Зарплати — в плюс, а ВВП на нулі. Як підштовхнути українську економіку до зростання

За оперативною оцінкою Держстату, у другому кварталі реальний ВВП зріс лише на 0,6% порівняно з відповідним періодом 2025 р. та на 0,4% — порівняно з попереднім кварталом з урахуванням сезонного чинника. За підсумками першого півріччя зростання становило символічні 0,01%. Фактично економіка перебуває у стані стагнації, однак витримує удари, адаптується до обмежень, хоча й ще не формує достатнього внутрішнього імпульсу для розвитку.

Що підтримало економіку

У другому кварталі головним рушієм залишався внутрішній попит. Середньомісячна заробітна плата за січень-червень 2026 р. номінально зросла на 22,7%, а в реальному вимірі — на 13,9%. Це підтримало приватне споживання, торгівлю та сферу послуг.

Але тут важливо розуміти природу зростання доходів, яке відбувається не лише завдяки підвищенню продуктивності праці. Значною мірою зарплати збільшуються через гострий дефіцит працівників та конкуренцію за кваліфіковані кадри. Тому зростання оплати праці не завжди трансформується у відповідне збільшення обсягів виробництва.

Вагомим фактором стало державне споживання. Видатки зведеного бюджету у другому кварталі зросли на 32,7% порівняно з аналогічним періодом минулого року. На оборону спрямовувалося 51,6% загального обсягу бюджетних витрат.

З одного боку, такі видатки підтримують економічну активність, а з іншого — їхній вплив на ВВП залежить від того, де саме виробляються товари, які закуповує держава. Якщо бюджетний попит задовольняється переважно імпортом, значна частина державного стимулу працює на економіки інших країн. Позитивною стала динаміка капітальних видатків бюджету: після скорочення на 33,7% у першому кварталі у другому вони зросли на 22%. Інвестиції у відновлення енергетики, транспортної та критичної інфраструктури, реконструкцію і військову техніку створюють важливий фундамент не лише для поточної стійкості, а й для майбутнього розвитку.

Міжнародна фінансова допомога залишається критично важливим джерелом такої підтримки. Станом на 1 липня 2026 р. Україна отримала понад $24,1 млрд міжнародної фінансової допомоги. Проте зовнішні ресурси повинні не тільки закривати поточні бюджетні потреби, а й формувати новий виробничий потенціал країни.

Імпорт поглинає внутрішнє зростання

У другому кварталі експорт товарів і послуг у вартісному вимірі збільшився на 7,9%, і це позитивний результат, особливо в умовах воєнних ризиків, обмеженої логістики та проблем із портовою інфраструктурою. Структура українського експорту також залишається майже незмінною. Його основу становлять продовольчі товари та сировина, метали і мінеральні продукти, що свідчить про збереження сировинної моделі, надмірну залежність від світових цін і недостатню частку продукції з високою доданою вартістю. Тому проблема України полягає не лише у низьких темпах зростання — значно серйознішою є відсутність структурної перебудови економіки.

Водночас імпорт зріс на 19,1%. Саме така диспропорція значною мірою пояснює, чому зростання зарплат, бюджетних видатків і споживання майже не позначилося на загальній динаміці ВВП. Значна частина додаткового внутрішнього попиту задовольняється імпортними товарами, і в результаті кошти, які надходять в економіку через бюджет, міжнародну допомогу або підвищення доходів, створюють недостатній мультиплікативний ефект усередині країни.

Стійкість ще не означає розвиток

Найбільший внесок у позитивну динаміку забезпечили торгівля, переробна та добувна промисловість.

Переробна промисловість зростала завдяки виробництву оборонної продукції, обладнання для відновлення енергетики, харчових продуктів і будівельних матеріалів. На нашу думку, саме ці напрями можуть стати основою нової індустріалізації України. Але енергетика і транспорт залишаються найбільш уразливими секторами. Кожна масштабна атака може спричинити зупинення виробництва, додаткові витрати бізнесу, скорочення експорту та погіршення інвестиційних очікувань.

Сільське господарство у другому кварталі також не змогло повністю реалізувати свій потенціал через пізніший початок збиральної кампанії. До погодних ризиків додаються ускладнення логістики, висока вартість ресурсів і залежність аграрного експорту від стабільної роботи портів.

Отже, нинішня економічна модель залишається надзвичайно чутливою до зовнішніх і безпекових шоків. За таких умов традиційне очікування, що зростання автоматично відновиться після поліпшення ситуації, є надто ризикованим.

Що потрібно зробити

Економічну динаміку слід цілеспрямовано формувати вже зараз. Як саме?

1. Перетворити оборонні видатки на інструмент промислової політики. Витрати на оборону мають не лише задовольняти нагальні потреби фронту, а й розширювати внутрішнє виробництво. Держава повинна максимально локалізувати закупівлі озброєння, техніки, засобів зв’язку, безпілотних систем, комплектуючих та матеріалів. Потрібні довгострокові державні контракти, які дадуть підприємствам можливість планувати виробництво, інвестувати в обладнання та залучати працівників. Оборонно-промисловий комплекс може стати технологічним ядром нової української промисловості.
2. Змінити структуру бюджетного стимулювання. Зростання видатків саме по собі не гарантує збільшення ВВП. Важливе значення має їхня структура. Пріоритет слід надавати капітальним інвестиціям, відновленню енергетики, локалізації виробництва, транспортній інфраструктурі та проєктам, які створюють довгостроковий економічний ефект. Для великих державних програм доцільно оцінювати рівень імпортної складової, кількість створених робочих місць і приріст внутрішньої доданої вартості.
3. Відновити доступ бізнесу до кредитних ресурсів. Однією з головних перешкод для розвитку залишаються дорогі та короткі кредити. За високої вартості позикових коштів підприємства не можуть модернізувати виробництво, збільшувати потужності й реалізовувати довгострокові проєкти. Необхідно розширювати інвестиційне кредитування, гарантійні механізми та страхування воєнних ризиків. Монетарна політика має враховувати не лише короткострокову цінову стабільність, а й потреби виробництва, зайнятості та економічного відновлення. Кредитні ресурси повинні спрямовуватися насамперед у переробну промисловість, енергетику, машинобудування, оборонний комплекс, агропереробку та експортне виробництво.
4. Зменшити імпортозалежність. Йдеться не про адміністративне обмеження імпорту, а про створення конкурентного внутрішнього виробництва. Україна повинна визначити групи товарів, за якими імпорт може бути заміщений українською продукцією без погіршення якості та порушення міжнародних зобов’язань. Державні закупівлі, програми відновлення і міжнародна допомога мають ширше застосовуватися до продукції українських підприємств. Кожна гривня державних витрат повинна створювати максимально можливий попит усередині країни.
5. Розширити експорт продукції з високою доданою вартістю. Нарощування експорту сировини не забезпечить необхідних темпів розвитку. Тут потрібна підтримка експорту готових харчових продуктів, машинобудівної продукції, технологічних рішень, оборонних товарів, енергетичного обладнання та професійних послуг. І окремим державним пріоритетом мають стати відновлення портової інфраструктури, страхування морських перевезень, розширення прикордонних переходів і зниження логістичних витрат.
6. Захистити енергетику як основу економічної діяльності. Енергетична стійкість сьогодні є частиною промислової та макроекономічної політики. Потрібні розподілена генерація, резервні потужності, системи накопичення електроенергії та захист ключових об’єктів. Для підприємств слід запроваджувати доступні механізми фінансування власної генерації. Це може зменшити ризики виробничих пауз, підвищити прогнозованість роботи бізнесу та скоротити потребу в імпорті електроенергії.
7. Визнати обмеженість людського капіталу головною перешкодою для зростання. Дефіцит працівників стає системною проблемою, бо без її вирішення навіть наявність фінансування та виробничих замовлень не забезпечить швидкого збільшення випуску. Потрбіні програми професійної підготовки, повернення українців з-за кордону, залучення ветеранів і внутрішньо переміщених осіб до економічної діяльності. Держава має підтримувати мобільність працівників, будівництво житла у промислових центрах і розвиток професійної освіти відповідно до реальних потреб підприємств.

Від політики виживання — до політики розвитку

У найближчі роки Україна не матиме ідеальних умов для економічного зростання. Воєнні ризики, дефіцит людського капіталу, нестабільність енергопостачання та зовнішня невизначеність зберігатимуться.

Тому завдання державної політики полягає не в очікуванні, коли завершиться невизначеність, а в створенні механізмів розвитку "всередині" неї. Зростання ВВП має спиратися на внутрішнє виробництво, інвестиції, технологічну модернізацію, доступне кредитування та розширення експорту готової продукції. Бюджетні й міжнародні ресурси повинні формувати нові виробничі потужності, а не лише підтримувати поточне споживання та імпорт.

Результати першого півріччя 2026 р. є важливим сигналом: українська економіка залишається стійкою, але її запас міцності не є безмежним. Символічне зростання на 0,01% — це не підстава для оптимізму, а заклик до зміни економічної політики. Україні потрібна не просто стабілізація ВВП, а нова модель розвитку, здатна перетворювати оборонні потреби на промислове зростання, міжнародну допомогу — на інвестиції, а внутрішній попит — на нові українські виробництва та робочі місця. Саме так можна забезпечити економічне зростання навіть в умовах тривалої невизначеності. Йдеться, так би мовити, про Новий курс — сильну економіку в умовах невизначеності.