• USD 36.6
  • EUR 36.1
  • GBP 41.1
Спецпроєкти

Богдан Данилишин про рецепт відродження української економіки

У сучасних умовах пріоритетними завданнями є збільшення зайнятості і розвиток виробництва, а не таргетування інфляції через підвищення відсоткових ставок 

Богдан Данилишин
Богдан Данилишин
Реклама на dsnews.ua

Богдан Данилишин — голова Ради Національного банку України

Дев´ять відомих економістів запропонували рецепт відродження української економіки, який зводиться до 4 пунктів:

  1. Підвищити податки одночасно зі збільшенням видатків на виплату процентів за внутрішніми державними позиками.
  2. Сконцентрувати зусилля Мінфіну на зниженні рівня інфляції, яка має стати номінальним якорем для економіки. Обмінний курс слід зробити гнучким. Наростити заощадження економіки за рахунок підвищення відсотдків за вкладами та позиками.
  3. Посилити обмеження на рух капіталу та імпорт.
  4. Максимально дерегулювати економічну діяльність для сприяння приватним ініціативам бізнесу. Раціонально використовувати бюджетні ресурси.

Як бачимо, економісти чомусь відкидають активну роль держави в відродженні української економіки, концентруючи її основну увагу на макроекономічній стабільності (в частині інфляції) та віддаючи відновлення України в руки ринкових сил, для яких держава має створити сприятливе бізнес-середовище у вигляді низької інфляції та дерегуляції.

На нашу думку такий підхід є багато в чому дискусійним. Україна вже мала досвід надмірної концентрації зусиль НБУ та уряду на інфляційних проблемах, що призвело до перерозподілу ресурсів економіки на користь фінансових посередників. У 2016-2019 рр. був період надзвичайно високих відсоткових ставок, консолідації держвидатків, зниження податків, зменшення ролі держави в економіці. В результаті Україна ще більше відставала у розвитку від країн – географічних сусідів, падіння заощаджень та інвестицій досягло рекордно низьких показників, трудова міграція та безробіття стали "природним" явищем для української економіки, так само як і її деіндустріалізація. Не варто повторювати ті ж самі помилки, мріючи про чудодійну силу ринкових механізмів, тим більше в умовах воєнної економіки.

Далі про те, що насправді потрібно робити в Україні.

Інтенсивне створення робочих місць. Саме це дозволить зберегти заощадження, посилити обороноздатність країни та уберегти економіку від девальваційної кризи. Конкретні напрямки такої структурної політики — питання дискусійне. На наш погляд основні зусилля слід сконцентрувати на розвитку ВПК і технологій подвійного призначення, ефективному використанні наявних природних ресурсів, видобуванні та переробці вуглеводнів.

Реклама на dsnews.ua

Формування ВПК і виробництво товарів подвійного призначення. Вимоги воєнного часу не залишають вибору щодо пріоритетів промислової політики. Витрачання дефіцитних валютних ресурсів на озброєння чи воєнна допомога від міжнародних партнерів не можуть бути вічними. Розвиток вітчизняного ВПК та товарів подвійного призначення мають стати головним пріоритетом промислової політики найближчого майбутнього. Особливо слід звернути увагу на сферу ракетної техніки та переносних комплексів, безпілотної авіації, виробництва боєприпасів. За прикладом Ізраїлю в економіці можна розвивати інноваційні кластери на базі тих воєнних технологій, що можуть мати подвійне призначення.

Максимальне залучення в економічний обіг природно-ресурсного потенціалу і формування виробництв різного типу. Україна багата на природні ресурси. Підвищення ефективності їх використання, формування виробництв з високим ступенем переробки корисних копалин чи сільськогосподарської продукції — це шлях до якісних зрушень у структурі економіки і підвищення рівня її технологічного укладу. Одночасно це й вагомий внесок у формування потужних виробничих кластерів національної економіки із значною кількістю робочих місць (включно з суміжними та допоміжними галузями), що дозволить розв’язати проблему зайнятості населення.

Збільшення видобутку власної вуглецевої сировини. Для розв’язання проблеми енергетичної безпеки необхідна державна політика створення та розвитку стратегічно важливих підприємства з добування і переробки вуглеводнів. 

Я високо оцінюю діяльність Правління НБУ в період лютого-червня 2022 року. Однак, маю совою особисту думку відносно деяких аспектів. Під час війни не потрібно концентруватися на проблемі інфляції замість проблеми безробіття, намагатися ринковими способами (підвищенням процентних ставок) скоротити неринковий дефіцит державного бюджету, а також передчасно повертатися до режиму гнучкого курсоутворення. Розглянемо ці аргументи докладніше.

Підвищення відсоткових ставок не врятує заощадження і не вплине на інфляцію. В нинішніх умовах заощадження населення більшою мірою скорочуються через втрати робочих місць та пов’язане з цим зниження (або зникнення) поточних доходів, аніж через зростання цін в магазинах. Неможливо зберегти заощадження без збереження робочих місць. Перерозподіл ресурсів на користь високих відсотків лише зробить багатих людей ще багатшими, поглибить кризу робочих місць, що болюче вдарить по заощадженнях найбідніших верств населення. Основними вигодоотримувачами від такої операції будуть банки.

Натомість антиінфляційний ефект високих відсоткових ставок на економіку, що перебуває в стані структурної кризи, буде мінімальним. Основні причини поточної інфляції в Україні мають немонетарний характер, пов’язані із структурною перебудовою виробничо-фінансових зв’язків економіки, проблемами постачання сировини та збуту готової продукції. Причини нинішньої інфляції — у зростанні витрат виробників, а не в збільшенні доходів споживачів. Монетарна політика безсила проти інфляції, викликаної падінням продуктивності виробництва нижче рівня беззбитковості.

Підвищення відсоткових ставок з обслуговування боргу не скоротить дефіцит держбюджету, однак створить проблеми для боргової стійкості державних фінансів. Розширення неринкового дефіциту воєнного часу вимагає залучення неринкових джерел його фінансування — міжнародної кредитної та грантової допомоги, а також емісійного фінансування з боку НБУ (враховуючи обмеження щодо цільового спрямування емісії, передбачені, зокрема, Основними засадами грошово-кредитної політики на період воєнного стану та перехідний період).

Можна погодитися з тезою, що відсоткові ставки позикових коштів повинні бути ринковими. Однак, тут ключовий момент — який рівень ставок слід вважати ринковим. Сучасні центральні банки (включаючи НБУ) здійснюють монетарне регулювання економіки через незалежну процентну політику. Це значить, що рівень їхніх відсоткових ставок є штучним і залежить від цілей, які вони ставлять у певний момент. На справжній ринковий рівень процентних ставок може вказувати динаміка банківських ставок за депозитами або ж динаміка ставок міжбанківського ринку. В Україні за два місяці після підвищення ключової ставки (на 15 в. п.) середній рівень строкових депозитних ставок банків зріс лише на 3 в.п. (до 10% річних), а ставка міжбанківського ринку UONIA — стійко тримається на нижній межі коридору відсоткових ставок НБУ (23% річних). Пасивна реакція цих ставок вказує на те, що ринкова вартість грошей в українській економіці перебуває значно нижче рівня, визначеного ключовою ставкою НБУ.

Ринок — це не тільки ціни. Ринок — це ціни помножені на кількість проданого товару. Ринкова ціна грошей — це результат компромісу між позичальником та кредитором. Якщо приріст інфляції штовхає ринкову відсоткову ставку вгору, то зниження обсягів виробництва — штовхає ринкову ставку вниз. На сьогодні темпи падіння виробництва за абсолютним значенням перевищують темпи зростання інфляції, що вказує на зміщення ринкової вартості позикового ресурсу вниз.

Концентрація на проблемі інфляції під час структурної кризи може призвести до непередбачуваних результатів. Так, додаткові податки, які намагатиметься зібрати Мінфін з ослабленої економіки для фінансування невідкладних потреб бюджету можуть цілком і повністю піти на виплату підвищених відсоткових ставок фінансовим посередникам. Дещо подібне вже відбувалося в Україні після 2015 р., з тією лише різницею, що тоді основний акцент було зроблено на консолідації (скороченні) бюджетних видатків.

Не слід наділяти Мінфін невластивою йому функцією відповідальності за стабільність цін та оперування відсотковою ставкою державних облігацій з цією метою. Мінфін має свої три ключових функції: макроекономічна стабільність, перерозподіл ресурсів економіки та спрямування їх на пріоритетні напрямки. Для виконання цих функцій Мінфін має відповідні інструменти. Вклад його у макроекономічну стабільність полягає у контролі за рівнем державного боргу і дефіциту. Перерозподіл та алокація ресурсів здійснюються через політику доходів та видатків.

Ресурси Мінфіну обмежені поточними доходами, які залежать від динаміки доданої вартості в економіці. А відсоткова ставка державних облігацій апріорі не може бути інструментом для досягнення Мінфіном тих чи інших цілей, бо він (на відміну від центрального банку) фактично не контролює цей інструмент.

Відомий економіст, нобелівський лауреат Т. Сарджент ще в 1981 р. довів, що підвищення процентних ставок в умовах падіння реального ВВП не дає антиінфляційного ефекту, якщо при цьому баланс державного бюджету зберігається дефіцитним. Висновок економіста в тому, що для досягнення антиінфляційного ефекту потрібно знижувати дефіцит державного бюджету, але без підвищення відсоткових ставок, принаймні допоки темпи реального ВВП залишатимуться нижче рівня реальних відсоткових ставок.

Не слід передчасно повертатися до режиму гнучкого курсоутворення. Обставини воєнного стану зумовили формування в економіці каскаду неринкових чинників, які продовжать впливати на попит і пропозицію іноземної валюти і в повоєнний час. В таких умовах фіксація обмінного курсу забезпечує низку переваг для формування інфляційних очікувань, бо сприяє передбачуваності бізнес-процесів, зростанню інвестицій та торгівлі, зменшенню вразливості від зміни потоків капіталів, стабілізації боргової позиції економіки з високим рівнем доларизації боргу. Режим фіксованого обмінного курсу також є сумісним з незалежною відсотковою політикою та режимом інфляційного таргетування за умови збереження певних обмежень на рух капіталів. Крім того, фіксація обмінного курсу дозволяє покращити ефективність інтеграційних процесів в рамках геополітичних союзів. Тому фіксований курс гривні й надалі слугуватиме основним якорем стабілізації очікувань та ключовим засобом виконання пріоритетних цілей НБУ.

Отже, основні зусилля слід сконцентрувати на питаннях сприяння зайнятості та створення робочих місць. Актуальні напрями — розвиток ВПК і суміжних та подвійних технологій, переробка добувної та сільськогосподарської сировини, енергетична безпека. Не слід намагатися побороти неринкові шоки ринковими інструментами — долати структурну інфляцію чи впливати на дефіцит бюджету підвищенням відсоткових ставок. Не варто запроваджувати гнучке курсоутворення за умови домінування неринкових факторів попиту та пропозиції на іноземну валюту. Такі рішення матимуть зворотний ефект, бо зменшать продуктивність реального сектора економіки, зайнятість та інвестиції.

    Реклама на dsnews.ua