Шана до полеглих як стандарт: поіменно, публічно, без винятків
Кожного тижня ми повертаємо Героїв "на щиті"
І що? Стрічка біжить далі, чиновники роблять вигляд, що це "технічна інформація", гідна хіба що короткого пресрелізу. Буденність. Особливо для тих, хто у тилу та на смачній посаді.
Ні, хлопці. Це не буденність. Це людські життя, віддані за країну. І за вас у тому числі. Це імена, родини.
Байдужість зверху — це образа для тих, хто тримає фронт. Чи тримав.
Шана полеглим — не картинка для новин. Шана — це стандарт здорового і відповідального суспільства. Поіменно, публічно, з прапорами, і обличчям держави поруч із кожною родиною.
Коли цього стандарту немає, з’являється тиша, яка краде гідність. Саме тому нам потрібен Національний Ритуал Шани — закріплений у правилах, із відповідальними і без "не встигли".
Включно з участю перших осіб, особисто або через уповноважених, там, де ми прощаємося з кількома воїнами чи з видатним героєм.
І родини не повинні залишатися сам на сам з бюрократичним Левіафаном: "єдине вікно", логістика, виплати, психологічна допомога.
Менше пафосу, більше порядку. Росія хоче, щоб ми звикли до цифр. Ми не звикаємо. Ми називаємо імена й змушуємо систему працювати завжди, а не "коли зручно".