Мрія ФПГ з часів Януковича. Як уряд Корецького поділить "економічний пиріг"

Уряд Юлії Свириденко канув у небуття. Не встигла прем’єрка затвердити у травні 2026-го стратегію розвитку на 15 років (sic!!!), як прийшла пора пакувати валізи.

Тут треба сказати, що ані уряд Дениса Шмигаля, ані уряд Юлії Свириденко не мали затверджених програм розвитку і працювали "навпомацки". Взагалі працювати без стратегій, які сприймаються у владному політикумі як дошкульна формальність, стала ознакою "нового солодкого стилю" урядового керування. Хоча наявність такої програми є частиною законодавчих вимог до будь-якого українського уряду.

Причини відставки Юлії Свириденко лежать у площині ірраціонального, тому аналізувати цю подію семантично – немає сенсу. Затвердженого плану дій у неї все одно не було (окрім 15-річної стратегії), а отже, і визначити де вона "помилилася", неможливо (а 15 років керування їй чомусь не дали).

Злі язики подейкують, що відставка Свириденко – це була така собі операція "прикриття" для звільнення Михайла Федорова з посади міністра оборони. (Але на те вони і "злі язики", аби ними плескати.)

Втім, сама Свириденко як на посаді міністра економіки, так і на посаді прем’єра, запам’ятається тим, що пам’ятати особливо нічого: модель економіки, хоча б наближену до параметрів воєнного кейнсіанства, вона так і не сформувала.

Окрім нового прем'єр-міністра Сергія Корецького, новий уряд складатиметься з:

• Дениса Шмигаля — першого віцепрем'єр-міністра України — міністра енергетики;
• Тетяни Бережної — віцепрем'єр-міністерки з гуманітарної політики — міністерки культури;
• Всеволода Ченцова — віцепрем'єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції;
• Віталія Безгіна — міністра у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб;
• Матвія Бідного — міністра молоді та спорту;
• Андрія Бутенка — міністра освіти і науки;
• Івана Вигівського — міністра внутрішніх справ;
• Тараса Висоцького — міністра аграрної політики та продовольства;
• Миколи Калашника — міністра з відновлення, інфраструктури та транспорту;
• Віталія Кіма — міністра у справах ветеранів;
• Олександра Кравченка — міністра економіки та довкілля;
• Віктора Ляшка — міністра охорони здоров’я;
• Сергія Марченка — міністра фінансів;
• Дениса Маслова — міністра юстиції;
• Дениса Улютіна — міністра соціальної політики, сім'ї та єдності;
• Оксани Ферчук — міністерки цифрової трансформації.

Сам Сергій Корецький – це молодий технократичний менеджер, який запам’ятався досить вмілим керуванням Укрнафтою, коли вона була передана в управління держави, та відносно суперечливим керуванням Нафтогазом: восени 2025 р. з’явилася загрозлива ситуація з запасами газу в підземних сховищах, що могло призвести до дефіциту газу взимку. Втім, про реальність цих ризиків ми ніколи вже не дізнаємось: російські ракетні удари тимчасово вивели з ладу опалення великих міст України, зокрема і Києва, а декілька великих підприємств зупинили роботу. Тоді кияни гріли цеглини на газових плитах, і навесні 2026 р. запаси газу в українських сховищах виявилися навіть надмірними.

А тепер перейдемо до аналізу кадрових призначень.

Незмінний "уряд у собі"

По-перше, відставка Уряду без перезавантаження керівництва міністерства фінансів – це "не залік".

Мінфін оперує видатковою частиною державного бюджету в розмірі 4,8 трлн грн на рік (умовний актив), диригує потоками зовнішньої допомоги на 40 млрд дол. щорічно (умовний пасив), формує схеми реструктуризації зовнішнього боргу та операцій з ВВП-варантами, керує митницею та податковою, а отже, в його руках фіскальні потоки, імпорт-експорт, відшкодування ПДВ у розмірі 150 млрд грн на рік.

Тобто Мінфін – це такий собі "уряд в собі". Більше того, це своєрідне "зозуленя", яке вже стало більшим за сам Кабмін. Прем’єр в цій системі координат – це корисна людина, у якої є контакти міністра фінансів…

Міністр фінансів Марченко робить "чергову зарубку на фюзеляжі": "ти вже у мене третій".

Корпоратократія на марші

Інше призначення, важливе не за функціоналом, а по маркерною суттю. Мова про нового міністра економіки та екології (черговий функціональний гібрид та кшталт колишнього міністерства економіки та аграрної політики), яким став керівний партнер українського офісу McKinsey & Company та член Ради директорів Київської школи економіки, Олександр Кравченко (в консалтинговій компанії він займався в основному напрямком енергетики, що є досить промовистим фактом, адже основні донорські потоки зараз підуть саме в цю галузь і хтось має бути "поруч" із Шмигалем).

Кравченко також відомий тим, що брав участь у розробці першого плану післявоєнного відновлення України, який був презентований в Лугано (про епопею "планів з відновлення" ми нещодавно писали).

У цьому контексті, згадується "прем'єріада", яка відбувається зараз у Молдові.

Модель Молдови – це саме ті підходи, які реалізуються зараз, під час управління економікою в таких країнах, як Аргентина, а тепер і Україна.

Як відомо, президент Молдови Майя Санду висунула на посаду прем'єра 44-річного Василя Тофана, що є одним з керівників глобального фонду Horizon Capital. У його безпосередньому управлінні портфель інвестицій у розмірі 1,6 млрд дол.

Політична програма Тофана – певна калька з передвиборчої програми аргентинського президента Мілея: дерегуляція, зниження податків, скорочення бюрократії та розміру держави.

Хоча насправді програма Мілея – це не нова економічна теорія, а політична технологія для приходу до влади "демократичним шляхом" та утримання її "корпоративним шляхом".

Завдання нової політичної технології, започаткованої Мілеєм – сформувати корпоративне, технократичне управління ключовими національними активами, природними ресурсами та встановити контроль за системою розподілу національного доходу, включаючи встановлення пропорцій такого розподілу.

При цьому відбувається відсікання суспільства в широкому розумінні від реальних механізмів управління країною за допомогою симулятивного характеру "класичних інституцій".

А сама програма реформ реалізується, але досить специфічно. Наприклад, не запроваджується прогресивний податок на доходи фізичних осіб (який є невигідним верхньому прошарку суспільства), не встановлюються мита на експорт сировини (які могли б стимулювати внутрішню сировинну переробку) тощо.

Держрегулювання теж набуває симулятивного характеру і проявляється переважно в демонтажі реальної антимонопольної політики держави.

Власники найбільших ФПГ Україні та представники ТНК, активно виступають за таку політику – насамперед за симуляцію антимонопольної політики. ФПГ та ТНК за таких підходів буквально випалюють, малий та середній бізнес, витісняючи його з економічного середовища та захоплюючи в результаті горизонтального розширення весь простір формування додаткової вартості.

Щодо так званої "величини держави", то класична держава справді скорочується разом із витратами на освіту, науку, культуру та соціальну інфраструктуру.

Тобто на прикладі кадрових призначень в Міністерство економіки бачимо захоплення систем управління корпоратократією та її консалтинговими структурами, які будуть формувати форсайт економіки, привабливий для ФПГ та ТНК, переважно сировинного та імпортоорієнтованого характеру.

Ліберальна завіса

Шляхи розвитку складної, багатошарової економіки та пласкої, спрощеної сировинної моделі тут кардинально розходяться. Перша репрезентована ще залишками малого та середнього бізнесу, який повністю втрачає свій голос при формуванні урядової стратегічної парадигми, а друга – отримає максимально сильну репрезентацію у владних кабінетах.

До речі, радник керівника ОП Сергій Тігіпко кілька місяців тому анонсував, що під кінець року МакКінзі представить "найліберальнішу програму" для України.

Тут треба зазначити, що під час війни формат "великої держави" та модель воєнного кейнсіанства є безальтернативними апріорі. (Точніше альтернатива є – "скорочення держави", але це дуже швидко призведе до системного краху під час війни.)

Тобто формувати "найліберальнішу програму" під час повномасштабної війни – це торувати шлях до швидкого погіршення ситуації – ні більше, ні менше. А терміни завершення війни зараз явно не визначені.

По-друге, після війни Україна зіткнеться з "антиліберальною" демографічною структурою, коли більшість населення становитимуть люди пенсійного віку, інваліди та ветерани, тобто ті, хто потребуватимуть державної опіки.

Вся економічна система триматиметься на приблизно 6–8 млн економічно активного населення, яке буде стрімко скорочуватися. На цих 6–8 млн людей триматиметься демографічний сегмент соціальних реципієнтів у кількості до 15 млн осіб.

Ліберальна модель – це умовно "Дикий Захід" в США в ХІХ ст., коли домінує молодь та економічно активне населення, а функції держави мінімізовані, так само як і соціальні витрати, при цьому, простір для економічної активності – величезний.

Запровадження такої моделі в Україні в умовах демографічної кризи – це шлях до маргіналізації 70–80% населення, яке стає "зайвим". І це також шлях до цивілізаційної поразки вже після війни.

Тому під час війни Україна потребує технічно грамотної реалізації урядом та НБУ моделі воєнного кейнсіанства за активної участі державних інституцій, а після війни має працювати інноваційна модель розвитку зі ставкою на максимізацію доданої вартості в кінцевому продукті. Це має бути синтезована, міксова модель, яка зможе ввібрати в себе елементи різних програм розвитку, адаптованих під новий формат розміщення продуктивних сил в Україні.

Отже, своєрідна "маккінзізація" країни – це дуже неоднозначний урядовий тренд.

Тим більше, що як казав президент Леонід Кучма – "це ж було вже, що нового ви сказали, Вікторе Федоровичу".

За часів уряду Азарова, вже формувалася "димова завіса" у вигляді "лібералізації". Тодішній віцепрем'єр Сергій Тігіпко (це відбувалось в 2010 р.) повідомляв про участь консалтингової фірми McKinsey&Company у формуванні програми реформ для влади Януковича. Тоді він заявив:

"Шість блоків економічних реформ писалося на чолі зі мною, їх очолювали шість робочих груп, які очолювали заступники міністрів: фінансів, економіки — можу показати склад цих груп. А те, що McKinsey допомагала під час цієї роботи – це так і є". Відповідаючи на питання про джерела фінансування послуг консалтера, Тігіпко зазначив, що не треба "чіплятися до дрібниць… Краще подайте зміст ліберальних реформ, про які сказав Янукович".

Отже, "ліберальна завіса" реформ стала загальним місцем для прикриття процесу розподілу "економічного пирога" між олігархічними ФПГ та зовнішніми ТНК, переважно сировинними, аграрними.

***

Що стосується інших персоналій, то найбільш відомий з новопризначених – це міністр аграрної політики Тарас Висоцький, який обвинувачувався НАБУ та САП у розтраті понад 62 млн грн під час закупівлі продуктів для гуманітарних потреб.

Інші посадовці поки не відзначилися.

"Порятунок замерзаючих…"

Новий уряд сформувався без затвердженої програми розвитку з єдиним завданням – перезимувати.

Як стає зрозуміло зі слів пана Тігіпка, перезимувати в "максимально ліберальному режимі", що треба розуміти як "порятунок замерзаючих – справа самих замерзаючих", адже зрозуміло, що навіть найгеніальніший уряд за ці декілька місяців, що залишилися до початку опалювального сезону, нічого системного зробити не встиг би. А тут навіть програми діяльності написати не встигли, що свідчить про карколомні процеси в політичній "надбудові".