Не "зрада", а торг. Як Україні подолати аграрний бар’єр Брюсселя на шляху до ЄС

6 жовтня Європейська комісія (ЄК) оприлюднила пакет документів, присвячений підготовці до розширення Євросоюзу. Серед них — так звана комунікація Єврокомісії та внутрішній робочий документ європейських служб Staff Working Document on pre-enlargement policy reviews, що містить глибокий аналіз кожної галузевої політики.

Хоча аналіз охоплює десятки сфер — від енергетики до верховенства права, — найбільшим каменем спотикання стало сільське господарство. Представляючи проєкт нових підходів, єврокомісарка з питань розширення Марта Кос повідомила, що для України можуть бути узгоджені унікальні положення, щоб обмежити доступ "чутливих видів агропродукції" на ринок Євросоюзу. Простими словами, потенційний вступ України з масштабним і високопродуктивним агросектором не має вдарити по європейських фермерах.

Як ми знаємо, реакція з Києва була миттєвою та доволі жорсткою. Міністр аграрної політики та продовольства України Тарас Висоцький у коментарі виданню Politico чітко окреслив позицію уряду: Україна "не може погодитися" на модель членства в ЄС, яка передбачала б постійні обмеження на продаж до блоку певних харчових продуктів. За його словами, існує фундаментальна різниця між тимчасовим перехідним періодом та постійним обмеженням доступу до ринку. До першого варіанту Україна готова, натомість другий, на думку міністра, суперечитиме самій логіці повноправного членства в Євросоюзі.

Масштаб "загрози": яких продуктів боїться Європа

Що ж саме так лякає європейців? Відповідь знаходимо у згаданому Working Document. В розділі, присвяченому сільському господарству, Єврокомісія перелічує зернові, цукор, м'ясо птиці та яйця, а також фрукти і овочі як категорії товарів, що можуть справити великий вплив на ринок, особливо в прилеглих до України регіонах.

Аналітики підрахували кількісний вимір проблеми. Додавання українських потужностей могло б збільшити виробництво сої та соняшника в розширеному ЄС до 150% порівняно з нинішніми показниками 27 країн-членів. Виробництво кукурудзи зросло б на 50%, а пшениці — на 28%.

З одного боку, такі обсяги, напевно, перетворять Євросоюз на лідера з експорту пшениці, ячменю та соняшникової олії, а з іншого — створять конкурентний тиск на внутрішньому ринку. Експортноорієнтовані українські підприємства мають перевагу ефекту масштабу та нижчі виробничі витрати, що може призвести до зниження цін і витіснення локальних європейських виробників.

"Пиріг" аграрних субсидій

Економічні страхи миттєво конвертуються у політичні гасла. Останній приклад — заява кандидатки в президенти Франції від ультраправих Марін Ле Пен. Вона стверджує що французьке сільське господарство втратить від вступу України, та й загалом Франція першою від цього постраждає.

Важливо, що в аргументації Ле Пен йдеться не лише про посилення конкуренції на агроринку, а й про конкуренцію за розподіл великого "пирога" — бюджету Спільної сільськогосподарської політики (Common Agricultural Policy, CAP), який розподіляється на підтримку агровиробників блоку. Це справді величезні кошти: бюджет CAP на 2026 р. становить понад 53 млрд євро.

Так ми підійшли до однієї з найскладніших проблем, яка виходить далеко за рамки передвиборчих дебатів у Франції — розподілу європейських субсидій. Поточна агрополітика ЄС створена для 27 країн і базується на моделі невеликих сімейних ферм. Натомість в Україні працюють експортнорієнтовані агрохолдинги із земельними банками в десятки і сотні тисяч гектарів, а загалом великі господарства (більш як 1000 га) охоплюють понад 15 млн га сільгоспугідь. У Брюсселі зрозуміли: якщо субсидування від ЄС лишити прив´язаним до площ (як зараз), то після євроінтеграції Україна зможе отримувати значну частку бюджету CAP. Тоді під удар потрапила б сама модель європейського села, бо малим фермерам діставалося б менше субсидій.

"Це створило б додатковий тиск на бюджет CAP, зокрема, на сімейні ферми, які є основою аграрної моделі ЄС, призвело б до зменшення різноманітності фермерських господарств у ЄС та вплинуло б на наявні ферми ЄС-27. Якщо виробництво та продовольчий суверенітет будуть централізовані в кількох державах-членах, під загрозою опиниться довгострокова стійкість продовольчої системи ЄС", — йдеться в Staff Working Document.

Саме тому аналітики пропонують "цільові домовленості", які мають суттєво обмежити фінансову підтримку та доступ до ринку для "чутливих агропродуктів" з України.

Утім, чи все так погано?

Перехідний період: можливості для України

Цілком розуміло, чому в ЄС намагаються підлаштувати свої правила до реальності нового світу, на горизонті якого вже замаячило питання вступу України. В якомусь сенсі це навіть добрий знак: нашу євроінтеграцію нарешті стали сприймати серйозно. До того ж в офіційному повідомленні Єврокомісії не йдеться про постійні обмеження для українського агросектору, хоча немає й гарантії, що всі спеціальні домовленості не вийдуть за стандартний перехідний період. Тому ключове питання для України — не лише тривалість обмежень, а й умови їх перегляду та скасування.

"Різниця між перехідним періодом і постійним обмеженням принципова. У текстах слова "постійний" немає, але є дозвіл на домовленості понад стандартний перехідний період за згодою кандидата. Тому питання для Києва — це точка виходу з "перехідного періоду": які умови і які процедури його завершують. Переговорна логіка тут пакетна: довший перехід за стандартами плюс реальна програма повернення на треті ринки", — коментує експерт з публічної політики у сфері європейської інтеграції України Іван Нагорняк.

Відповідно, головним завданням української дипломатії на переговорах має стати визначення чітких, обмежених у часі умов і процедур виходу з цього перехідного режиму.

На нашу думку, треба серйозно сприймати ще одну заяву, яку в Євросоюзі зробили паралельно з анонсом про механізми обмеження українського агроекспорту на свій ринок. Йдеться про допомогу у відновленні доступу України на традиційні ринки Африки та Близького Сходу. Зрозуміло, що в умовах блокади портів Великої Одеси розраховувати на повне відновлення обсягів постачання агропродукції в далекі регіони не варто. Однак саме в цій ситуації роль Євросоюзу незамінна. Сьогодні Україна могла би чітко заявити, на яку підтримку розраховує. Передусім ЄС може реально допомагати з логістикою через розвиток та фінансування сухопутних коридорів залізницею, автотранспортом і дунайських портів для вивезення зерна до європейських морських портів з подальшим відправленням в Африку. Звісно, це не новина, але на черговому витку переговорів Київ може скористатися моментом, коли Брюссель надає імпульсу співпраці в цій сфері, адже у вивозі українського зерна в інші регіони зацікавлені обидві сторони. Серед іншого можна обговорювати компенсацію з боку європейців високих транспортних витрат на перевезення української агропродукції (адже сухопутний транзит дорожчий за морський), збільшення інвестицій в інфраструктуру (на розширення пропускної спроможності прикордонних переходів, терміналів та євроколії) та навіть надання європейських гарантій/страхування воєнних ризиків для суден, що йдуть із зерном. І це також завдання для української економічної дипломатії.

Майбутнє: адаптація і переробка

Для повноцінного виходу на ринок ЄС українському агросектору доведеться адаптуватися. І варто підійти до аграрного кластера переговорів максимально прагматично. Сільське господарство — наша найбільша стаття експорту, проте ставити весь стратегічний процес вступу до ЄС у залежність від вільного доступу української кукурудзи чи цукру на ринок Європи було б недалекоглядно. Правильний вектор вказав сам Тарас Висоцький: метою України має бути вступ до ЄС із агросектором, який продає Європі не лише зерно та іншу сировину, а й корми для тварин, інгредієнти, продукти переробки та біопаливо. Збільшення частки переробки агросировини дозволить створювати додану вартість всередині країни та частково послабить конкурентну напругу з європейськими фермерами.

Схоже, в Єврокомісії намагаються проторувати шлях для України, а не спеціально ставлять палиці в колеса. Сільське господарство — це найскладніший блок (кластер) для вступу великої аграрної країни. Запровадження концепції "особливих механізмів" на перехідний період (збереження експорту назовні плюс квоти чи обмеження всередині ЄС) створює хоч якусь модель, за якою переговори можуть рухатися вперед. Таким чином досягається політичний компроміс всередині блоку. Без гарантій захисту власних ринків Польща, Франція чи інші аграрні гіганти ЄС могли б просто блокувати будь-які кроки до інтеграції України.

Отже, пропозиції Єврокомісії варто розглядати як спробу знайти компроміс між інтеграцією України та захистом чутливих секторів європейського аграрного ринку. Це не "зрада" і не "перемога", а ще один складний етап на шляху до вступу у Євросоюз.