• USD 36.6
  • EUR 37.8
  • GBP 44.6
Спецпроєкти

Незалежність починається з економіки. "ДС" стає майданчиком для ідей економічного патріотизму

У світі, де не тільки вороги, а й партнери керуються власними інтересами, Україні потрібна справді суверенна політика розвитку національної економіки  

Ділова столиця
Реклама на dsnews.ua

Упродовж другої половини нашої незалежності, з середини 2000-х років, Україна стабільна в одному: обсягах валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення. Якщо розрахувати цей показник, за яким прийнято відслідковувати рівень життя, у постійних цінах — то увесь цей час на українця в рік припадає $2100—$2600.

За 15 років кілька разів кардинально змінилося політичне керівництво, Україна зазнала нападу з боку Росії та тимчасово втратила контроль над Кримом і частиною східних областей, пережила стрімку девальвацію нацвалюти та галопуючу інфляцію. При цьому наша країна переорієнтувалася на ЄС і Китай у міжнародній торгівлі, реформувала центробанк та його політику, провела ще декілька гучних реформ та вийшла на поглиблену співпрацю з МВФ та іншими міжнародними організаціями. Але так і не стала заможною.

Чому?

Україна досі не підвищила свою экономічну спеціалізацію. Ми впевнені, що ключ до економічного успіху країни — в покращенні структури її економіки, в тому, що вона виробляє для себе, і що може запропонувати світу. Навіть — і особливо! — за умов вільної торгівлі сировинна держава завжди матиме менше благ: просто тому, що створює менше доданої вартості. І навпаки, висока продуктивність праці в переробній промисловості та секторі наукомістких послуг дозволяє розвинутим економікам виробляти кратно більше в розрахунку на працівника. Навіть якщо зважити на різницю в цінах між країнами виходить, що типовий поляк за годину напрацьовує ВВП у 2,2 більше, ніж українець, німець — у 3,7, а американець — у 4,5 рази. Такий розрив не пояснити рівнем сумлінності працівників—це наслідок правильної спеціалізації, кращих технологій та адекватних "правил гри". 

Структура нашої економки, м´яко кажучи, неоптимальна, і кращою не стає. Достатньо сказати, що в останні роки частка переробної промисловості у ВВП балансує в межах 10-12%, що трохи менше, ніж у 20102011 рр. При цьому валове нагромадження основного капіталу не перевищує 18% ВВП, що вважається недостатнім рівнем для довготривалого і динамічного зростання. Ще наочніше відносно просту спеціалізацію України демонструють поставки за кордон. За останні 15 років в нашому експорті скоротилася й так невелика частка машинобудування (обладнання) і транспортних засобів, натомість кратно зросла частка аграрного сектору, в межах якого, поряд з готовою продукцією, відвантажується й чимало сировини. А в металургійному експорті досі значна частка залізної руди та напівфабрикатів (див. інфографіку).

Можливо, Україна просто знаходить свою нішу і спеціалізацію на глобальному ринку?

Реклама на dsnews.ua

"Кожен має займатися тим, що вміє і може продати" — це уявлення завдає шкоди, як людям, котрі відмовляються від навчання кращій професії, так і розвитковим країнам—які обирають найлегший шлях, торгуючи переважно сировиною та "простими" товарами, тобто спеціалізуються на своїй бідності. Може здатися, що це найкраща з альтернатив: продай просте, що робиш легко, — купи складне, що роблять інші. Але так втрачається потенціал і блокується розвиток.

Структура українського експорту у 1995-2019 рр
Структура українського експорту у 1995-2019 рр./ Джерело: www.atlas.cid.harvard.edu

Доведено тісний зв´язок між добробутом країни та складністю і різноманіттям продукції, що вона експортує. Це й не дивно: що кращими технологіями володіє країна — то більше вона може запропонувати світу. Згідно з дослідженням The Economic Complexity Index, найскладнішими товарами торгують найбільш заможні держави. Вони, як правило, виграють конкуренцію і забирають більше глобального "пирога".

Тому класична теорія порівняльних переваг у міжнародній торгівлі — це красива ілюстрація з "економікса" і сумне відео історії та сучасності незаможних країн.

Великі країни, що піднялися на вищий щабель добробуту, активно стимулювали і захищали внутрішнє виробництво та продовжують це робити.

Велика Британія, США і Німеччина, Японія, Південна Корея і Тайвань — нині передові країни — не "народилися" в добробуті, а стали багатими, бо свого часу зрозуміли: поточні доходи — це похідна від рівня економічного розвитку, а розвиток—це процес, яким треба керувати. На цьому шляху вже й деякі наші сусіди, зокрема Туреччина, Польща, Словаччина…

Ми обов´язково напишемо про історії успіху потужних економік і країн, що динамічно розвиваються. Україні варто переймати їхній досвід, а не теоретичні поради. Тобто продумано застосовувати інструменти економічного розвитку.

Податкові пільги і субсидії виробникам технологічної продукції, доступ до кредитних ресурсів, стимулювання експорту готових товарів і страхування експортних контрактів, облаштування інфраструктури, створення вільних економічних зон та індустріальних парків, провадження митної політики задля захисту місцевої промисловості від знищення іноземними конкурентами, — ось неповний набір таких інструментів. Правильно спрямовуючи економічні ресурси, вони узгоджують інтереси бізнесу, який може заробити більше, і суспільства загалом, яке отримає доступ до нових благ: одна річ — $2500 "на душу" в рік, зовсім інша — $25 000…

В України є великі можливості для швидкого нарощення виробництва — конвертації свого потенціалу в економічний успіх. Історія свідчить, що країни, які застосовують інструменти розвитку та переймають передові технології, спроможні динамічно зростати.

Тому ми виступаємо за модернізацію промислових галузей, зокрема, машинобудування, електроніки, хімпрому.

Водночас ми підтримуємо розвиток новітніх видів діяльності, що генерують високу додану вартість—від продуктового IT до наукомістких послуг.

Саме так можна найбільш продуктивно використати увесь український потенціал — від людського капіталу до виробничих потужностей і природних ресурсів.

Зокрема, ми підтримуємо заходи та ініціативи, спрямовані на збільшення потужності української економіки, на підтримку і розвиток технологічного виробництва. 

А саме:

  • впровадження в публічні закупівлі принципу локалізації щодо продукції машинобудування (як спосіб залучення прямих іноземних інвестицій та підтримки національного виробника).
  • створення умов для розбудови індустріальних парків.
  • сприяння технологічному експорту, зокрема, через механізми Експортно-кредитного агентства.
  • обмеження експорту критично важливої сировини, зокрема металобрухту та лісу-кругляку
  • застосування принципу "експортної дисципліни" — для тренування вітчизняних виробників, за якого державна підтримка компаній ставиться у залежність від якості і обсягу їхньої продукції на експорт.

Наша підтримка принципова, а не безумовна. Найкращі ідеї можуть бути поховані в шухлядах бюрократії або кишенях корупції. Тому ми пильно стежитимемо за дотриманням чесних правил гри там, де йдеться про державні витрати, та узгодженням інтересів бізнесу з цілями економічного розвитку!

Ми не виступаємо за безумовний або нескінченний протекціонізм. В цілях економічного розвитку тимчасової та гнучкої підтримки потребують технологічні галузі з експортним потенціалом, а не експортери сировини або виробники простих товарів для внутрішнього споживання.

Модернізована переробна промисловість є центром тяжіння високопродуктивних послуг і освіти. Дослідження і розробки, консалтинг, фінансові й інформаційно-комунікаційні послуги найкраще розвиваються там, де можуть бути застосовані, передусім на обслуговуванні компаній-виробників продукції з високою доданою вартістю. Синергія високопродуктивних видів промисловості і послуг – це наш шанс зупинити трудову міграцію та "відтік мізків", мобілізувати людський капітал в межах і на благо України.

А де гроші?

Ми щодня пишемо про гроші і знаємо, що найпотужніші плани розвалюються без фінансування. Ми впевнені, що пропоновані заходи стимулюватимуть інвесторів вкладатися в Україну. При цьому ми не робимо ставку на запозичення за кордоном та постійне рефінансування боргів. Сучасні монетарні системи працюють так, що держава не може збанкрутувати у власній валюті, а кількість грошей в обігу має залежати від реальних ресурсів в економці. Створюючи та розконсервовуючи виробничі потужності, облаштовуючи нові робочі місця, підвищуючи продуктивність праці та сприяючи розвитку економіки знань можна суттєво збільшити кількість благ, не розганяючи інфляцію до небезпечного рівня. Таким чином, державна підтримка в рамках політики розвитку (від прямих витрат до податкових пільг) стимулюватиме виробництво без шкоди для фінансової системи.

Дефіцит держбюджету — це плюс в економіку. Тому відчайдушні бажання збалансувати основний кошторис призводять до відсталості та бідності. А цілеспрямовані державні витрати на технологічне виробництво, інфраструктуру й освіту уможливлюють швидке зростання. 

Нарешті, ми усвідомлюємо, що економічна слабкість країни — це завжди залежність. Залежність від вимогливих кредиторів, цін на сировинних ринках, критичного імпорту, поставок необхідного озброєння… У світі, де не тільки вороги, а й партнери керуються власними інтересами, Україні потрібна справді суверенна політика розвитку національної економіки. 

Сильна економіка — це запорука високого добробуту, тривкішої стабільності та міцних позицій України на міжнародній арені. А отже, утвердження нашої незалежності. Власне, з цього й потрібно починати.

Незалежність починається з економіки! 

Редакція видання "Ділова столиця"

    Реклама на dsnews.ua