• USD 27.2
  • EUR 30.8
  • GBP 35.9
Спецпроєкти

Дмитро Кисилевський: Ми годуємо чужих виробників на 250 млрд грн щороку

Заступник голови комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський про те, як без зброї захистити українських промисловців від африканських піратів та чому від держави в економіці нікуди не подітися

Дмитро Кисилевський
Дмитро Кисилевський
Реклама на dsnews.ua

У першій частині інтерв’ю, яка доступна за посиланням, розмова йшла про індустріальні парки та нові параметри їх перезапуску в Україні.

 "ДС": Ще одна довга історія. Торік улітку парламент ухвалив у першому читанні законопроект №3739 щодо локалізації в публічних закупівлях. Яка його доля? Він теж має шанс стати законом ще до кінця року? Чи триватимуть довгі переговори з урядом і нашими західними партнерами?

Д.К.: Головний ступор цього законопроекту – наші європейські партнери, які зайняли принципову позицію, що така ініціатива порушує зобов’язання України в рамках Угоди про асоціацію і тому ми не маємо права цього робити. Юридично, мабуть, вони мають підстави так казати. Але якщо ми як країна будемо шукати, де наш національний інтерес, то зрозуміємо, що Україна витрачає на державні закупівлі 600 млрд грн за рік. Проникнення імпорту в наші публічні закупівлі – близько 40%, тобто ми годуємо чужих громадян, чужу економіку приблизно на 250 млрд грн. Хоча могли б на них створювати робочі місця тут, щоб ці гроші працювали на нашу економіку.  

"ДС": Треба переглядати економічну частину Угоди про асоціацію з ЄС?

Д.К.: Треба шукати можливості. Наприклад, коли європейці сказали, що у нас немає такого права, ми стали уважно читати Угоду про асоціацію і знайшли там статтю, що в Україні в принципі є право запроваджувати вимогу локалізації навіть проти європейців, але в рамках певних лімітів. Ці ліміти дуже невисокі, але показовий сам факт. 

"ДС": Уточніть, будь ласка, про які саме ліміти йдеться? 

Д.К.: Це, грубо кажучи, 200 тис. євро. Але ми змогли довести європейцям силами Мінекономіки, що в України є таке право виставляти вимоги щодо локалізації і європейці не мають юридичної позиції противитися тому. Вони це визнали, але попросили дотримуватися лімітів. Тепер ми проводимо консультації з бізнесом, наскільки він буде готовий до того, що фактично європейські виробники не підпадатимуть під дію цих вимог локалізації, наскільки це критично. 

Реклама на dsnews.ua

До речі, законопроект про локалізацію ж не про всі публічні закупівлі, а тільки про машинобудування і то невеликий сегмент. І навіть це, бачте , яку реакцію викликало у наших партнерів. Це значить, що ми на правильному шляху. 

"ДС": Тобто навіть якщо, скажімо, не вдасться де-факто підвести під локалізацію європейців, але запровадити її щодо всього іншого світу, то це може допомогти нашому бізнесу?

Д.К.: Всі виробники мають по собі сказати ситуацію. В когось конкуренти з Китаю, в когось – з Туреччини, в когось з СНД або інших країн. Вони мають свою ситуацію проаналізувати, спрогнозувати. Тоді ми зможемо рухатися далі. 

Дмитро Кисилевський - один за авторів законопроекту (№3739) про зміни в системі публічних закупівель для розвитку та модернізації вітчизняної промисловості
Дмитро Кисилевський - один за авторів законопроекту (№3739) про зміни в системі публічних закупівель для розвитку та модернізації вітчизняної промисловості

"ДС": Я неодноразово чув, як мери казали, що їм вигідніше купити, умовно кажучи, десять уживаних зарубіжних трамваїв, аніж два українських, але нових, за ті ж гроші. Як зробити так, щоб вони замовляли українські? Тому що міській владі треба забезпечувати маршрути хай навіть і не новим транспортом. 

Д.К.: Це питання фінансової спроможності громад. Жоден мер, якщо у нього будуть гроші на нові трамваї, не купуватиме вживані, які можуть ламатися раніше. Тоді йому треба буде купувати до них запчастини, яких може не бути в продажу. Він розуміє, що закриє проблему на два-три роки, а там буде як буде. Спроможні, багаті громади, звичайно, купують новий транспорт. Київ, наприклад, найбільший з усіх українських міст покупець трамваїв. Але в основному – польських. Це, до речі, скандальний тендер обсягом 1,8 млрд грн, на якому перемогла Pesa з перевагою у 1000 грн. Але ж це неприйнятно навіть з погляду здорового глузду: з цих майже 2 млрд грн український виробник сплатив би не менше 200-300 млн грн податків. А от автобуси Київ любить білоруські. У розпал пандемії коронавірусу міська влада на 1 млрд грн купила білоруських автобусів. Цьому немає жодного раціонального пояснення. Була б локалізація, ніколи б такого не сталося.

"ДС": Ще один інструмент підтримки промисловості – Експортно-кредитне агентство хоча й створене кілька років тому, але більш-менш відчутний статутний капітал – 2 млрд грн – отримало лише цьогоріч. Як воно працюватиме? Пояснить будь ласка, на прикладах, що робить це агентство, бо на широкий загал його функції ще не відомі… 

Д.К.: Зараз воно тільки починає реально працювати. Експортно-кредитне агентство – це інструмент, яким держава допомагає своїм виробникам продукції переробки легше здійснювати експортну діяльність.

"ДС": Дозвольте зафіксувати: саме підприємствам переробної промисловості…

Д.К.: В законі, на основі якого створене Експортно-кредитне агентство, міститься перелік кодів товарів, на які поширюється діяльність ЕКА. Це виключно продукція переробки, машинобудування, продукти харчування, складна технологічна продукція. Сировини там немає і не повинно бути. Держава не має витрачати обмежений ресурс на стимулювання експорту сировини.

Зараз експортно-кредитне агентство почало страхувати некомерційні експортні ризики і в дуже рідкісних випадках (як я розумію, коли вдається досягти індивідуальних домовленостей з банками за конкретними контрактами) видає страхові поліси, які банки приймають як забезпечення за кредитом під експортний контракт. На мою думку, на цей продукт – страховий поліс – був би великий попит серед експортерів, але, на жаль, є дуже довге затягування з боку НБУ, який мав би внести зміни до відповідної постанови, щоб банки могли приймати ці страхові поліси як забезпечення за кредитами.

"ДС": Ви сказали: "некомерційні ризики". Йдеться про якісь форс-мажори?

Д.К.: Наприклад, судно десь в Африці можуть захопити пірати… Так, український експорт в Німеччину не особливо потребує страхування (принаймні там немає ризикованості). А от наш експорт в Африку, Південно-Східну Азію, можливо, і треба страхувати. Тобто, є компанії, яким це потрібно, і вже є невелика кількість угод з такого страхування. Це перший, найпростіший продукт страхування некомерційних ризиків.

Другий продукт, якого ще немає, але, сподіваюся, з'явиться незабаром – це страхові поліси, які банки прийматимуть як забезпечення за кредитами під експортні контракти. Наступним продуктом може стати програма компенсації відсоткових ставок за цими ж кредитами для експортерів. Теоретично це могла б бути якась аналогія з програмою 579 або навіть та сама програма, яку можна було б поширити на експортні кредити. Оскільки експортер матиме відносини з державною установою, ЕКА, він пройде якусь верифікацію, тобто зможе претендувати на участь в такій програмі.  

Це те, що в ближчій перспективі може робити українське ЕКА. А коли у нього вже буде накопичена статистична інформація, агентство може почати у кооперації з банками брати участь у кредитуванні іноземних покупців українських товарів у гривні. Все зроблено заради цього. Хто в Україні цим цікавиться, знає, що так працюють усі світові експортно-кредитні агентства. Тобто це нормальна ситуація, коли українська компанія бере кредит, наприклад, у німців для купівлі німецького обладнання. Я мрію, що настане час, коли український виробник трамваїв, холодильного обладнання чи електричних машин зможе прийти до свого покупця в іншій країні і сказати: "Ось мій товар. А ось тобі вигідний кредит, який дає фінансова установа моєї країни, щоб ти купив мою продукцію". І, до речі, хоч це, може, й непопулярна думка, для кредитування нерезидентів в гривні під купівлю українських товарів можна робити цільову емісію, бо це будуть гроші, які одразу забезпечені конкретним виробництвом товарів в Україні. Тож ЕКА має інституційно подорослішати, набрати статистики, бо не можна одразу кредитувати якісь африканські фірми, про які нічого не відомо… Зараз головне завдання ЕКА – почати активно продавати.

Дмитро Кисилевський
Дмитро Кисилевський

"ДС": Ми говорили про переваги для бізнесу, про запобіжники і ключову роль експорту. Наскільки мені відомо, наприклад, у Південній Кореї – одним із факторів, що привів до економічного дива, була експортна дисципліна, коли пільги та інші стимули від держави ставилися в залежність від обсягів проданої продукції за кордон. Чи буде у нас щось на зразок експортної дисципліни? 

Д.К.: Це хороша практика, але для цього потрібно, щоб у нас спочатку розвинулося виробництво. І через певний час після цього можна буде переходити до експортної дисципліни. Бо ж поки що ми дуже мало всього випускаємо, у нас виробники відверто програють конкуренцію на іноземному і навіть на внутрішньому ринку через те, що закордонні виробники приходять сюди з експортним фінансуванням, з пільгами, дотаціями від своїх урядів та з можливістю у себе вдома мати великий склад готової техніки, яку уряд просто профінансував для цього. А в українських виробників цього немає. Тому вони мають спершу зміцніти. Тож експортній дисципліні має передувати період нормального державного стимулювання розвитку внутрішнього виробництва продукції переробки. 

"ДС": У дискусіях на згадані нами теми часто протиставляють ринок і державу. Але ж ми сьогодні постійно згадували стимули для бізнесу, а це контекст ринкової економіки. То чи справді державні стимули протистоять ринку?

Д.К.: Я сказав би так, що у нас немає вибору між тим, велика роль держави в економіці чи невелика. У нас є вибір: або це буде роль української держави в українській економіці, або це буде роль інших держав в українській економіці. Тому у нас немає іншого виходу. Якщо ми хочемо, щоб країна не скотилася повністю у сировинну економіку, а відповідно громадяни – на дуже поганий рівень бідності, ми маємо застосовувати ті державні інструменти розвитку економіки, до яких вдаються інші країни. Це наш шлях і наш вихід. Тому ми маємо будувати інституції промислового розвитку, такі як ЕКА, Банк розвитку, установа по роботі з індустріальними парками. Таких інституцій безліч… 

Також треба захищати внутрішній ринок. Зокрема, посилити розслідування проти демпінгу, субсидованого імпорту, недружньої конкуренції. На внутрішньому ринку українські виробники не мають бути дискриміновані виробниками інших країн.

Вів розмову Олексій Шевнін

    Реклама на dsnews.ua