Невловимі $15 млрд. Що буде з Україною після відходу інвестгіганта BlackRock

5 травня 2023 р. президент України Володимир Зеленський завітав на знакову подію. Це було підписання угоди між Міністерством економіки України та найбільшою у світі компанією з управління активами BlackRock про надання послуг із супроводу нещодавно анонсованого Фонду розвитку України. Простими словами, Україна найняла найдосвідченіших іноземних консультантів для пошуку і залучення приватного й державного капіталу з усього світу у наші бізнес-проєкти. Тоді на офіційному рівні ця домовленість подавалася як найбільший за часи незалежності "кейс інвестиційного характеру" та "потужний сигнал для покращення інвестиційного клімату", власне це були оцінки президента України.

Здавалося б, справді були підстави для святкування. BlackRock навіть не те, щоб найняли в класичному розумінні — компанія погодилася надавати безоплатні консультації щодо Фонду розвитку України. Тепер провідні фінансові експерти мали говорити зі своїми клієнтами про переваги інвестування в нашу країну. Керівництво BlackRock випромінювало оптимізм, принаймні публічно. Так, CEO компанії Ларрі Фінк у Давосі називав Україну "маяком капіталізму" та ділився переконанням, що "ті, хто справді вірять у капіталістичну систему, наповнять Україну капіталом". А від імені BlackRock він обіцяв створити таку організаційну структуру фонду, щоб дати інвесторам чітке розуміння, як будуть використовуватися їхні гроші.

Однак інвестори цим шляхом не прийшли. Минуло два роки, а Фонд розвитку України так і не запрацював. Ба більше, саме перед конференцією з відновлення України в Римі, на якій його мали офіційно презентувати, в медіа просочилася інформація, що BlackRock відійшла від справ. Точніше, за даними численних джерел агентства Bloomberg, американський інвестгігант ще з початку 2025 р. "вирішив призупинити переговори з інституційними інвесторами через відсутність інтересу на тлі зростаючої невизначеності щодо майбутнього України". Тобто це сталося відразу після інавгурації Дональда Трампа, який і привніс ту саму "невизначеність" у перспективах військової і фінансової підтримки України.

Утім, невже BlackRock зупинила тільки політика Трампа? Чому ж тоді за майже два роки вона не змогла "наповнити капіталом" Україну? Які оцінити наслідки фактичного виходу BlackRock з України і що робити далі?

Ціна питання

Станом на минулий рік BlackRock планувала залучити у Фонд розвитку України щонайменше $500 млн від країн, банків розвитку та інших грантодавців, а також $2 млрд від приватних інвесторів, а згодом сума могла зрости до $15 млрд. Першими інвесторами, за даними Bloomberg, могли бути організації, підтримувані урядами Німеччини, Італії та Польщі.

Утім, навіть якби справдився найоптимістичніший сценарій з фінансуванням фонду, то очевидно, що це була б невелика частка від потреб України на відновлення, які Світовий банк консервативно оцінює в $500 млрд. До речі, важливо не плутати Фонд розвитку України з іншими ініціативами, такими як Ukraine Facility від Євросоюзу (заявлений обсяг — 50 млрд євро) та програмами допомоги (від МВФ, Світового банку та інших організацій).

Фонд, яким опікувався BlackRock, фокусувався на тому, щоб залучати інвесторів у комерційно прибуткові проєкти, які б привабили капітал для відбудови України. Тому в "ціну питання" потрібно закласти ще й іміджевий ефект: поведінка BlackRock — це сигнал іншим міжнародним інвесторам. І станом на зараз цей час сигнал негативний. Питання в тому, який вплив це матиме на Україну. Щоб розібратися, почнемо з того, який саме капітал могла би залучити BlackRock. 

Тримати портфель — не будувати підприємства

Діаграма нижче показує структуру активів BlackRock станом на I кв. 2025 р. і дає чітке уявлення про її інвестиційні пріоритети:

Як бачимо, найбільші частки портфеля BlackRock припадають на техногігантів — Apple (5,3%), Microsoft (4,6%) і NVIDIA (4,3%). Добре представлені також компанії фінансового сектору, охорони здоров´я, споживчих товарів, ритейлу, енергетики та інших галузей. Це диверсифіковані інвестиції, але об´єднує їх одне — великі й успішні бізнеси. Тобто BlackRock заробляє на тому, що вже добре працює. Стратегія така: купити перспективі акції, а потім отримувати дивіденди або дохід від приросту капіталу. BlackRock, як і належить портфельному інвестору з міноритарними пакетами акцій, не заходить в операційне управління компаніями і тим більше не будує підприємства.

То чи варто очікувати, що саме такий інституційний інвестор відіграватиме головну роль у фонді відбудови цілої країни? Це ніколи не було логічно. "Ділова столиця" писала про це ще в травні 2023 р., на хвилі ейфорії після укладання угоди з BlackRock. Сьогодні відповідь стала очевидною всім.

Два роки пошуків: чому BlackRock охолола до України

Тепер розглянемо рішення BlackRock співпрацювати з нашим урядом в питанні відбудови у прив´язці до інвестиційного клімату України. Ось що змінилося за два роки. Весна 2023-го — то був час стриманого оптимізму: минуло близько півроку після звільнення Харківщини та частини Херсонщини, включно з обласним центром. Українська армія очікувала на підсилення західною технікою і готувалася до контрнаступу. Україна не сходила зі світових шпальт як країна, що вистояла в найнебезпечніші місяці після нападу на Київ 60-кілометровою колоною "другої армії світу" та відбила близько половини території, захопленої ворогом з лютого 2022 р. Словом, були надії не те, щоб на перемогу, а на швидше завершення війни, коли втрати для Росії стануть неприйнятними. Тут BlackRock і побачила стратегічні можливості для заробітку.

У цьому контексті економіст Павло Вернівський пояснює, що інвесторам вигідно купувати активи, які впали в ціні під час війни, якщо є сподівання, що вони відновляться у вартості після завершення бойових дій. Це так звана інвестиційна стратегія "купити дешевше — продати дорожче", яка дуже характерна, зокрема, для українського ринку.

Уже зрозуміло, що ставка BlackRock не спрацювала. Мало того, що війна затягнулася, а російська армія почала наступати, як нова адміністрація в США змінила зовнішню політику, урізаючи та навіть призупиняючи допомогу Україні. Були й більш віддалені від нас причини, як-то фрагментація ринків в умовах геополітичних змін, що відштовхує інвесторів від розвиткових країн загалом. Про них BlackRock розповідає у своєму свіжому Дашборді геополітичних ризиків — як бачимо, на початку 2023 р. був значно сприятливіший час для інвестування:

Недивно, що інтерес потенційних інвесторів пригас. Тут варто додати, що сама BlackRock не надто й постраждала. Вона все робила правильно, виходячи з внутрішньої логіки. Інвесткомпанія не вкладала великі гроші, а просто безоплатно надавала консультації — ось і вся ціна питання для гіганта, який управляє портфелем на $11+ млрд. А ставка на Україну в 2023 р. видавалася вигідною, бо в разі успіху — компанія та її клієнти першими отримали б великий "шмат пирога", що зростає в ціні.

Відхід інвестгіганта: що змінилося для України

Але повернімося до найважливішого питання: що втратила Україна? Як не дивно, на це питання можна дати дві різні відповіді: перша — Україна втратила багатомільярдні можливості; друга — Україна не втратила нічого.

З одного боку, вихід BlackRock можна розцінювати як вердикт міжнародного бізнесу про те, що в нашу країну поки що не можна інвестувати. Власне вже зірвалися перші угоди на кілька мільярдів, якщо вірити Bloomberg.

З другого боку, реально мало що змінилося. BlackRock не привела інвесторів. Щоправда, дала негативний сигнал на весь світ. Але тут не варто плутати причину з наслідком. Насправді, це саме клієнти BlackRock не захотіли в Україну, тому інвесткомпанії й довелося зрештою відмовитися від консультацій з ними. Представник компанії, цитований агентством, чітко на цьому наголосив: "Єдиними розмовами, які впливають на наше ухвалення рішень, є розмови з нашими клієнтами". З цього погляду рішення BlackRock щодо Фонду розвитку України просто відображає реалії "на землі". Капітани бізнесів не завжди орієнтуються на "маяки свободи".

Великі гроші поза BlackRock

Утім, варто пам´ятати, що інвестиції в Україну не обмежуються BlackRock і колом її клієнтів, а самі міжнародні інвестори оцінюють ситуацію не лише за сигналами гіганта управління активами. Є чимало кейсів, коли охоплена війною Україна залучала гроші і технології без допомоги BlackRock. Приміром, торішня конференція з відбудови України в Берліні у принесла більш як 110 угод, зокрема між бізнесами, на суму понад $17 млрд. Йдеться про проєкти в енергетиці, оборонній промисловості, відновленні інфраструктури, розвиток приватного сектору і сільського господарства. Частково вони вже реалізуються в рамках механізму Ukraine Facility.

Є надії, що й на цьогорічній конференції з відбудови України в Римі будуть укладені численні угоди на мільярди доларів (можливо, навіть вдасться відродити ідею з Фондом розвитку України без BlackRock). Звісно, логічно припустити, що в наших умовах не всі обіцяні гроші будуть вкладені і не всі проєкти реалізовані. І саме тому наостанок ми повинні звернути увагу на якість самих інвестицій та особливості інвесторів, а також на роботу української влади (а не міжнародних донорів та консультантів) з поліпшення інвестиційного клімату навіть за високого рівня воєнної загрози і невизначеності.

Ставка на прямі інвестиції

Ми почали з того, що BlackRock є портфельним інвестором, який заробляє на перспективних або стабільних бізнесах і, як правило, не входить в управління компаніями. Але для слабкої економіки, до того ж в умовах війни, більше потрібен інший тип інвесторів — які будують та розвивають бізнеси, керуючи ними на місцях. Йдеться про тих, хто безпосередньо вкладає гроші у засоби виробництва і технології. Це називається прямими інвестиціями або прямими іноземними інвестиціями (якщо вкладник з-за кордону).

Саме такий підхід розвиває економічний потенціал країни. Адже зрештою, важливі не так гроші, як те, що можна за них отримати/виробити. Яскравий приклад: Україні життєво необхідні ракети-перехоплювачі для Petriot і, попри їхню високу вартість, фінансування не є перепоною; ключова проблема в тому, що нам їх можуть не продати. Та сама логіка працює і в цивільному секторі. Маючи технології та ресурси для виробництва — від поїздів до тракторів і від меблів до сучасної упаковки — можна створювати безліч необхідних для життя й роботи речей, торгувати зі світом, забезпечувати громадян робочими місцями, а державу — можливостями більше витрачати на оборону, інфраструктуру та соціальний сектор.

Власне масштабування, розширення виробничих потужностей, вихід на нові ринки — це опції успішного бізнесу в усі часи, навіть найскладніші. Численні українські компанії (а не тільки іноземні інвестори) довели, що можуть розвиватися в будь-яких умовах.

Що ж стосується державної політики, то, попри численні проблеми, у цій сфері можна знайти й позитив. Наведемо промовистий приклад – індустріальні парки, території зі спеціальним економічним режимом та необхідною інфраструктурою для розміщення промислових підприємств. Завдяки новому законодавчому фреймворку зі стимулами для інвесторів, за час повномасштабного вторгнення кількість таких майданчиків, де кипить робота (з будівництва або виробництва) зросла з кількох до приблизно тридцяти. Ось конкретні кейси:

• Українська компанія "Френдлі Віндтехнолоджі", релокована зі сходу, в однойменному індустріальному парку на "Закарпатті" запустила виробництво вітроенергетичних установок мультимегаватного класу.
• Австрійська Kronospan, яка давно має потужності в Україні, інвестувала в індустріальний парк навколо свого деревообробного заводу в Рівному, щоб створити меблевий кластер навколо однойменного заводу.
• Британська Unilever, яка остаточно вийшла з РФ, вже добудовує завод із виробництва засобів особистої гігієни в ІП "Біла Церква".
• Фінська Peikko Group там же відкрила завод з будівництва бетонних з´єднань та композитних конструкцій.

Це і є в буквальному сенсі інвестиції в розвиток і відбудову. Без допомоги BlackRock. Отже, в України лашаються можливості для залучення інвесторів як через міжнародні конференції, так і завдяки щоденній "домашній роботі" з бізнесом.