• USD 39.2
  • EUR 42.4
  • GBP 49.5
Спецпроєкти

Гірше, ніж в СРСР. Чому витрати на оборону не розганяють економіку України

Україна з кожним роком збільшує держвитрати на оборону, але це не приводить до прискорення зростання економіки. Куди йдуть народні гроші і чому немає ефекту мультиплікатора, спробуємо розібратися

Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Тріада міфів

Українське суспільство в широкому розумінні і експертне співтовариство зокрема живуть трьома міфами.

Міф №1 — війна і зростання військових витрат стримують наш економічний розвиток: замість інвестицій в економіку доводиться витрачати обмежений фінансовий бюджетний ресурс на сектор оборони.

Міф №2 — країни, які ведуть війни, включаючи конфлікти низької інтенсивності, приречені на високу питому вагу оборонного бюджету в структурі державних видатків на шкоду соціальній сфері (медицина, наука, освіта).

Міф №3 — країна, яка перебуває в стані війни або військового конфлікту, не може ефективно залучати прямі іноземні інвестиції (ПІІ).

Що стосується України і РФ: купівля російського палива, яке в тому числі використовується для заправки наших танків, — це тактичний бал в нашу користь, так само як і транзит російського газу. Точно так і продаж наших споживчих і промислових товарів на ринку РФ (не військового і не подвійного призначення) — це мінус в карму імпортозаміщення Росії і плюс нашому промисловому розвитку (зростання ВВП, робочі місця, зарплати і податки в український бюджет). Так, це не можна назвати стратегією, але це непогана тактика на тимчасовому обрії вироблення економічного імунітету і резистентності до втрати традиційних ринків. Простими словами: спочатку потрібно стати сильними і багатими, а потім дозволяти собі широкі жести.

Деконструкція міфів

Реклама на dsnews.ua

Кілька років тому англійський економіст Марк Харрісон провів цікаве дослідження про стан глобальної економіки під час Другої світової війни. Як виявилося, війна і падіння ВВП — це не синонімічні явища. Буває і навпаки: війна допомагає провести потрібні реформи і навіть витягнути національну економіку з безодні депресії. Вона нерідко стає каталізатором економічного зростання, в основному за рахунок оборонних замовлень. Звичайно, якщо в подальшому, після закінчення воєнних дій, уряд не знайде альтернативу, економіку чекає чергова стагнація. Але в цьому і полягає мистецтво держуправління, коли вищий політичний менеджмент підбирає різні моделі для забезпечення позитивної динаміки розвитку.

ВВП США, Великобританії і СРСР в 1938–1945 рр.
Джерело: Mark Harrison. The economics of World War II: an overview

Найбільше від війни в економічному плані отримали США: їх ВВП збільшився з $800 млрд в 1938 р. до $1,474 трлн в 1945 р. У Великобританії вийшло гірше: ВВП виріс з $284 млрд до $331 млрд. Що стосується СРСР, то його валовий продукт, навпаки, зменшився з $359 млрд до $343 млрд, при цьому ми памʼятаємо про ті катастрофічні людські і матеріальні втрати, які він поніс під час війни. Цифри наведені в міжнародних доларах США і цінах 1990 р.

Важливе зауваження. Точність досліджень воєнного часу залишає бажати кращого. І тут ми бачимо, що дані по СРСР певною мірою умовні. Кордони країни в зазначений період змінювалися: дослідження починається з 1938 р., коли західноукраїнські землі (і деякі інші території) ще не були "приєднані". Сплеск ВВП зафіксовано саме в 1940-му (коли в складі УРСР вже перебувала частина Польщі), однак домінуючим фактором економічного зростання СРСР, ймовірно, були його військові витрати з метою форсувати підготовку до подальших бойових дій.

Зміна ВВП Великобританії, СРСР і США в 1939–1945 рр.
Джерело: Mark Harrison. The economics of World War II: an overview

Економіка США у воєнний період впевнено зростала: від 7 до 16% (в цінах 1990-го), спад в розмірі 1,67% намітився лише до кінця війни, коли оборонне замовлення почало поступово слабшати. СРСР пережив падіння до 24% в 1942 р. і зростання на 18,7% в 1944-му. Характерно, що в рік перемоги ВВП всіх трьох країн скоротився: СРСР на 5,25%, США на 1,67% і Великобританії на 4,34%.

Середньорічна зміна ВВП Великобританії, СРСР і США в 1939-1945 рр..
Джерело: Mark Harrison. The economics of World War II: an overview; Держстат України

Тепер подивимося на Україну за чотири роки війни на Донбасі (2014–2017 рр.). Отримуємо наступний результат: наш доларовий ВВП в середньому скорочувався на 8–9% на рік. Для порівняння: у СРСР, США і Великобританії за період 1939–1945 рр. ВВП в середньому зростав на 0,44, 9,26, 2,34% відповідно (зазначимо, що тут йдеться про відносні зміни, тому немає протиріччя з зазначеним вище зменшенням ВВП СРСР за той же період, але в грошовому вираженні. — "ДС").

У 2013 р. валютний еквівалент валового продукту України досяг рекордного значення в $183 млрд, а потім стрімко обрушився до $91 млрд в 2015-му (з розрахунку на середньорічний курс гривні). У 2017-му цей показник зріс до $113 млрд. Але такого зростання наша країна досягла не тільки за рахунок збільшення реальної економіки — воно було буквально "надуте вітром": інфляція в межах 12–14% розширила номінальний показник валового продукту, а стабільний обмінний курс нацвалюти забезпечив зростання еквівалента в доларах. Сумарно за вказаний період Україна втратила майже $71 млрд свого валового продукту.

Ми навмисно беремо інтервал 2014–2017 рр., адже це дає приблизно ті ж чотири роки, протягом яких йшла війна з участю СРСР. Крім того, даний період можна назвати найбільш турбулентним з точки зору воєнної активності на Донбасі. Але навіть якщо взяти весь часовий інтервал, це практично нічого не змінить, враховуючи, що після зростання ВВП до $154 млрд в 2019-му (в тому числі за рахунок зміцнення гривні на 15%) наша економіка в 2020-му скоротилася до $142 млрд.

Формат військової економіки і ВВП

Яка ж причина падіння ВВП України в 2014–2015 рр.? У 2013-му частка регіонального продукту Криму становила 3% ВВП, Донецької області — 11%, Луганської — 4%. Нині потенціал Криму втрачено повністю, Донецької області — на 60%, Луганської — на 70%. Кумулятивний ефект впливу втрачених територій на розмір ВВП міг становити 12%, а в реальності досяг 36% (якщо рахувати за показником ВВП в доларовому еквіваленті), тобто рівно втричі більше. Для більш коректної оцінки необхідно враховувати і фактор блокування ринків СНД — приблизно ті ж 12% доларового ВВП. Ще одну третину втрат можна списати виключно на неефективне управління економікою в той період.

Таким чином, не самі військові витрати на оборону стали причиною падіння ВВП, а втрата економічного потенціалу внаслідок окупації і анексії територій. Також до передумов економічного провалу слід віднести втрату традиційних ринків збуту і помилки управління економікою стратегічного характеру: неправильна модель розвитку на тлі активного впровадження механізмів шокової терапії, наслідком чого стала деіндустріалізація економіки і десоціалізація держави. Що тільки посилило зовнішні шоки і криза, включаючи демографічну (масова трудова міграція на тлі природного спаду населення і втрати демографічного базису Криму і частини Донбасу).

І ми змушені прийти до парадоксального висновку: формат військової економіки в 2014–2015 рр. забезпечив би економічне зростання замість падіння. Просто до такого формату ніхто не був готовий: ні суспільство (психологічно і ментально), ні політичні еліти (функціонально і технологічно).

Такий формат не означає тотальну мілітаризацію ВВП. Зокрема, йдеться про такі складові:

  • введення дієвих обмежень на відтік капіталу за кордон;
  • націоналізація стратегічних галузей та інфраструктури;
  • істотне збільшення оборонного замовлення на виробництво нових видів техніки вітчизняним ВПК;
  • контроль цін;
  • заморожування банківських депозитів і експропріація "великих" вкладів, конвертація валютних депозитів у гривневі за фіксованим курсом;
  • введення високих податків на розкіш і активи;
  • націоналізація підприємств, що допускають простої і скорочення робочих місць.

"Дні і ночі у мартенівських печей…"

Російський економіст Андрій Ілларіонов проаналізував структуру військових витрат СРСР, а також України. У підсумку ми отримали досить несподівану інформацію. Прийнято вважати, що під час Другої світової в Радянському Союзі діяв відомий принцип "все для фронту, все для перемоги".

Питома вага військових витрат СРСР в ВВП
Джерело: Розрахунки Андрія Ілларіонова

Насправді частка військових витрат у ВВП СРСР збільшилася з 2,1% в 1932 р. до 32,8% в 1942 р. До 1947-го цей показник скоротився до 11,7%. Військові витрати Союзу на оборону можна було порівняти (за часткою в ВВП) з американськими і вони поступалися англійським, не кажучи вже про німецькі (там вони в деякі роки перевищували ВВП — наприклад, 138% в 1944-му). Таким чином, нинішні твердження деяких радикальних політиків про те, що для перемоги необхідно мало не всю економіку заточити на виробництво зброї, не відповідають дійсності: аномальне зростання витрат на війну, як показує досвід фашистської Німеччини, свідчить про близькість поразки, а не перемоги.

Питома вага військових витрат у ВВП деяких країн в 1932–1947 рр.,%

  Агрессоры Жертвы агрессий Нейтральные страны
Годы Япония Италия Германия СССР Финляндия Франция Великобритания Австралия Канада Новая Зеландия США Швеция Швейцария
1932 15 6,9 1,2 2,1 2,8 6,1 2 0,5 0,4   1,2 1,8 1,1
1933 20 6,9 2,8 1,9 2,6 5,7 2,1   0,4   1,2 2 1
1934 20 6,8 2,9 5 2,3 5,5 2,1   0,4   0,8 1,6 1,2
1935 20,7 8,4 5,6 5,5 3,1 6,4 2,2   0,4   1 1,9 1,2
1936 25,6 17 7,4 7,7 4,3 5 2,7 0,8 0,5   1,1 1,7 1,2
1937 40,1 22,6 9,3 7,2 5,5 5,2 3,6   0,7   1 1,9 1
1938 49 15,1 18,8 9 6,7 6 4,4 3,3 0,7 0,8 1,2 2,2 1
1939 48,1 13,9 18,7 11,9 15,9 9,3 10,2 9 2,3 2,8 1,2 2,8 4,2
1940 49,4 23,2 53,2 15,4 44,2 48,2 41,7 16,5 11,2 11,4 1,5 14,4 12,9
1941 72,5 38,5 69,1 20,5 60,4 43,8 45,5 29,5 16,1 21,7 4,9 17,2 15
1942 74,6 42,6 87,3 32,8 42,7 44,8 49,9 44,1 36,1 47,3 15,2 12,5 14
1943 91,7 43,8 108,6 29,9 43,2 54,5 48,1 38 41,4 46,8 33 12,1 15,1
1944 107,5 65,9 138 28,1   34,7 49,5 33,7 37,3 37,7 36,6 9,7  
1945 91,6 43 107,9 30,8   18,7 44,6 29,8 28,3 28,1 38,5 9,5  
1946   36,2   16,9     16,5 18,6     21,5 3,4  
1947   5,8   11,7   5,6 7,9 3,6 1,7   5,7 3,4  

Джерело: Розрахунки Андрія Ілларіонова

А які ж витрати України на оборону, чи впливають вони на динаміку ВВП і чи існує кореляція між оборонним замовленням і зростанням валового продукту? Тут ми, на жаль, перебуваємо у владі кліше, навʼязаних владою про горезвісні 5% ВВП на оборону. Насправді 5% — це сумарні бюджетні витрати на оборону і безпеку, тобто на всі силові структури країни разом узяті.

Витрати на оборону і зміна ВВП України
Джерело: Держстат

Якщо проаналізувати "чисті" витрати на оборонний сектор (армія), то ми побачимо, що вони збільшилися з 15 млрд грн у 2013 р. до 20 млрд грн у 2014 р. (з огляду на додаткові джерела і позабюджетні фонди допомоги) і 45,8 млрд грн у 2015-му. Потім зростання продовжилося, і до 2020-го цей показник подвоївся — 117,5 млрд грн. Щодо ВВП витрати на оборону зросли з 1,02 до 2,9%.

Водночас різке зростання витрат на оборону в 2014–2015 рр. практично ніяк не позначилося на динаміці ВВП (останній скоротився на 6,6% без урахування окупованих територій в 2014-му і на 9,8% в 2015-му). У 2016–2019 рр. ВВП зростав щорічно на 2,5–3,5% на тлі більш значних за динамікою вливань в оборонний сектор. Рекордний оборонний бюджет в 2020-му формувався на тлі падіння ВВП на 4%. І хоча у перманентних обвалів нашої економіки (уже дві кризи з 2014 р.) багато "батьків", слід визнати повну відсутність кореляції між зростанням оборонного замовлення і ВВП.

Це відбувається за досить простої причини: державний оборонний бюджет лише в мінімальних пропорціях розподіляється на користь вітчизняних підприємств ВПК на закупівлю нових озброєнь. Заводи "Укроборонпрому" знаходяться в системній кризі: з холодними цехами взимку і хронічною невиплатою заробітних плат. Вони ще тримаються на плаву за рахунок кадрового складу передпенсійного і пенсійного віку, але вже зараз стикаються з дефіцитом висококваліфікованих робітників.

На думку Ілларіонова, відставання України від Росії у витратах на оборону (за його оцінками, 6–7-кратне) набагато більше, ніж за рівнем економічного розвитку (3–4-кратне), а це свідчить, що немає скільки-небудь серйозного ставлення до питань оборони.

З огляду на наведену вище диспропорцію саме РФ повинна істотно відставати від нас за якістю життя населення, виходячи з рівня поточних військових витрат (якщо прийняти на віру гіпотезу про уповільнення економіки внаслідок військових витрат), а не навпаки. Хоча, може, вся справа в наявності або відсутності тієї самої кореляції? Адже РФ направляє значну частину своїх бюджетних витрат на будівництво нових кораблів, підводних човнів, ракет, систем ППО і радіолокаційної боротьби, автомобілів, бронетехніки, літаків, супутників. Звідси і ефект мультиплікатора, коли один рубль, витрачений в секторі ВПК, приводить до кратного збільшення приросту ВВП. Україна ж поки закуповує бронекатери у Великобританії за кредитні кошти. Наші курсанти змушені літати на "металобрухті" з ризиком для життя. Маючи кораблебудівні заводи, ми не можемо навіть добудувати один крейсер "Україна" з готовністю в 90%.

"Воювати не числом, а вмінням…"

Війна в Нагірному Карабаху показала, що Азербайджан, інвестувавши з середині 1990-х близько $29 млрд на закупівлю нової військової техніки та виділяючи $2–2,5 млрд на оборонний сектор щорічно, домігся якісної військової переваги над Вірменією і виграв війну, звільнивши втрачені території.

Яку частку ВВП Азербайджан витрачає на оборону
Джерело: https://knoema.ru

При цьому витрати на оборону в Азербайджані були на рівні 4,5–5% ВВП на стадії створення нового формату армії в 2010–2015 рр. і 3,5–3,9% на етапі "очікування" і "тестування війни" в період 2016–2019 рр. з виходом на 5,4% ВВП в 2020-му на тлі активних бойових дій зі звільнення окупованих районів так званого "поясу безпеки НКР".

Що стосується припливу інвестицій у воюючі країни, то якщо проаналізувати рейтинг Світового банку за 2019 р. за динамікою залучення ПІІ, в топсписок потрапили ряд держав з військовими конфліктами або з їх загрозою. Україна, до речі, на 62-му місці з $2,5 млрд. Зате на 59-му з $2,7 млрд знаходиться Мозамбік, де повстанці, "нові імами", захопили порт Мосімбоя і утримують його вже кілька років в 60 км від ключових газових родовищ країни. На 55-му з $2,9 млрд — маленький Ліван, на 51-му — Ефіопія з $3,3 млрд і черговою війною з сепаратистами. На 50-му — Іран з $3,5 млрд. Набагато вище — Росія і Туреччина (31-ше місце і $8,8 млрд і 24-те і $13 млрд відповідно), Ізраїль з перманентним ризиком війни на 19-му місці з $21 млрд, Південна Корея на стику з ядерною Північною Кореєю примудряється залучати $15 млрд ПІІ щорічно і займати 22-ге місце.

Що стосується країн — інвестиційних аутсайдерів, то тут і "реформована" Грузія (ризик війни на даний момент відсутній) — 84-те місце з $1,1 млрд, і Судан з таким же показником ПІІ на 85-му.

Це ще раз доводить, що для інвестора важливі зручні точки входу в ту чи іншу економіку і точки зростання капіталізації його активів. І пропорція прибуток/ризики на користь першого фактора. Якщо в економіці немає ефекту мультиплікатора і внутрішні активи на зростають (не капіталізуються), то інвестор не прийде туди навіть за умови залізобетонного миру і зовнішніх гарантій безпеки. А якщо країна динамічно розвивається, то і фактор війни не буде домінуючим.

Те саме можна сказати і про розвиток медицини, науки і освіти, тобто цивільного сектору. Як розповідав у своїх лекціях нобелівський лауреат Дан Шехтман, в Ізраїлі армія є центром трансферту інновацій і ключовим гравцем, що формує попит на них, а також полігоном для придбання корисних професійних навичок та формування прошарку "носіїв інновацій". Розвиток ВПК стимулює не тільки науку, а й систему освіти, медицину. Схожа модель застосовується і в США, і в Китаї. Але поки що так і не реалізована в Україні, що і призводить до такого парадоксального явища, як криза і деградація національного ВПК, авіа-, ракето- і кораблебудування на тлі перманентного військового конфлікту і збільшення витрат на оборону.

    Реклама на dsnews.ua