Страхування від кризи. Як створити нову промисловість із тисячі міні-заводів
Зупинка роботи олійних гігантів і меткомбінатів, дефіцит електроенергії та загроза рецесії свідчать про структурну кризу. Не можна більше покладатися лише на сферу послуг або на великі, але вразливі заводи. Країні потрібна нова модель зростання
На порозі рецесії
Серед ключових ознак композитної кризи, до якої наближається українська економіка, можна виділити:
- падіння промислового виробництва: загалом за підсумками січня–вересня 2026 р. воно становило -1,9% (порівняно з аналогічним періодом минулого року);
- загрозу зниження ВВП та входження економіки в рецесію за підсумками найближчих двох кварталів поспіль;
- кризу на ринку праці;
- галопуючу інфляцію — 12,5% (згідно з прогнозом НБУ за підсумками 2026 р.);
- енергетичну кризу, включно зі здорожчанням імпортованого пального.
Дивлячись на перелік негативних викликів, можна помітити, що майже всі вони суттєво пов’язані між собою: розв’язання одного призведе до вирішення іншого і так далі. Логічну послідовність може представити так: вихід промисловості на тренд зростання — подолання рецесії в економіці і відновлення зростання ВВП — подолання кризи на ринку праці — запуск нової моделі енергетики. Лише інфляція (особливо небазова) тут є відносно зовнішнім чинником і може бути подолана за рахунок збільшення внутрішньої пропозиції товарів національного виробництва, тобто опосередковано — завдяки вирішенню проблеми номер один (падіння промвиробництва).
Якщо ситуацію не змінити, то процес деіндустріалізації увійде в незворотну фазу з постійним зростанням імпорту та від’ємного сальдо торговельного балансу, який може погіршитися до -$60 млрд, -$70 млрд і -$80 млрд у 2026–2028 рр. Відповідно, на цю суму буде скорочуватися підсумковий ВВП.
Отже, експорт в Україні входить у фазу структурної кризи. Зокрема, наші флагмани олійно-жирової галузі зупиняють роботу. Йдеться про такі компанії, як:
- "Кернел" (найбільший виробник та експортер соняшникової олії в Україні, бренди "Стожар", "Щедрий Дар", "Чумак") — повністю призупинив роботу всіх своїх олійноекстракційних заводів і припинив закупівлю насіння;
- "Дельта Вілмар Україна" — призупинила роботу всіх виробничих потужностей, включаючи олійноекстракційний завод в Одеській області;
- Ніжинський жиркомбінат (Чернігівська область);
- Завод "Потоки" (корпорація "Алеф", Дніпро).
У цій галузі втрата експортної виручки може становити до $5 млрд на рік, а десятки тисяч співробітників будуть або скорочені, або переведені на мінімальну зарплату.
Але йдеться, звісно, не тільки про олійну галузь. Наприклад, ще раніше почали зупинятися активи гірничо-металургійного комплексу (ГМК): меткомбінати в Кривому Розі, Запоріжжі, гірничо-збагачувальні комбінати (ГЗК), які видобували та експортували залізну та марганцеву руди.
Де шукати драйвери зростання
Перерахуємо ще наявні у нас фактори економічного зростання.
До великої війни в Україні майже не було факторів, пов'язаних із продуктивністю праці (вищих, ніж у конкурентів), а поодинокі винятки лише підтверджували загальне правило. Не було й інноваційного чинника конкурентної переваги: ми так і не отримали нові технології, яких немає в інших країнах. Переважно нашими чинниками конкурентоспроможності були факторні стимули (про них нижче).
Тут варто згадати, що Всесвітній економічний форум в Давосі раніше розподіляв країни за рівнем конкурентоспроможності на три кошики:
- ті, які використовують інновації;
- базовані на продуктивності праці;
- факторні.
Ми завжди були в останньому, факторному кошику, з повільним перетіканням до другого. У минулі періоди до факторних критеріїв конкурентоспроможності можна було віднести: здебільшого затарілий індустріальний потенціал часів УРСР, природні ресурси та людський капітал (освіта, наука, технічні навички та компетенції).
Зараз індустріальне ядро УСРР майже повністю зруйновано, а рівень людського капіталу швидко падає.
Натомість майже не використано такі механізми розвитку, як створення кількох флагманських точок зростання, наприклад у секторі переробки сировини та ОПК. Йдеться про створення чотирьох-п´яти захищених державою внутрішніх кластерів розвитку (міжсекторальних та міжгалузевих). Інакше єдиним драйвером залишатиметься третинний сектор економіки (послуги + торгівля), що становить 70% ВВП і приблизно стільки ж у рівні зайнятості.
Проте найбільший ефект може дати запуск національної програми малої індустріалізації — про неї і поговоримо докладно.
Мала індустріалізація для України
На нашу думку, мала індустріалізація може бути створена за такими принципами:
- мережецентричність — поєднання розгалуженої мережі та централізованого ядра попиту (переважно це стосується сектору ОПК);
- децентралізація — широке географічне розгалуження бізнесу, який максимально "всотує" регіональні продуктивні сили (людський капітал, енергетичні, природні, логістично-транспорті ресурси);
- розсередженість — "малі цілі", які зливається з економічним ландшафтом;
- малоформатність — організація одно- чи максимум двоцехових виробництв.
В своїй основі мала децентралізована індустріалізація має спиратися на аналогічну децентралізовану енергетичну мережу. Ключове завдання тут — зробити так, щоб мережа малої розосередженої енергетики повністю відповідала "зліпку" у вигляді децентралізованої малої індустріалізації.
Крім того, мала індустріалізація + децентралізована енергетика разом мають спиратися на нову освітню політику: створення професійно-технічних центрів навчання та перекваліфікації персоналу.
Ось параметричні дані такої моделі:
- енергетичний базис — 4 ГВт малої розосередженої енергетики;
- нова система технічної освіти — 5 тис. випускників на рік (технічних та технологів);
- мала індустріалізація складається з 1000 нових одно- та двоцехових підприємств;
- середня чисельність одного підприємства — 250 осіб; загальна кількість персоналу — 250 тис. осіб;
- сукупний обсяг виручки — 40 млрд євро, сукупний внесок в ВВП — 20 млрд євро (10% ВВП);
- темпи зростання сектору малої індустріалізації на рівні 5%+ на рік.
Сектори промисловості, які більше базуються на малому і середньому бізнесі, часто мають більш "випрямлену" середню динаміку зростання порівняно з секторами, у яких домінують великі компанії. Наприклад, це видно, якщо порівняти динаміку виробництва олії і взуття (тут і далі — дані Держстату):
Своєю чергою піки відновлення в металообробці більш виражені (це пов´язано з динамікою внутрішнього попиту) і часто протилежні обсягам виплавки чавуну та сталі. Що можна пояснити так: виплавка залежить від каналів експорту, і коли вони канали блокуються, метал використовується більше у внутрішній металообробці (цей сектор отримує сировинний імпульс). Тобто внутрішня обробка залежить від програм стимулювання попиту та програм розвитку промисловості, зокрема ОПК, а не від каналів морського експорту.
А якщо порівняти виробництво гуми та пластмас (обидві сектори базуються на МСБ), можна побачити певну синхронізацію темпів зростання/падіння.
Конференція з розвитку та інвестицій при ООН (ЮНКТАД) визначила такі тренди промрозвитку у світі: ГВЗС (глобальні виробничо-збутові системи), розвиток економіки знань, забезпечення конкурентних позицій.
Мала індустріалізація і є однією з таких ГВЗС, а нові технічні та технологічні центри навчання — елементом економіки знань навіть під час війни.
Близько 90% варіантів сучасної промислової політики передбачають докладне опрацювання інструментів інвестиційної політики — насамперед стимулів та вимог до показників діяльності інвесторів, особливих економічних зон (ОЕЗ), заходів заохочення та спрощення процедур інвестиційної діяльності.
Мала індустріалізація має стати такою ОЕЗ, належність до якої визначається не за географічним принципом, а за функціональним.
На практиці понад 80% заходів інвестиційної політики у світі орієнтовані на промислову систему (обробну промисловість, додаткові послуги та промислову інфраструктуру). Більшість із них охоплює цілу низку галузей, а приблизно десята частина націлена на конкретні галузі обробної промисловості.
ЮНКТАД виділяє три основні категорії промислової політики:
- нарощування промпотенціалу,
- надолуження відставання від розвинених країн,
- стратегії, реалізовані з прицілом на науково-промислову революцію.
Приблизно 40% застосовуваних промислових стратегій орієнтовані на розвиток конкретних галузей (вертикальні стратегії). Понад 30% стратегій — це горизонтальні заходи стимулювання, тобто акцент у них робиться на підвищенні галузевої конкурентоспроможності та надолуженні відставання порівняно із загальносвітовим рівнем розвитку. Ще 25% національних стратегій спрямовано на адаптацію внутрішньої промисловості до параметрів нового технологічного укладу.
Наш шлях малої індустріалізації — це нарощення промислового потенціалу та горизонтальні заходи стимулювання.
Утім, малу індустріалізацію не варто плутати з металургійним виробництвом "в кожній хаті" за часів Мао Цзедуна в КНР. Частка малої індустріалізації у світі зараз перевищує 50% у загальній структурі промвиробництва. Мала індустріалізація — це виробництво продуктів харчування, комплектуючих для ОПК, будівельних матеріалів, електротехніки та електроніки, полімерів, пластмас, гуми, фарб, хімічної продукції, промислових товарів тощо.
Міні-заводи — це також і виробництво металу, але без доменних печей. Вони продукують метал за рахунок переплавки металобрухту в сталеплавильних установках (на газу або електриці). Такі заводи, можуть не тільки давати металеві заготовки, але й виготовляти з форм готові металеві вироби, зокрема для підприємств ОПК. Зважаючи на велику кількість металобрухту в Україні, такий формат виробництва металу в умовах зупинки металургійних гігантів є досить перспективним.
Крім того, відповідні виробництва можуть бути географічно розподілені, а не сконцентровані у великих містах. Невеликі метпідприємства технологічно не потребують коксу та залізної руди (з урахуванням дефіциту коксівного вугілля в Україні, це можна назвати конкурентною перевагою на поточному етапі розвитку). Ще більше перспектив у міні-заводів з обробки металу.
Також такий формат також підходить для виробництва цегли, бетону, продуктів харчування, одягу та взуття.
Перевагою є можливість застосування модульних установок та блокових виробничих комплексів. Тобто мала індустріалізація може стати драйвером для розвитку виробництва типових блоків та модулів на принципах промислового франчайзингу (міні-заводів). Підприємець тоді може отримати пільговий кредит на капітальні вкладення, спрощену процедуру виділення земельної ділянки та підключення до інженерних комунікацій і типовий модуль чи виробничий блок для певного виду виробництва. [До речі, модульність часто недооцінюються як фактор успіху великих проектів, як, наприклад, розробка зброї, — "ДС"]
Звісно, мала індустріалізація не замінить велику та не зможе компенсувати випадаючі обсяги експорту. Але в неї інші завдання: скорочення імпорту, формування сталого ринку праці, а також діалектична взаємомов’язаність із новою системою енергетики та професійної освіти. Це, так би мовити, страхувальний трос нашого економічного зростання.