Мир

Навіщо Путіну „візит неввічливості" до Папи Римського

Тим, хто чекав на щось визначне чи навіть просто цікаве від зустрічі Папи Франциска з президентом РФ Володимиром Путіним, можна поспівчувати

Нічого цікавого не відбулося: Путін, як завжди, запізнився (зустрічався з римськими байкерами, чи то пак "моторіністами"?), папа говорив про мир у всьому світі, обидві сторони погодилися на тому, що "Мінськ форевер", папа подрував Путіну чергову гарненьку дурничку, а Путін назвав зустріч, що тривала 50 хвилин "хорошою". Офіційний прес-реліз папської прес-служби вийшов лаконічним, сухим і максимально неінформативним, від чого склалося враження, що всі сторони, з прес-службою включно, відбули нудну протокольну подію, непотрібну учасникам і байдужу світобудові.

Дійсно, все, що відбулося, не вартувало тої кількості слів, які присвятили цій зустрічі ЗМІ напередодні. Розмови про те, що "це потрібно Путіну" - в якості компенсації за "сімку" та свідоцтво про те, що він не є в ізоляції, заяви з боку США про те, що Папа має "натиснути" на Путіна, заклики українців заступитися за них перед Путіним - виявилися розмовами на користь бідних. Нічого такого не трапилося - і трапитися не могло. Інакше навряд чи російський президент знайшов би у своєму щільному графіку хвильку на зустріч з понтифіком.

Але ця зустріч направду нічим йому не загрожувала і навіть навпаки давала певні переваги. Не лише в тому, що він міг за рахунок Папи Римського продемонструвати свою "рукопотисненність" - адже перед тим його дуже тепло прийняло італійське керівництво, а до Папи він просто "зазирнув по дорозі".

Путін пропонує Папі нечесну угоду: ти мовчиш про мою участь у цій війні, а я мовчу про твою. Дарма, що участь одного з них - цілком реальна, а участь іншого - вигадана. Вигадки при правильній обробці виявляються сильнішими за факти

Хто би що не казав, зустріч з папою Франциском зовсім не була конче потрібна Путіну. Тобто приємно, що Папа підтримав позиції керівництва РФ щодо конфлікту в Україні - про мирне врегулювання та повну реалізацію мінських домовленостей. Але головне не це. Головне, що Папа жодного слова не сказав про якусь там агресію, анексію та інші страшні речі, які Путіну "приписують" на Заході. Папа, як йому і слід, говорив виключно про "мирумир" - в унісон з президентом РФ. Ці два голуба миру сиділи один проти другого і демонстрували свою повну згоду щодо України, Сирії та інших наслідків несправедливого світового порядку і бездуховності.

До речі, тим, хто впевнено заявляв про те, що Путін потребує Папи для вирішення питання щодо "рукопотисненості", варто подумати про те, що Путін так само потрібен папі Франциску, який мусить зберігати своє реноме "голуба миру" і людини, яка на щось впливає у світі.

Нічого, як любить казати сам захисник російської мови Путін, "субстантивного" на цій зустрічі не відбулося і відбутися не могло. Папі нема про що говорити з Путіним, як і Путіну - з Папою. Чи, радше, Папа не може бути ефективним у переговорах з Путіним. Особливо щодо України. Він не може зайняти жодної "жорсткої позиції", тим більше "натиснути". І справа зовсім не у православно-католицькому діалозі, не у прагненні вже котрого поспіль Папи навести мости з Московським патріархатом чи, боронь Боже, ступити своїм стоптаним черевиком на землю "Святої Русі". Путін, звісно, каже "дякую", коли йому дарять чергове брязкальце, але запросити в гості людину, до якої він сам приїжджає вже вдруге - ні, це занадто для вихованця школи КДБ.

Справа у тому, що іде війна. У якій Ватикан і Папа особисто не може виступати у ролі "третьої сторони". Бо в Україні, згідно з російською доктриною, іде релігійна війна, зокрема, католиків проти "канонічного православ'я". Папа Римський не може впливати на цю війну "ззовні", він виведений з дипломатичної гри, оскільки Ватикан є стороною конфлікту.

Про це ніхто не говорить вголос на подібних зустрічах, але факт від того залишається таким самим голим. Путін пропонує Папі нечесну угоду: ти мовчиш про мою участь у цій війні, а я мовчу про твою. Дарма, що участь одного з них - цілком реальна, а участь іншого - вигадана. Вигадки при правильній обробці виявляються сильнішими за факти. Такі правила гібридної війни. Путін своїм візитом і, зокрема, годинним запізненням, продемонстрував своє зверхнє ставлення до супротивника, чи то радше до заручника ситуації, яку він сам створив. Йому, мабуть, приємно - мати у заручниках самого Папу Римського. Принаймні його "візит неввічливості", здається, був спрямований саме на те, щоби його тимчасова перевага у цій гібридній війні не залишилася непоміченою.