У світі про економіку. "Найважливіший об´єкт" сучасності, моделі ШІ для держав та неочевидна правда про податки

У кожній країні своя інформаційна атмосфера. І в місцевих стрічках новин неминуче губляться події, ідеї, лайфхаки з усього світу, які могли б зацікавити читачів ділового ЗМІ. Ми знову вибрали кілька закордонних публікацій останніх днів та подаємо їх у переказах на одній сторінці — саму суть.

Монополія як пастка для Nvidia

Черговий квартальний звіт найдорожчої компанії світу Nvidia знову перевершив очікування інвесторів. Виявляється, чипмейкер з ринковою капіталізацією понад $5 трлн досі у змозі показувати понад 60%-е зростання продажів і прибутку в річному вимірі. Самий лише приріст доходу Nvidia за останні чотири квартали перевершив повну річну виручку таких гігантів, як Morgan Stanley чи IBM. Однак на фоні цих космічних показників та майже 90%-ї монополії Nvidia на ринку чипів для ШІ видання Financial Times розкриває приховані ризики, які перетворюють цю перевагу на унікальну вразливість.

На відміну від інших техногігантів, як-от Microsoft чи Google, які оперують у більш конкурентних сегментах ринку та можуть вигравати частку у слабших суперників, "домінування Nvidia в чипах означає, що якщо корекція настане, [CEO компанії Джастіну] Хуангу ніде буде сховатися", вважає видання. Тому Nvidia особливо вразлива до зміни очікувань. Якщо ринок ШІ сповільниться, або ж конкуренти (зокрема, виробники власних мікросхем — Google, Amazon, Microsoft) досягнуть успіху, падіння головного американського чипмейкера "буде вертикальним".

Як швидко може "випаруватися" вартість компанії у майбутньому? Певне розуміння дає порівняння прогнозів інвестицій у галузь ШІ — оптимістичного ($7,8 трлн до 2030 р за Citigroup) та більш обережного ($5,2 трлн до 2030 р. за McKinsey). Журналісти порахували, що навіть не дуже велике зниження частки ринку Nvidia із 90% до 70% у поєднанні з нижчим прогнозом загальних інвестицій призводить до майже подвійного зменшення потенційного доходу компанії — з $4,6 трлн до $2,4 трлн.

Що ж до успіхів конкурентів у чипах, розроблених спеціально для ШІ-обчислень, то найпоказовішим є, напевно, досягнення Google, про що — у наступній темі.

Секретна зброя Google: новий чип як "найважливіший об'єкт для економіки"

Поки інвестори розмірковують, чи є нинішній бум штучного інтелекту фінансовою бульбашкою, гіганти Кремнієвої долини ведуть запеклу гонку озброєнь — боротьбу за створення та накопичення високопродуктивних чипів. Ця суперечність між "перегрітістю" ринків і безпрецедентним технологічним прогресом стала центральною темою розмови економічного редактора BBC з CEO Alphabet (Google) Сундаром Пічаї в штаб-квартирі Googleplex. Визнаючи ризики обвалу, останній лишається впевненим у фундаментальній цінності ШІ та наполягає, що це "найглибша технологія, над якою коли-небудь працювало людство".

Серце інвестиційної стратегії Google — розробка власних чипів, а особливо Tensor Processing Unit (TPU), який компанія вважає свою секретною зброєю. Цей непримітний на вигляд кремнієвий чип, за словами Пічаї, одного дня оброблятиме кожен запит ШІ, який проходитиме через Google. Ця особливість робить його "одним із найважливіших об'єктів у світовій економіці".

Tensor Processing Unit (TPU — це спеціалізований тип мікросхеми, відомий як ASIC (application-specific integrated circuit), розроблений Google спеціально для прискорення завдань машинного навчання та штучного інтелекту. На відміну від універсальних CPU (центральних процесорів) або більш спеціалізованих для паралельних обчислень GPU (графічних процесорів), TPU створені з єдиною метою — ефективно запускати власні моделі ШІ Google. Проєкт є частиною комплексної стратегії Google з володіння усім ланцюгом постачання — від кремнію, на якому працюють моделі, до самих моделей ШІ і даних. Наразі Google розробляє найновішу версію своїх TPU, відому як Ironwood.

Утім, OpenAI також має на меті створити власні спеціалізовані чипи ASIC (щоб зменшити залежність від Nvidia). До речі, CEO компанії Сем Альтман нещодавно анонсував інвестицій у розмірі $1,4 трлн протягом наступних восьми років для масштабування технологій. Він також порадив урядам будували (і володіли) власну інфраструктуру штучного інтелекту. Про це — у наступній темі.

Три моделі розвитку суверенних ШІ та Україна

Україна оголосила про стратегічну співпрацю з NVIDIA для створення суверенного штучного інтелекту з власною інфраструктурою та кадровим потенціалом. Таким чином наша держава доєднується до світового тренду, який ми висвітлюємо вже кілька років.

Планується створення в Україні AI Factory — для критичних державних сервісів, зокрема в оборонному секторі. Ключові напрями співпраці з американським гігантом охоплюють створення національної інфраструктури, розвиток талантів та освіти у сфері ШІ та спільні R&D-проєкти. А першим знаковим проєктом має стати розробка Diia AI LLM — суверенної мовної моделі, адаптованої до українського законодавства та потреб громадян в екосистемі "Дії". У межах цього проєкту Україна отримає доступ до спеціалізованого програмного стеку NVIDIA та технічну експертизу.

Згідно нещодавнім аналізом Міжнародного інституту стратегічних досліджень, держави, виходячи з національних пріоритетів та переваг, обирають різні підходи до розгортання суверенного ШІ, які можна поділити на сфокусовані (наприклад, придбання обчислювальної інфраструктури) та комплексні (розвиток усіх компонентів, зокрема регулювання та інноваційної дослідницької бази). Аналітики пояснюють, як працюють різні моделі розвитку суверенного ШІ на прикладі трьох країн.

Структура суверенного ШІ: сфокусований підхід (внутрішній круг) і компоненти комплексного підходу (сектори великого круга)

Індійська модель: комплексна індигенізація (самодостатність). Індія розвиває глобально конкурентоспроможні внутрішні ШІ-компанії та внутрішні ланцюги постачання через механізми державно-приватного партнерства. Цей підхід орієнтований на повне імпортозаміщення та самодостатність. Індія активно працює над субсидуванням графічних процесорів для понад 38 тис. суб’єктів через місію IndiaAI, а також над розробкою власних фундаментальних моделей ШІ та чипів, зокрема через партнерство з США у сфері напівпровідників.

Суверенний ШІ: модель Індії

Модель ОАЕ: імпортована екосистема та вплив. Об’єднані Арабські Емірати використовують свої значні фінансові та енергетичні ресурси для створення "service-ready AI economy". Їхній фокус — це імпорт передових можливостей та вплив на розвиток технології. Це досягається за допомогою багатомільярдних інвестицій в глобальну ШІ-інфраструктуру, активного залучення висококваліфікованих іноземних талантів через програми (як-от Golden Visa) та гарантованого придбання інтегральних схем (планується 500 тис. чипів Nvidia щорічно). ОАЕ також розвивають фундаментальні моделі, зокрема, випустивши open-source LLM Falcon 3, про яку ми писали навесні.

Суверенний ШІ: модель ОАЕ

Британська модель: комерціалізація інновацій та регуляторне лідерство. Велика Британія прагне зберегти статус глобального ШІ-хабу, роблячи ставку на комерціалізацію вже сильної вітчизняної інноваційної бази та лідерство у встановленні міжнародних стандартів і регулюванні. Британський підхід сфокусований на перетворенні власних досліджень (пропозиція 20-кратного розширення ресурсів R&D до 2030 р.) на глобальні продукти, а також аткивному інвестуванні в кваліфіковані кадри та розробку ШІ-чипів.

Суверенний ШІ: модель Великої Британії

Враховуючи цей світовий досвід, можна сказати, що українська ініціатива, якщо вона буде реалізована, поєднає елементи комплексної індигенізації (як в Індії) та фокусованого імпорту передових технологій (як в ОАЕ), але через механізм стратегічного партнерства, що дає доступ до критично важливої інфраструктури через Nvidia. Водночас мета створення AI Factory, розробка власної моделі Diia AI LLM, а також інвестиції у спільні R&D-проєкти й розвиток талантів відображають прагнення до самодостатності та національного контролю над ключовими компонентами ШІ-екосистеми.

Економіка як інструмент: трансформація міжнародної політики Китаю

Піднесення Китаю і його зростаючий глобальний вплив — це беззаперечний факт сучасної історії. Хоча стратегічні цілі Пекіна можуть здаватися зрозумілими, способи їх досягнення постійно змінюються. Історик економіки Адам Туз пропонує поглянути на цю трансформацію через призму трьох еволюційних фаз ініціативи "Один пояс, один шлях" (BRI). Його аналіз показує, що замість жорсткого курсу Китай постійно адаптує свою глобальну економічну стратегію.

Світ вперше усвідомив Китай як рушійну силу розвитку протягом фази 1 (приблизно 2010–2017 рр.), коли китайські банки розвитку (CDB і CHEXIM) масово кредитували Глобальний Південь, загалом надавши понад $472 млрд. Ця ейфорія швидко завершилася під час Фази 2 (приблизно 2018–2021 рр.), коли кредитування різко сповільнилося. Пекін почав вимагати погашення позик. Як наслідок, Китай перетворився на чистого отримувача платежів від країн із низьким доходом (а не джерело фінансування). Це спричинило "фінансовий затиск" для найбідніших країн, де Китай часто є найбільшим двостороннім кредитором.

Третя фаза, або, як її називає автор BRI 2.0, ознаменувалася двома ключовими трендами, що розпочалися приблизно в 2022 р.:

Збільшення Китаєм обсягу фінансових зобов'язань у рамках ініціативи "Один пояс, один шлях" після різкого спаду з 2018 р.
Потужний приплив китайських інвестицій у сфери, пов'язані з екологічно чистим виробництвом та енергетикою по всьому світу.

Таким чином, на думку Адама Туза, Пекін намагається розширити свою геополітичну орбіту. Ця нова китайська стратегія з фокусом на інвестиціях у зелені технології і виробництво (електромобілів, сонячні панелей, акумуляторів тощо) використовується як інструмент для формування "альтернативного світового порядку" та посилення політичного впливу.

Отже, стратегічна роль BRI 2.0 полягає в політичному "блокуванні" (lock-in), якщо використовувати термінологію The Economist. Суть її в тому, що країни – отримувачі інфраструктури та технологій, попри можливі скарги на торговельні дисбаланси чи борги, будуть "дружити" з Пекіном, бо не хочуть втратити доступ до китайських ноу-хау та капіталу.

Проте Адам Туз зазначає, що ця стратегія не є абсолютно жорсткою. Китай демонструє вибіркову гнучкість, що підтверджує дослідження берлінського аналітичного центру MERICS:

Жорстка лінія проти суперників. Пекін рішуче та жорстко реагує на торговельні обмеження з боку тих країн, які він політично "списав" або вважає суперниками (наприклад, США, ЄС, Австралія, Тайвань).

Поступки задля політики. У стосунках з Глобальним Півднем, зокрема й великими розвитковими економіками, Китай готовий толерувати економічні втрати і йти на поступки (наприклад, щодо вимог до внутрішнього вмісту товарів. Це відбувається там, де Пекін бачить потенціал для геополітичного виграшу або збереження політичних зв'язків.

Отже, на думку Адама Туза, BRI 2.0 — це не інструмент для негайного встановлення чітко визначеного нового світового порядку, а радше процес постійного "вибудовування порядку" (doing the work of ordering), де економічні інтереси часто поступаються місцем політичним цілям.

Податки + трансферти. Як працює перерозподіл у 151 країні

Роль держави з вирівнювання доходів часто аналізуються з акцентом на податках, коли вимірюють відповідні надходження в держбюджет як відсоток від ВВП і на цій базі порівнюють ситуацію в різних країнах. Однак такий підхід дещо викривлює сприйняття реальності. Не менш важливо відстежувати обсяг і спрямованість державних трансфертів (витрат без отримання в обмін товарів або послуг), щоб оцінити повний ефект від перерозподілу доходів у суспільстві.

У досліджені "Державний перерозподіл і розвиток: Глобальні оцінки прогресивності податків і трансфертів, 1980–2023 рр." Метью Фішер-Пост з Паризької школи економіки та Аморі Гетін зі Світового банку порівнюють вплив фіскальної політики на нерівність у 151 країні.

Автори вимірюють перерозподіл шляхом порівняння доходів громадян до оподаткування (включно із соцвнесками) та доходів після оподаткування. Останні визначаються за формулою:

Дохід після оподаткування = Дохід до оподаткування — Усі податки + Усі трансферти.

Простими словами, у того, хто більше сплатить податків і менше отримає у вигляді трансфертів (чи не отримає взагалі), дохід дещо знизиться. А хто більше отримає від держави, ніж сплатить — матиме на руках більше доходу, ніж якби перерозподілу не було.

До уваги беруться такі податки:

особистий податок на доходи (ПДФО);
корпоративний податок на прибуток;
податки на майно та багатство;
непрямі податки (наприклад податок на споживання);
соціальні внески (формально не є податками, але враховуються для повної оцінки податкової системи).

Враховуються такі трансферти:

грошові (наприклад соціальна допомога, пенсії та допомога по безробіттю, хоча останні вже включені у дохід до оподаткування)
натуральні, або in-kind transfers (державні витрати на охорону здоров’я та освіту);
колективні (наприклад на оборону та безпеку).

Як показник перерозподілу дослідники визначають відсоток, на який знижується відношення середнього доходу 10% найбагатших до середнього доходу 50% найбідніших верств населення після оподаткування. Тобто вимірюють, наскільки в середньому багаті втратили, а незаможні набули у результаті збору податків і виплати трансфертів.

Тепер про найцікавіше. Найвищий перерозподіл зафіксовано у країнах Західної Європи та в англосфері (це передусім США), де податки і трансферти знижують нерівність на понад 50%. Це пов’язано з більшим обсягом соціальних трансфертів та їх чіткішою спрямованістю на домогосподарства з низьким рівнем доходу. А найнижчий перерозподіл відбувається у багатьох країнах Африки на південь від Сахари — менш як 20%, де загалом значно менші трансферти.

Глобальна мапа: як знижується відношення доходів топ-10% до доходів нижчих 50% населення після перерозподілу

Що ж до регіону Східної Європи, до якого належить і Україна, висновки дослідження особливо критичні та навіть несподівані: тут, як і в Латинській Америці, податки виявилися сильно регресивними. Це означає, що система оподаткування сама по собі не послаблює, а навпаки, може посилювати нерівність. Такий ефект пояснюється перевагою високих непрямих податків (на споживання), які непропорційно обтяжують домогосподарства з низькими доходами. У такому випадку перерозподіл, звісно, також відбувається, але майже цілком за рахунок другої складової процесу — трансфертів.

Загалом, згідно з дослідженням Метью Фішера-Поста і Аморі Гетіна, саме трансферти на 90% забезпечують ефект зниження нерівності за рахунок перерозподілу. Все тому, що податкові системи у більшості країнах, як правило, слабопрогресивні. Також економісти встановили, що відмінності у нерівності до оподаткування пояснюють 80% варіацій у нерівності після оподаткування. Це свідчить про те, що фіскальний перерозподіл має дуже обмежену дію: якщо є мета кардинально скоротити нерівність, то увагу треба фокусувати на ринкових силах і політиці, які зумовлюють дохід до оподаткування.