українським питанням" молодий політтехнолог Сурков почав займатись ще у 2004 році. Саме його командою були запущені знамениті стратегії "трьох сортів України", спрямовані на розкол нашої держави. Саме під його керівництвом відбувалася розбудова по суті мережі агентів впливу під виглядом так званих "Русских культурных центров" на Сході, Півдні і в Центрі України. Сурков, який обіймав посаду помічника президента Росії, має тісні контакти з багатьма представниками української еліти. Йому, як очільнику управління адміністрації президента з соціально-економічного співробітництва з державами - учасниками СНД, Абхазією і Південною Осетією, напряму підпорядковувався начальник управління Олег Говорун, координатор роботи з підконтрольними Росії бойовиками.

У листопаді 2013 року, якраз перед початком революції гідності в Україні і початком активної підготовки окупації наших територій в Росії, до відомства Суркова був призначений Борис Рапопорт - людина, що вже на початку 2014 року налагоджувала контакти з "регіональними елітами" Харкова для створення "ХНР". Взимку 2013-2014 років він був ініціатором створення "антимайданівського" "Українського фронту" в Харкові, проведення проросійських мітингів, на яких серед "російських туристів" був і терорист Моторола зі своїми бойовиками. З Рапопортом пов'язують і активізацію діяльності "спікера парламенту Новоросії", а на той час - депутата Верховної ради Олега Царьова.

Борис Рапопорт неодноразово заявляв, що розглядає Харків як форпост Росії на Східній Україні. З початком військової агресії в Україну він серйозно підвищив вплив у відомстві, ходили чутки, що готується зміщення загального куратора проекту Владислава Суркова і заміна його на Рапопорта, а в якійсь момент у відомстві взагалі існував дуумвірат і жорстка конкуренція між двома фактичними "кураторами".

Після того, як наприкінці 2014 року спроба Росії "прорубати коридор до Криму" захлинулася, з управління були звільнені Борис Рапопорт і глава одного з департаментів Володимир Авдєєнко. Формально Борис Рапопорт займався політичним флангом роботи із самопроголошеними "ЛНР" та "ДНР", а Володимир Авдєєнко обіймав посаду директора департаменту і курирував економічний фланг роботи з окупованими територіями. До цього були звільнені ще п'ять чи шість рядових працівників відомства, явно лояльних до Ропопорта. Звісно, ці кадрові чистки збіглися з черговим корегуванням окупаційної стратегії Росії: взимку 2015 почалася чергова фаза загострення бойових дій на Сході.

З першого погляду, Сурков просто вижив конкурента, який мітив на його місце у кремлівському кріслі чиновника високого рангу. З іншого боку, звільнення дійсно свідчило про корегування окупаційної стратегії. Та є підстави думати, що кадрові зміни серед "кураторів Новоросії" є також свідченням більш глибинних процесів, що відбуваються у російському політикумі, а саме - змінами у балансі впливу різних груп в оточенні Путіна.

Історія (не)воцарювання Козака

Цю тезу підтверджує і інформація про чергову зміну "генерального куратора Новоросії" вже на початку листопада 2015 року. Саме тоді з'явився "злив" про заміну Суркова на віце-прем'єра Росії Дмитра Козака, жорсткого управлінця з найближчого оточення Путіна.

Уродженець Кіровоградської області Дмитро Козак - колишній співробітник ГРУ Росії, людина з команди так званих "пітерських". З 2004 по 2007 роки він був повноважний представником президента Російської Федерації в Південному федеральному окрузі. Свого часу він провалив масштабну операцію з "інтеграції" Придністров'я до Молдови зі збереженням реальної російської влади, та вже у Чечні він повністю реабілітувався як спеціаліст по насадженню жорсткої вертикалі керівництва. Саме під його кураторством відбувся складний процес взяття під контроль Росією післявоєнної Чечні.

Рішення про його призначення свідчило про те, що Росія вкотре корегує плани по окупації та розвалу України і впровадженню того ж самого "придністровського сценарію". Звісно, і ця зміна кураторства мала наслідком чергове загострення ситуації на Сході, новий масований обстріл українських позицій. І знов-таки, формально Козак призначений для чергової зміни стратегії, адже тимчасове перемир'я на Сході фактично свідчило про те, що ситуація для Росії зайшла в глухий кут і змушувала до хоча б формального виконання плану дій, прописаних у мінських документах.
Фото: ikaluga.comТа з іншого боку, в Кремлі вчергове Путіним був підкорегований баланс впливу різних груп в середині російської влади. Цей баланс є ключовою умовою існування режиму Путіна після того, як на початку 2000-х років "пітерська" команда нівелювала вплив єльцинської "сім'ї" на владу в Росії. Саме тоді були сформовані дві групи, які безпосередньо формували політику Кремля - так звані "ліберали", або "економісти", та "силовики". Після чергового підсилення позицій "силовиків" "економісти" були практично повністю витиснені з політичного поля. Їх роль тепер - бізнес, газ, нафта, економіка Росії. При політичній владі в Росії знаходяться тепер саме "силовики".

З одного боку виглядає, що "силовики" з розв'язанням Росією кількох масштабних військових операцій надійно зацементували себе у системі влади. З іншого боку, вплив санкцій і катастрофічне для Росії падіння цін на енергоресурси виводить "лібералів-економістів" з тіні як групу, з якою, на відміну від "силовиків", в принципі було б про що говорити Заходу. Та насправді з початку 2000-х років Путін побудував в Росії візантійську модель влади - він наближає або відсуває подалі від себе певних людей, які б'ються за місце біля трону, він провокує певні інтриги в середовищі свити, він мирить, він віддає на відкуп певні напрямки, та ніколи не втрачає контролю над ними.

Формально Дмитро Козак - представник "лібералів-економістів". Фактично він - один з найбільш наближених до Путіна, людина, на яку президент може покластись і через яку ретранслює свою волю обом групам впливу. В ситуації з "кураторством" над "проектом Новоросія" він не має усієї повноти влади - над цим планом прямо або опосередковано працює весь апарат Кремля. Хтось курирує економічний напрямок, якась група більше дотична до політичного. А є ще силовики, "воєнторг" і так далі. Роль "куратора" Козака, на відміну від ролі "куратора" Суркова, не стільки ідеологія, скільки жорстка координація між силовиками РФ і криміналітетом з "керівництва" окупованих анклавів. Але цим призначенням Путін, звісно, ще більше зміцнив би позиції Козака. Цікаво, що, як і в ситуації з Раппопортом, Сурков не був повністю відсторонений, а проектом фактично керували кілька "кураторів".

Історія (недо)визнання Володіна

Але Путін і тут не припинив грати у велику гру зі своїм оточенням: за останньою інформацією, Дмитра Козака, що так і не встиг отримати посаду "головного куратора", несподівано замінили на В'ячеслава Володіна, давнього ворога В'ячеслава Суркова. Володін - людина одного з головних "силовиків" Сергія Іванова. Сурков - людина з іншого табору, і є конкурентом не тільки Володіна, а і його "силового" патрона Сергія Іванова. І підсилення позицій Володіна є ударом не стільки особисто по Суркову, скільки по Медведєву, а значить, тільки посилює контроль адміністрації Путіна над урядом.

Та можна прогнозувати, що повної влади над "проектом" "силовики" не отримають, і фактично керуватимуть проектом за різними напрямками і займатимуться розподілом фінансових потоків з бюджету Росії як люди Суркова, так і "силовики" Володін з його шефом Івановим, а також - "смотрящий" від Путіна Козак. І головне - кожен із них доносить свою частину інформації путіну, простіше кажучи, як і у всіх інших проектах, кожен із них має стукати нагору про те, що робить його конкурент.

Фото: medialeaks.ruЩодо самого "проекту Новоросія", все більш різкі зміни керівництва, дво-, а іноді і три- чи чотиривладдя в прийнятті рішень свідчать про те, що у Путіна і його команди досі відсутнє цілісне бачення перспектив "проекту". Усім групам впливу дають спробувати розв'язати непрогнозовану на початку окупації ситуацію, що перетворилася на головний біль для Кремля.

Що ці внутрішньополітичні процеси в Кремлі значать для України? Те, що скільки б керівників не мав "проект Новоросіяя", усі без винятку групи впливу, допущені до керівництва - "яструби", які бажають війни і руйнування України, а не миру і деокупації українських територій. З іншого боку, не треба тішити себе ілюзіями, що розпалення розбіжностей між різними полюсами політичної влади Росії, що воюють між собою за політичний вплив і ресурси, може розхитати владу і в самій Росії. А ще, за старовинним російським прислів'ям, "у семи нянек дитя без глазу", тобто відсутність єдиного центру керування "ЛДНР" значно знижує ефективність окупаційної операції Кремля.

Весь досвід управління росіянами окупованими територіями говорить про одне: нинішнє триголове управління - це норма для росіян і зараз вони воюють за те, хто із них призначить керівника в ДНР та ЛНР. Хоча нинішня ситуація "ні миру, ні війни" навряд чи сприяє зміні головного керівника в цих утвореннях. Поки не буде ясності з майбутнім планом, зміна Плотницького та Захарченка - це всього-навсього зміна шила на мила.