Забутий іменинник. Кухонний Ісус і безпечний Санта

Ви влаштовуєте вечірку на цілий світ з приводу свого Дня народження. На неї завітають навіть ті, з ким у вас немає жодних спільних знайомих.

Гості тусуються й відриваються на повну котушку, розважаються, наскільки дозволяють їхня фантазія й почуття гумору.

І – всім до вас байдуже. Ба більше, ваші спроби зайти в якусь кімнату викликають щире обурення тих, хто її окупував: чого приперся?!

А тепер бонус для мазохістів: невдовзі ви влаштовуєте ще одну таку саму грандіозну вечірку для тих, хто не встиг на першу – і з тим самим результатом. А за рік все повториться знову…

Комусь це (ну принаймні до бонусної частини) відомо з власного досвіду. Більшості – з американських фільмів про скрутне життя тинейджерів. Та навряд чи хтось замислюється, що це чи не найточніша алегорія сучасного Різдва. Винуватець торжества став зайвим на власному святі.

Не те щоб про нього забули – просто з ним, як і на зорі християнства, дедалі більше тусять фріки, що потребують боголюдини. І, як і тоді, признаватись у такому сектантстві – небажано. Хіба що треба довести лояльність громаді. Або – сподобатись виборцям. Зрештою, це також про лояльність.

А так "твій власний особистий Ісус" лишається здебільшого на кухні, межи старшими родичами, що не здогадуються про діагноз "тривожний розлад", та таки прагнуть світлого майбутнього "для всіх даром, і хай ніхто не піде".

Здавалося б, неймовірно, але "невидима рука вільного ринку" позбавила свято Різдва святості набагато ефективніше за більшовицький терор. Причому в масштабах цілого світу, а не окремо взятої держави. Команди маркетологів виявились куди вправнішими вбивцями християнських традицій, аніж фанатики світової революції – тим більше що для цього, як з'ясувалося, взагалі не потрібні масові страти.

Вистачить масової культури. Культури сорому за християнське коріння європейської цивілізації. Сорому настільки потужного, що 12 зорь з німбу Богородиці на прапорі Євросоюзу перетворились на "12 країн-засновниць", а зіркам віфлеємським дедалі частіше не знаходиться місця на верхівках різдвяних ялинок. Та й без таких прикрас довкола тих ялинок часом розгортаються неабиякі баталії. Ні, не з прихильниками Грети Тумберг – а з застряглими в середньовіччі фанатами історичної реконструкції, що прагнуть реваншу за Пуат'є. Але там, де їх нема, ці хвойні – живі, штучні чи стилізовані – спокійно собі перетворюються на сезонний елемент урбаністичного декору. Не здивуюсь, якщо з часом вони й сезонності позбудуться – адже, "по-перше, це просто красиво…"

Формула сучасного Різдва – СРРП, Санта-рейтинги-розпродажі-прем'єри. Причому Санта-Клаус – центральна опора цієї конструкції. Боді- та вікопозитивний, сексуально безпечний для всіх категорій населення екологіст, екстравагантний рівно настільки, щоб середній споживач не псував собі нерви через власну француватість – цей життєрадісний старигань просто досконалий. До речі, важлива деталь: ототожнення радості й веселощів набуває неабиякого значення, хай би як радісно ти не почувався в свята – вони неодмінно мають бути веселими. Чувак Христос (Buddy Christ) тут був би дуже доречний – та нікому й на думку не спаде зламати монополію Санти, хоча б з огляду на охоплювану аудиторію й мінімальний ризик репутаційних втрат.

В найпопулярніших шлягерах, що асоціюються з Різдвом, головне – сани й гормони. Різдвяні блокбастери по суті можуть відбуватись в будь-якій локації та в будь-яку пору. І хтозна, можливо, юному Скайвокеру ще доведеться доправляти Санту на Зірку смерті з подарунками для посіпак професора Моріарті. Ісуса, звісно, теж можна додати – хай джедаям таємницю левітації розкриє, приміром. Та, зрештою, це необов'язково – теслярський син на ім'я Різдво (жодна алюзія не є випадковою) куди прикольніший. Тож, шановний новонароджений, при всій повазі, лишайтесь у яслах задля блага індивідів, суспільства й економіки – не до вас нині.

… Зрештою, в одній давній свої поезії Юрій Андрухович – задовго до того, як став "патріархом" і "живим класиком" – все це описав досить точно:

Між синтетичних ялинок шукаємо віху:

як розпізнати майбутнє, о куле скляна?

Акумулятор для німба – винахід віку,

на видноколі – вогнетривка купина.

Щось ми згубили (а може, знайшли) на розпутті,

тут, в епіцентрі іржавих дротів та епох.

З тихим благанням дивиться в очі майбутні

наш до ялинки підвішений крихітка-бог.

Всіх з Різдвом Христовим. Існував він насправді чи був вигаданий, не так уже й важливо. Історія про дивака, що хотів зробити світ кращим, вартує і уваги, й пам'яті.