Давоський консенсус. Що за Велика десятка управлятиме світом і економікою

Нова справедливість

Економіка — квінтесенція політики, навіть якщо до останнього слова додати приставку "гео".

"Макіавеллі мертвий, а я ще ні" — так можна було б перефразувати слова з виступу президента Аргентини Хавєра Мілея, який був ультраліберальним фронтменом глобальної "тусовки".

Під фразою "Макіавеллі мертвий" слід розуміти смерть не тільки традиційної політики, але й традиційної ідеї держави (принаймні так вважає Мілей). На цей раз аргентинський лідер пішов суттєво далі: він каже не тільки про загибель "традиційної держави" у форматі її неоковирного втілення такими політиками як Ніколас Мадуро, а й про загибель держави як ідеї. Ось ключові тези Мілея:

• Міжнародні структури стали осередками соціалізації (сталого зростання), а не динамічного розвитку капіталістичної світ-системи.
• Вільні ринки потерпають від надмірної регуляції з боку держави та квазідержавних інститутів.
• Капіталізм є генератором персонального багатства, а не соціального добробуту мас. Отже, капіталізм — це індивідуальний ключ, а не універсальний код.
• Між природнім правом — римським правом та іудео-християнськими цінностями можна прокласти місток і отримати нову квазірелігію на спільних точках дотику радикального протестантизму та іудеістичного месіанства. Так би мовити, іудео-протестантський синтез, який стає зараз ключовою ідеологічною базою сучасних республіканців у США.
•  "Жодна людина не має права примушувати іншу", — це нова максима Мілея є декларацією тотальної дерегуляції державних інститутів.

На відміну від попередніх виступів, Мілей досить часто вживав термін "справедливість", встановлюючи ключовий принцип: "те, що справедливе, не може бути неефективним, а те, що є ефективним — не може бути несправедливим".

Цю тезу варто розглянути окремо. Почнімо з того, що з нею могла б посперечатись Астрея, грецька богиня справедливості. За Платоном, справедливість — це можливість кожному займатися своєю справою, але для цього норма та загальний порядок — metron — мають бути встановлені апріорі, в кращому випадку — богами. У категоріях сучасності "боги" замінюємо на "держава". Але держава може дати лише два типи справедливості. Перша — це рівний розподіл дефіцитних ресурсів (наприклад води, їжі, власних домівок чи універсально — грошей) між всіма членами тієї чи іншої спільноти. Це тип соціальної держави чи навіть більше — соціалістичної. Другий тип справедливості — це капіталістична держава загального добробуту, коли рівним — рівне, нерівним — нерівне, кожному своє. Розлам суспільства за рівнем доходів при цьому лише посилюється, а невдоволення мас такою державою лише загострюється.

Отже, насправді Мілей підміняє поняття справедливості, замінюючи його на "приватну вигоду". У такому випадку, принцип Мілея мав би звучати більш реалістично: "те, що має приватну вигоду, не може бути неефективним, а те, що є ефективним — не може не мати приватної вигоди".

Це суттєво підвищує шанси на втілення розглянутої моделі на практиці і водночас звужує кількість її вигодонабувачів лише до переліку тих, хто цю приватну вигоду отримає, зокрема за рахунок інших.

Кластерні війни

Але не Мілеєм єдиним. Виступ Марка Карні, прем’єра Канади, вже встигли оголосити новітньою фултонською промовою (оригінал після Другої світової війни виголосив британський прем´єр Вінстон Черчилль). Він зробив акценти на сучасній геополітиці:

• США перестали бути лідером Західного Світу.
• Відбувається атлантичний розлам цілісного раніше Західного мегакластера.
• Світ правил відходить у небуття.
• Наступає час нових альянсів.

Фактично це є своєрідною перекличкою із президентом США Дональдом Трампом, який каже про відхід глобальної політики від нібито універсального світу правил (за Мілеєм — відходить від примушування та насилля в ім’я правил).

Крах біполярного світу (протистояння СРСР і США) та швидкоплинна регресія світу монополярного (з 1991 по 2020 рр.) привели нас до нового формату — неполярного світу періоду світ-системних воєн. Можна казати про появу досить незграбного і недоброзичливого "децемоцентричного світу" — від латинського слова "децемо" — десять. Цей світ як жорсткий підприємець — цінує сильного та не звертає увагу на слабшого.

Новий устрій світу — це кластерна організація. Світ став дуже складним і структурованим для того, щоб вмістити його в прокрустове ложе одного чи двох полюсів впливу. І єдина метрика, яка зможе допомогти сформувати об'єктивну картину такого світу — це кластерна фрагментація. Кластер — мікросвіт, ширший за окрему цивілізацію, але значно вужчий за усе Людство. При цьому він наділений своєю політико-економічною структурою та взаємодією базису та надбудови.

Епоха воюючих кластерів дорівнює процесу глобальної фрагментації з відбракуванням слабких суб´єктів. Кластери зберігають ключові ресурси, що належать його учасникам: енергію, природні копалини, технології, моделі управління та організації суспільства, продовольство, воду, людський капітал, кліматичний потенціал, географічну цінність. Кожен кластер — це військовий блок зі зброєю Судного дня.

Умовна Рада Десяти

І майбутня реформа системи міжнародного управління — це вже не Рада безпеки ООН, а "Рада світу" Десяти кластерів за персональним запрошенням новітнього Мерліна.

Хто ж вони, ці десять?

Назвемо ці кластери:

1. США — найбільший і найсильніший кластер, але з неоднозначною динамікою в майбутньому.
2. Ядро Британської співдружності: Британія, Австралія, Канада, Нова Зеландія. (Вестернізована Азія, тобто Японія, Південна Корея, Нова Зеландія, Тайвань, перебувають між кластерами 1 і 2).
3. Європа як самостійна кластерна одиниця. Попереду важкий час суб'єктивації, покидання затишної тіні під американською безпековою парасолькою.
4. Китай як осьова країна Глобального Півдня.
5. Індія як "нова вершина" Глобального Півдня, не перша, але вже й не друга.
6. РФ — царство матеріального світу природних ресурсів під захистом найбільшого ядерного арсеналу.
7. Тюркський протокластер і Туреччина як точка розширення на Близькому Сході, Південному Кавказі та в Центральній Азії (Османська імперія 2.0).
8. Ізраїльський семітський авраамічний кластер — центр технологічного розвитку у когенерації з фінансовими ресурсами та енергетичним потенціалом монархій Перської затоки.
9. Арабський протокластер (ще слабо оформлений та організований). Кілька претендентів на роль організаційного драйвера: проект Халіфату 2.0. (з центром у Сирії) чи прозахідна кластеризація з центром у Саудівській Аравії. Тобто фундаменталізм чи, можливо, секуляризація…
10. Протокластер на базі країн АСЕАН (Асоціації держав Південно-Східної Азії) з осьовими учасниками, такими як Малайзія, Таїланд, Індонезія.

Кожному кластеру в ідеалі відповідатиме свій військовий блок, бажано з осьовим учасником — власником ядерної зброї.

Отже, настає час нових альянсів.

Нові альянси і Давоський консенсус

Відповідаючи на виклики сучасності, Ізраїль створює блок безпеки з Кіпром та Грецією, Туреччина — із Саудівською Аравією та Пакистаном. Євросоюз укладає угоду про зону вільної торгівлі з Індією та країнами Mercosur. Можна також виділити новий формат глобальної стабілізації G2 — діалог США та Китаю. Йдеться не про воскреслу біполярність, а про формування тимчасового "подвійного стабілізатора" глобальної світ-системи.

Отже, маємо новий Давоський консенсус:

• Відмова від формату соціальної держави загального добробуту. Тобто перемога англо-саксонської моделі капіталізму над рейнською.
• Ренесанс світу "дозвольте робити" Айн Ренд замість суспільства справедливості німецького та скандинавського "соціалізмів". Загалом це дуже примітний історичний момент. Розвиток соціальних прав простого населення відбувався не завдяки принципам капіталістичного розвитку, а супроти них. Пояснювалось це дуже просто — наявністю світ-системної альтернативи розвитку у вигляді СРСР та острахом перед внутрішніми масовими заворушеннями. Але, як каже Бодрійар, в сучасному світі інформаційних симулякрів, справжня соціальна революція стає неможливою. В системі суспільних відносин марксизм заміщується політичним фрейдізмом, домінуванням та індивідуальним поступом до Бажаного. Це означає формування світового глобального тренду на згортання функцій соціальної держави, передовсім в країнах Західного мегакластеру: США та ЄС,
• Економічний націоналізм та доместикація виробництв на заміну глобалізму та диверсифікації світових ланцюжків доданої вартості. Хоча цей мейнстрим буде доступний лише для Юпітера (США), але не для таких "биків", як Аргентина.
• Фактори енергетичних ресурсів та роботизація стають визначальними чинниками глобальної конкуренції.
• Світ стоїть на порозі НБІК-конвергенції: нано-, біо-, інформаційних та когнітивних технологій.

Це світ — країн як жорстких корпорацій, які керуються принципами вільної конкуренції замість цінностей.