Росія знищує шахтарські міста та руйнує соціальні об’єкти

До повномасштабної війни тут вирувало життя, яке три роки своїми обстрілами системно відбирає російська армія. Внаслідок її безперервних атак невеличкі шахтарські містечка стали порожніми. Тут зруйновані майже всі будинки та об'єкти соціального призначення, які забезпечували комфортні умови для життя робітників підприємства.

Дев’ятиповерховий будинок 68а. Він був гідною прикрасою всього мікрорайону "Лазурний". Сучасний, новий, світлий, з великими вікнами. Ключі від квартир тут отримали найбільш перспективні працівники підприємств компанії "Метінвест Покровськвугілля". Колись тут була вишнева алея, доглянуті клумби, тут жило щастя та лунав дитячий сміх. Після чергового влучання російської ракети від будинку залишилася лише порожня коробка, обпечені вікна, вибиті шибки. Тут вже немає життя. Лише зграї птахів літають над зруйнованим дахом. Повністю зруйнований і розподільчий пункт будинку, який забезпечував подачу води, світла та газу в автономному режимі. Зараз же дроти звисають зі стін, наче павутиння. Всі комунікації розірвані. Холод. Темрява. Тиша.

Закінчилось щасливе життя й для мешканців багатоповерхового будинку сімейного типу №67б та квартири №17 в будинку №45, що на мікрорайоні "Лазурний".

Колись у гуртожитку, яке відновили, зробили ремонт, закупили нові меблі, посуд, вирувало життя. Гуртожиток був розрахований на 80 осіб. Компанія "Метінвест Покровськвугілля" надавала можливість працівникам, які вирішили пов’язати свою трудову долю із підприємствами компанії, тут проживати, навчатись та працювати. Тепер майбутнє поховано під уламками.

Добре пам’ятають мешканці Покровська й невеличкий затишний шахтарський магазин "Алеся". Кожен, хто за покупками йшов на центральний ринок, обов’язково туди заходив, адже там завжди був великий вибір якісного товару, уважні та привітні продавці. Зараз – це темна печера з вибитими вікнами та дверима.

Внаслідок майже безперервних обстрілів російської армії повністю зруйнована будівля відділу постачання та збуту (офіс) на площі Шибанкова. 

Пункти зупинок в районі "Хімчистка", ППС-1, ШСУ-1 теж розбили російські снаряди. Звідси автобуси розвозили співробітників підприємств компанії "Метінвест Покровськвугілля" до своїх робочих місць та додому. Тепер тут розбиті лавочки, а на табличці з розкладом – дірка від снаряда. Наче хтось вирвав сторінку часу.

Подібна ситуація й у Мирнограді. Квартира №44 у будинку 22 на мікрорайоні "Молодіжний", яка надавалась для проживання найбільш соціально незахищеним робітникам, вигоріла вщент. Війна зайшла сюди через вікно – вибух пролунав всередині, не залишивши нічого живого.

Лисогірська гребля селища Шевченко – одне з найулюбленіших місць відпочинку жителів всього регіону. Доглянута територія, пляжі, квіти, висаджені ялинки, спортивні майданчики, чисте водоймище. Скільки цікавих заходів тут проводилося. А трохи вище – кафе "Чайка", літній майданчик. Тут відпочивали, святкували, навіть, весілля. Зараз же від всього цього не залишилося й сліду…

Після артилерійських та авіаційних атак росіян повністю знищене й саме селище Шевченко. Школа, житлові будинки, будівля мозаїчного цеху, підстанції, асфальтований двір, зупинка пасажирського транспорту, торгівельні павільйони, будівля їдальні, складські приміщення та майданчики зберігання матеріалів та обладнання – все це працювало для людей. Зараз тут одна вигоріла земля. На стадіоні трава, де грали у футбол, випалена. Ворота зламані, а м’ячі, що залишилися, лежать поруч розірвані.

Кожен зруйнований будинок – це знищена історія. Кожна автостанція – перерваний шлях додому. Кожна школа, гребля, лікарня – страта майбутнього. Метінвест – будував, Росія – руйнує. Десь у цих руїнах залишились дитячі іграшки. Листи. Квіти у вазах, які вже ніхто не поливає. І питання без відповіді: чому і за що? Війна, яку принесла на нашу землю Росія, не дає відповідей. Вона лише руйнує.