Мотлох купуємо. Як Гонтарєва перетворила Нацбанк блошиний ринок застав
В середині лютого 2017 р. Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ задовольнив касаційну скаргу Миколи Лагуна і скасував рішення суду нижчої інстанції щодо поруки Лагуна за зобов'язаннями Дельта Банку перед Ощадбанком на 4,3 млрд грн. Ця справа стала одним з багатьох плям в історії очищення банківської системи за останні три роки. Як зазвичай, розгадка криється в деталях. Лагун виступив поручителем за корреспондентскому рахунку Дельти в Ощаді. Подібна схема поруки досить суперечлива з точки зору чинного законодавства. Все-таки — де фізична особа, а де коррахунок банку. Можна, звичайно, звинуватити суд в зайвому буквоедстве, але і Ощад необхідно більш ретельно підходити до побудови юридичних конструкцій, особливо там, де фігурують многонулевые суми. У будь-якому разі тепер слово за Верховним судом.
Ніж показова ситуація з Лагуном і Дельтою? Справа в тому, що доля цього банку багато в чому є "модельної". По суті - це єдиний системний банк, який за останні три роки був виведений з ринку. Системний! Тобто це був банк, за фінансовим станом якого НБУ, повинен був стежити з підвищеною відповідальністю і увагою. "Ми працюємо з акціонерами по виконанню плану докапіталізації. Дельта Банк надав план рекапіталізації, згідно з яким ми рухаємося", - це пряма цитата глави НБУ щодо долі цього банку. Погодьтеся, навряд чи вкладники, прочитавши подібне, сильно занепокоїлися. Подальші події стали для них справжнім холодним березневим душем.
Системний підхід
Втім, Дельта, далеко не виняток. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав близько 3300 позовів на повернення активів банків-банкрутів на загальну суму понад 300 млрд грн, що складає близько 12% ВВП! Можна говорити про нову хвилю первинного накопичення капіталу. Якщо в 90-ті роки цей процес відбувався за рахунок ваучерної приватизації, то в наш час - за рахунок перерозподілу активів більше 80 банків, виведених з ринку. В цьому горнилі згоріли десятки мільярдів гривень коштів фізичних осіб, малого та середнього бізнесу, комунальних та державних підприємств, органів місцевого самоврядування.
Сума компенсації, виплачена ФГВФО фізичним особам (депозити до 200 тис. грн), становила понад 81 млрд грн.
На даний момент ФГВФО та НБУ є власниками найбільших кейсів заставленого майна та майнових прав в країні. Фонду гарантування вкладів оперує активами банків-банкрутів, а НБУ заставами, отриманими при здійсненні рефінансування комерційних банків.
В теорії центральний банк країни повинен видавати кредити під заставу державних цінних паперів. Так це практикується у світі. Такий механізм дозволяє, з одного боку, забезпечити привабливість казначейських зобов'язань країни і їх ліквідність вторинного ринку, з іншого - мінімізувати ризики центробанку у разі неповернення рефінансування. На початку нульових в Україні відбувалася серйозна дискусія на тему, чи варто застосовувати в якості застави по рефінансу корпоративні облігації і векселі, благо їх ринок тоді переживав свій розквіт. Але цього здалося мало, і попередні керівники НБУ ще у 2005 р. прийняли рішення приймати в заставу та інше майно, включаючи і міфічні майнові права за вже виданими кредитами.
З часом Нацбанк перетворився у сховище непотрібних застав. Там є і чебуречна в Алушті, і кафе "Золотий ключик", і гараж в Тернополі, гуртожиток в Кремінной, телятники, рухоме майно.
З деякими активами взагалі відбувалися цікаві історії. Так, наприклад, НБУ довгий час не міг розблокувати продаж Херсонського НПЗ, який потрапив у заставу як забезпечення, виданого Реал-банку у розмірі 787 млн грн у 2013 р.
Є ще й портфель заставлених майнових прав, отриманих НБУ за кредитами рефінансування. По суті це теж майно, але тільки було у заставі в комерційного банку, який брав рефинанс і передавав НБУ у заставу право вимоги на свої старі застави, отримані ним за раніше виданими кредитами клієнтам. Якщо чисто математично підсумувати все, що знаходиться в заставі НБУ, то отримаємо майже 1,8 млн кв. м нерухомості і більше 163 тис. га земель різного призначення. Щоб все це ефективно продати, Нацбанку доведеться відкривати спеціальний ріелторський департамент...
Природно, все це добро було прийнято на груди ще до війни і анексії, і відповідальність варто розділити між колишніми і нинішніми. Але от питання, чим керувався НБУ, коли виводив з ринку банки, у яких були мільярдні зобов'язання з рефінансування, а в заставі за нього - свідомо мертві активи на окупованих територіях? Адже в НБУ знали, що компенсувати втрати буде просто нічим...
На жаль, справа не тільки у структурі застави, але і в механізмах реалізації. У 2015 р., коли НБУ і ФГВФО грали в захоплюючу гру з перетягування канату і доводили, хто з них більш ефективно продає проблемні активи, керівництво НБУ заявило, що відтепер всі продажі повинні йти "там", тобто через електронний майданчик СЕТІВ при виконавчій службі Мін'юсту, яка прозора і ефективна.
Подібний ексклюзив в організації торгів проявив себе дуже скоро. Так, Рокитнянський цукровий завод, який був перезаложен банком "Київська Русь" під рефінансування НБУ і забезпечував заборгованість банку на 92,6 млн грн, був проданий за 10 млн грн (приблизно настільки його раніше оцінили, тобто майже як непогану квартиру в центрі Києва). Тепер НБУ вирішив продавати свої застави на майданчику "ProZorro.Продажу". Результати покажуть себе вже в 2017 р.
Що робити
Які висновки можна зробити? Система рефінансування НБУ має зазнати істотну трансформацію. Вона повинна стати прозорою та відкритою, як будь-який інший механізм використання державних ресурсів. Рішення про рефінансування банків повинно прийматися, виходячи з жорсткого алгоритму дій, а не суб'єктивний чинників. Тут не повинно бути "своїх" і "поганих" банків, а саме рішення - не залежати від того, хто в даний момент сидить "на потоці". Застава під рефінансування повинен забезпечуватися високоліквідними інструментами, а не тим, чого не шкода. Можливо, інтереси НБУ і ФГВФО, а також державних підприємств і банків у судах повинні представляти не їх штатні юристи, а спеціально створений департамент Мін'юсту або приватні юридичні компанії, які зможуть надати необхідні гарантії захисту інтересів держави в судах.
І найголовніше. Ні НБУ, ні ФГВФО не є приватними компаніями, які спеціалізуються на продажу проблемних активів. У них для цього немає ні кадрового, ні організаційного, ні технологічного забезпечення. Більш того, державні інституції не можуть ефективно продавати такі величезні масиви проблемних активів. Розмір фінансової діри настільки великий, що з цим на даному етапі міг би впоратися лише спеціальний санаційний банк, створений на паритетних засадах з приватним бізнесом, який був би зацікавлений у продажу проблемних активів за найкращою ціною.
