До чого тут бігмак. Як не проґавити зміцнення геополітичного противника
Усе стабільно в експертній блогосфері. Щойно виходить новий Індекс бігмака — критикують і його, і загалом концепт паритету купівельної спроможності (ПКС)
Це не про бігмак.
Не буду повторювати азів, але ось що хочу сказати. ПКС — це ж не тільки про рівень життя як такий. Звичайно, якщо в країнах або регіонах різні рівні цін і доходів, то добробут між ними не можна порівнювати "в лоб" (наприклад, перевівши все в долар за банківським курсом). Критика на цьому й базується: "Ну-у-у, і що тут дивного? Одні бідніші, інші багатші".
Вважаю, що ПКС, попри всю очевидність, метрика корисна. Та хоча б щоб хоч якось виставляти межі бідності в різних країнах. Але скажу про інше, менш очевидне. Більш вагоме.
Якщо ви знехтуєте "паритетом", то можете проґавити, наприклад, військове зміцнення свого геополітичного противника. Це про США і Китай, звісно.
Торік, нагадаю, вийшло два цікавих дослідження. Одне дуже відоме, інше — менш, але розглянути їх варто разом.
Перше каже: якщо ви переведете оборонні витрати США і Китаю з доларів у долари за ПКС (тобто врахуєте різницю в цінах), то вийде, що дві наддержави вже майже зрівнялися за цим показником — понад $700 млрд на рік (за даними на минулий рік). Якщо грубо сказати, то за ті самі гроші у Китаї можна реально виробити або найняти в рази більше для війська (а нас же цікавить те, що "на землі", а не те, що "на папері").
Друге каже: ні, ви неправильно взяли "паритет" (і дещо інше). Бо якщо поглянути на галузі, найважливіші для оборони, то вийде, що там не всюди велика різниця в цінах, особливо на обладнання. Тому США, все ж утричі випереджають Китай. Хоча й це відставання менше, ніж якщо порівнювати річні оборонні витрати "в лоба" — $700+ млрд. проти $200+ млрд.
ПКС і справді неможливо розрахувати точно — в цьому мінус метрики. Але наведені дослідження не ставлять під сумнів важливість такого коректування — вони показують переваги концепції, якими варто користуватися у певних завданнях.
