Атака на газову інфраструктуру Ірана змінює логіку війни. І може вплинути на наші переговори

1. Я вже писав, що, на перший погляд нелогічні іранські удари по нафтогазовій інфраструктурі сусідів мали ціллю змусити цих сусідів максимально тиснути на США, щоб закінчувати війну максимально швидко і без наземної операції. Але Ізраїль та США, схоже, пробують іти шляхом ескалаціі заради деескалації. Проте без повномасштабної наземної операції ця стратегія є доволі ризикованою. Удари по головному родовищу Ірану, за логікою, спровокують удари у відповідь по інфраструктурі країн Перської затоки і, очевидно, як вважають в Тель Авіві та Вашингтоні, можуть підштовхнути монархії до активніших дій. Проте поки вони проявляють чудеса гандизму.

2. При цьому США (Трамп) поки не готові оголосити підготовку до широкої наземної операції, а все ще працюють в режимі розробки серії локальних операцій, які можуть спрацювати, а можуть і захлинутися.

3. Удар по найбільшому в світі родовищу газу, схоже, призведе до масованих блекаутів в Ірані, але вірогідність того, що це стане причиною розколу воєнних в Ірані поки відносно мала. Стратегія знищення елітаріів заради заміщення їх новими гравцями, серед яких може зʼявитися зрадник, може спрацювати, а може і ні. Щодо блекаутів, то тут гра виключно на народні бунти, очолювані середнім класом , який втрачає бізнес. Але ця стратегія також має шанси 50 на 50. Точніше, самі бунти можливі, але без "зрадників в армії" результативність такого сценарію мінімальна. Тут, схоже американці та ізраїльтяни йдуть за принципом, створимо проблеми, а рішення підкаже життя. І це, між іншим, дієва логіка.

4. Формула будь-якої революції, як на мене, наступна: "лідер, ідея (ідеологія), структура, час, гроші, міжнародна підтримка (мовчання), наявність впливових зрадників у владі, які готові до співпраці з протилежною стороною". Наразі Пехлеві є лідером, хоч і доволі умовним, ідея існує, структури, готові протистояти режиму, є, хоч і доволі розрізнені та не орієнтовані на Пехлеві, час, гроші та міжнародна підтримка є. Але при відносно сильному, ідеологічному та структурованому центрі, відсутність вагомих зрадників є чи не визначальною частиною цієї формули в цьому конкретному прикладі.

5. Протягом наступних тижнів Трамп прийме рішення: він іде в обмежену наземну операцію чи не йде. Іти — значить дуже ризикувати. Не йти — визнати поразку. Навіть, якщо буде оголошена перемога.

6. Гра росіян проста: максимальне затягування війни. Вони вважають, що довга війна не лише ослабить Трампа, але й змусить європейців переглянути санкційну політику щодо енергоносіїв (перш за все газу). Паралельно їм вкрай важливо, щоб показав зуби режим на Кубі. Це все відволікає США від Росії і тримає ціну на енергоносії на комфортному для РФ рівні. Я думаю, росіяни зараз шукають ще одну точку напруги десь в світі.

7. Як це все вплине на нас?

Почати треба з того, що ніякого виходу Трампа з переговорів не буде.

Трамп може й хотів би підіграти Росії, але ситуація така, що без підтримки конгресу та сенату це неможливо (підтримки нема). Плюс є доволі чітка позиція Німеччини, яка буде локомотивом протесту в ЄС. Між іншим, на цьому фоні вибори в Угорщині стають ще більш важливими для РФ.

Нам потрібно слідкувати за заявами Стубба, який наполегливо просуватиме ідею "де-факто втрачених територій". Він, схоже, буде публічним виразником того, про що домовляються в кулуарах.

Реальний переговорний процес розпочнеться не раніше кінця квітня — початку травня.