Вставання з колін по-польськи. Коли поляків почнуть бити в Німеччині
Історія з польською мрією про репарації на трильйон доларів від німців продовжує приємно лоскотати уяву нинішнього польського керівництва. Причому набираючи все більше реальних обрисів. Всього лишень кілька тижнів тому ідея начальника Польщі, лідера правлячої партії Закон і справедливість (PIS) набула паперової форми офіційного документу і пішла на експертизу до Сейму, а сеймові аналітики, які звісно теж належать до PIS видали довідку з цілком очікуваним результатом: Польща має правові підстави вимагати від Німеччини грошей за моральні страждання і руйнації часів Другої світової війни.
Миттєво відреагувала і прем'єр Польщі Беата Шидло, мовляв, все, тепер правові підстави є, йдемо говорити з німцями про гроші. Як любила повторювати пані Беата в часи виборчої кампанії: неможливого для PIS нема. І як бачимо, мала рацію. Від нинішньої Польщі можна чекати всього.
Тимчасом, пересічні поляки отримали сигнал: готуйте валізи, скоро принесемо грошенят і настане справжнє щастя для кожного збідованого поляка, якому уряд зможе трохи додати грошей, кому до пенсії, кому на дітей, комусь на житло!
Загалом, як бачимо попри всі розмови про європейськість, високу культуру та належність до Європи польське начальство не сильно відрізняється від нашого. Хоча воно вишуканіше одягається і трошки бідніше за наше, але технологія обміну грошей з бюджету на голоси виборців засвоїло на відмінно і майстерно нею користується, принаймні доки є що роздавати.
Тим часом, зрозуміло, що в польського обивателя вже аж слинки потекли від мрій про німецький трильйон. Засуджувати, обивателя звісно не варто, тим паче, що в маленьких українців очі починають блищати не тільки від розмов про трильйони чи мільярди доларів, а навіть від продуктового набору з гречки, олії та рибних консерв, які роздають виборцям друзі народу під час виборів. Що тут поробиш? Зубожів народ...
З німецьким трильйоном одна тільки біда, що його ще треба забрати від німців, а вони аж ніяк не хочуть ділитися з добрими сусідами навіть не зважаючи на всі гріхи, скоєні 70-ть з гаком років тому.
Речник німецького уряду після заяви польського прем'єра, не відкладаючи справу в довгий ящик одразу заявив: звісно німці несуть моральну відповідальність за страшні злочини вчинені предками, але питання воєнних репарацій закрите. І Польща сама неодноразово про це заявляла на офіційному рівні. Як в часи соціалізму, так при новій, демократичній владі, а на додачу вступаючи до Євросоюзу. Тому, грошей не буде. Крапка.
Це позиція, так би мовити, офіційного Берліна.
А є ще німецька преса, громадська думка, які мають у Німечині реальну вагу і от там, зявилися нові, дуже цікаві і несподівані нотки, яких раніше від німецької преси годі було сподіватися.
Так, наприклад, на шпальтах респектабельної "Frankfurter Allgemeine Zeitung" (FAZ) німецький історик Грегор Шольген (Gregor Schoellgen) міркує собі про наслідки польських репараційних вимог і між іншим, в абсолютно спокійному, характерному для німців тоні пише, що такі дії Польщі знову втягують до політичної дискусії питання про кордони. Треба розуміти, що для німця тема перегляду кордонів - це табу. Про це говорити не можна. Ніяк. А тут на тобі, історік і публіцист міркує собі так, що втрати Польщі були величезні, але значною мірою були компенсовані німецькими землями, які після 1945 року стали частиною Польщі. Більше того, якщо починати розглядати питання репарацій і західних кордонів, то на цьому годі зупинитися, тому що виникає питання східних кордонів Польщі, адже знову таки, отримавши землі на заході і півночі, Польща втратила частину території на сході. І це вже будуть питання до Литви, Білорусі, ну і, звісно, України...
Таким чином, резюмує німецький історик, той хто починає дискусію про репарації і військові відшкодування, може опинитися в центрі дискусії про формування кордонів. "Хто може цього хотіти?", - запитує німець.
Напевне для нього очевидно, що ніхто. Але, треба відзначити, що то він собі так думає з точки зору німецького буржуа, а на теренах східної Європи блукає чимало ображених на увесь світ патріотів, які радо почали б подібну дискусію, оскільки переконані, що саме їх народ найбільше постраждав від сусідів і треба якось компенсувати йому ці втрати, щоб з'явилися нові підстави пишатися своєю країною, бо далі терпіти вже немає сил!
І щоб не залишати ніяких сумнівів щодо своїх благородних намірів повернути гідність батьківщині польські парламентарі (знову таки з PIS) вирішили також вимагати репарацій не тільки від німців, але й від Росії.
Реакція звісно не забарилася, в Москві польські ініціативи брутально обсміяли в шоу Дмітрія Кісєльова. Це так вразило поляків, що Gazeta Wyborcza опублікувала з цього приводу цілу статтю, де бідкалася, що в такому тоні про Польщу на російському телебаченні ще не говорили, тільки про Україну і Америку. А тут Дмітрій Кісєльов в своєму характерному стилі повідав, що насправді Польща ніяка не жертва німців, а їх співучасниця бо ще в 1938 році разом з Гітлером рвала на шматки Чехословаччину, тому тут варто не про репарації міркувати, а самим покути шукати. Найбільше польського журналісти вразили навіть не слова, агресивна стилістика в якій було витримано передачу Кісєльова, йому одразу пригадалася російська приказка з ХІХ сторіччя, коли більша частина сучасної Польщі входила в склад Російської імперії і була таким собі Привіслянським краєм, говорити польською у Варшаві заборонялося, а заїжджі туристи дивувалися, що ж то за окремий нарід, якщо всі вивіски російською, а своєю мовою не пишуть? Поляки звісно пручалися, повставали, а росіяни приказували - поляк не національність, а діагноз.
То, звісно, справа давно минула, але на такому тлі якось дивно, як це ще в Ярослава Качинського і його колег-патріотів по партії не виникла ідея вимагати репарацій від України, це вже було б справжньою вишенькою на тортику патріотичної дипломатії. Поки до цього справа не дійшла і навіть від ініціативи розмістити зображення меморіалу "Львівських орлят" на новому польському паспорті відмовилися, але хто ж його знає напрям думки справжнього патріота, від нього всякого можна сподіватися, причому незалежно від національності.
Поки до цього не дійшло, варто прислухатися до слів комісара Єврокомісії з питань внутрішнього ринку Ельжбети Беньковської: Польща встала з колін і залишилася з нічим. Всі сусіди виявилися ворогами і куди заведе політичний курс патріотичної дипломатії PIS взагалі невідомо.
Як не парадоксально, але за два з половиною роки при владі польські патріоти з партії Ярослава Качинського перетворили в руїни роботу кількох поколінь польських інтелектуалів, політиків і дипломатів, які намагалися домовитися про засади нормального співжиття з сусідами. Більше того, з світоча демократії та країни економічного дива в часи Дональда Туска, Польща стала загрозою для стабільності Євросоюзу. Зміни вражаючі.
Проте, найважливіше не це, а те, що широкі народні маси поки дуже вдоволені з політичного курсу партії Ярослава Качинського. Принаймні у всіх опитуваннях останнього часу PIS незаперечний лідер. Так що до завершення історії вставання з колін та інших вибриків ура-патріотичної дипломатії ще далеко. Що поробиш, демократія і його величність народ, часом загинають і не такі колінця.
