Старі хіти в новій програмі. Що приготував Україні уряд Корецького

Треба одразу зазначити, що часу для підготовки якісного документа у цього складу уряду було обмаль. Такі програми не пишуться "на колінці". З іншого боку, в цьому складі Кабміну є такий старожил, як Денис Шмигаль, який міг поділитися з нинішнім прем’єром паном Сергієм Корецьким своїми наробками (часу для таких напрацювань у нього було достатньо). Втім, треба віддати належне: цей документ писався якщо не самим прем’єром, то точно його оточенням. Адже за структурою документ подібний до корпоративних планів з поправкою на чиновницький канцелярит: "програмна ціль", "операційна ціль", "завдання", "відповідність стратегічним цілям"…

Пропонована програма традиційно розписана за профільними міністерствами та зоною відповідальності відповідних віце-прем’єрів. Загалом той, хто читав аналітичні матеріали Укрнафти та Нафтогазу часів Корецького, відчує, так би мовити, знайому руку.

Програма діяльності уряду — це масштабний документ, тому такі питання, як оборона, європейська інтеграція, освіта, медицина, залишимо профільним фахівцям. Спробуємо оцінити розділи, присвячені міністерствам економіки, агрополітики і фінансів.

Промисловість поза фокусом

І тут ми отримуємо перший сюрприз: в Програмі діяльності Уряду повністю відсутня концепція промислової політики.

Напевно, в умовах наростаючих критичних процесів в економіці та соціальній системі чиновники концентруються на найбільш актуальних питаннях виживання. Саме тому ця програма, мабуть, є першою в низці аналогічних документів, де одним із завдань уряду є "проходження зими" та виживання економіки "в найближчі місяці". Звісно, з цього можна з гіркотою кепкувати, але не варто: критичні стріли в контексті звуження цілепокладання відкладемо до післявоєнних часів.

Але відсутність промислової політки — це вже серйозний індикатор. І індикатор негативний. Адже під час війни в нашій економіці відбувається дуже небезпечний процес деіндустріалізації, скорочення частки промисловості в структурі ВВП. А сектор ОПК, який отримує левову частку державних фінансових стимулів, дедалі більше розвивається на базі імпортних комплектуючих, що призводить до критичного розширення від’ємного сальдо зовнішньоторговельного балансу (цього року — мінус $60 млрд і більше).

Тобто ми навіть не можемо проаналізувати правильність базових підходів уряду до розвитку промисловості, наприклад, ймовірність розвитку у нас розподіленої, децентралізованої і при цьому мережевоцентричної малої одно- та двоцехової індустрії на базі системи розподіленої енергетики. Більше того, за відсутності концепції промислової політики ми не можемо визначити, як корелювали б із нею енергетична, освітня, технологічна та інфраструктурна політики.

Але будемо аналізувати те, що є.

Фінансовий блок: ставка на $100 млрд допомоги та продаж держбанків

В контексті державної боргової політики акцент робиться на залучення зовнішнього фінансування у розмірі $49 в 2026-му та $52 млрд в 2027-му.

А от про застосування механізмів зменшення ставок в процесі залучення внутрішнього фінансування в програмі уряду не йдеться.

Ціль утримати середньозважену вартість держборгу на рівні не вище

5% (2026–2027 рр.) не містить ремарку про те, що це 5% у валюті.

Уряд також планує приватизувати АТ "Сенс Банк" та АБ "Укргазбанк" (2026–2027 рр.). Згідно з нашим оцінками, це принесе в державну скарбницю до 15 млрд грн надходжень за позитивного сценарію, хоча знайти охочих придбати банки за такою ціною буде нелегко. Утім, можливо, хоч "вікон" для внесення судових застав для корупціонерів тоді поменшає…

Розвиток бізнесу під час війни передбачає лібералізацію та послаблення адміністративних вимог. Але тут уряд іде іншим шляхом: "Привести законодавство України у відповідність із Директивами ЄС та стандартами FATF у контексті приєднання України до SEPA (Single Euro Payments Area) (2026–2027 рр.). До речі, "ДС" писала розгорнутий матеріал, що означає приєднання України до європейської системи SEPA, яку користь принесуть швидкісні транзакції і водночас як це ускладнить життя багатьом громадянами і бізнесам.

Економічна політика: мікс воєнних завдань і мирних ілюзій

У зоні відповідальності Мінекономіки закладено, зокрема, такі завдання:

Удосконалити програми фінансової підтримки "5–7–9 відсотків" (доступні кредити, лізинг, факторинг) з фокусом на інвестиційні цілі (2026–2027 рр.);
Реалізувати програми підтримки розвитку українських виробників: політика "Зроблено в Україні", локалізація, стимулювання експорту, розвиток промислової інфраструктури, створення та розвиток власного бізнесу, ціни на енергоресурси (2026–2027 рр.);
Забезпечити реалізацію програми "Промисловий Рамштайн" (2026–2027 рр.);
Запровадити заходи з дерегуляції та забезпечити покращення умов ведення бізнесу для підприємців, зокрема для мікропідприємництва, малого та середнього підприємництва (2026–2027 рр.);
Продовжувати реформи щодо лібералізації суспільно важливих регульованих ринків (2026–2027 рр.);
Забезпечити схвалення Стратегії розвитку сфери інтелектуальної власності України на період до 2030 р., спрямованої на приведення законодавства у відповідність з правом Євросоюзу (2026–2027 рр.);
Продовжувати гуманітарне розмінування (2026–2027 рр.);
Схвалити та розпочати реалізацію Стратегії відновлення (2026 р.);
Ввести в дію інфраструктуру відновлення (Ukraine Invest, Single Project Pipeline, Project Preparation Facility) (2026–2027 рр.).;
Забезпечити оновлення засад функціонування ринків капіталу та визначити підстави для їх суттєвого пожвавлення (2026–2027 рр.).

Утім, цей набір цілей є певним попурі, в якому химерно поєднались ідеї економічного розвитку мирного часу та воєнного часу.

Найбільш правильним виглядає пункт щодо відкалібрування програми пільгового кредитування 5-7-9. З’явилась нарешті надія, що фінансування за програмою будуть використані не на поповнення обігових коштів торговельних компаній — імпортерів, а на кредитування CapEx, капітальних вкладень в обладнання та створення основних фондів. Тобто у валове нагромадження основного капіталу і перереобку сировини, передовсім аграрної.

А от програма "Зроблено в Україні" за умови відсутності промислової політки сприймається як гасло, а не реальна ціль. Те саме можна сказати про "Промисловий Рамштайн", який дедалі більше, як не парадоксально це звучить, сприяє релокації українських виробництв за кордон під оборонне замовлення європейських партнерів.

Варто додати, що задекларована в іншому місці урядової програми ціль на 2027 р. "збільшення обсягу агроекспорту не менш як на $4 млрд" виглядає як нерозуміння всієї критичності ситуації в українських портах. Програма уряду не містить ідей щодо відкриття реальних альтернативних транспортних коридорів для українського експорту.

Що стосується малого бізнесу, то в програмі уряду чомусь відсутні податкові стимули для його розвитку.

А пропонована лібералізація базових ринків під час війни — це взагалі нонсенс. Так само як і "оновлення засад функціонування ринків капіталу": в умовах військових ризиків може йтися хіба що про запуск цифрових платформ для інструментів "народного інвестування".

Приведення законодавства України у відповідність з правом ЄС щодо інтелектуальної власності — справді важливе питання, але явно не критичне в нинішніх умовах, щоб відволікати управлінський ресурс уряду напередодні надважкої зими.

Ще один пункт з пропонованої програми — "Забезпечити поступову гармонізацію кліматичної політики із стандартами ЄС (2026–2027 р.)" — це немовби привіт із минулого, довоєнного життя і програм урядів мирних часів.

Соціальний блок: старі "хіти" і пафосні гасла

У контексті розвитку людського капіталу (ринок праці та нова освітня політика з акцентом на нові технічні й технологічні компетенції) програма скочується в банальності на кшталт "збільшити участь українців в Україні та за кордоном в економічному, громадському і суспільному житті".

В Україні наразі без роботи 12–14% економічно активного населення, значною мірою серед внутрішньо переміщених осіб (ВПО), але замість створення мережі технічних та технологічних перекваліфікаційних навчальних центрів та приведення кадрової пропозиції з боку системи освіти відповідно до попиту на певні професії, програма уряду реанімує старий "лібертаріанський хіт" — впровадження нового Трудового кодексу України.

Про "масштабну програму перекваліфікації" в уряді згадали, але буквально однією фразою. А пункт про наміри "розробити та здійснити заходи з детінізації ринку праці та сприяння підвищенню легальної зайнятості" навіює згадки про довоєнні перевірки бізнесу на предмет легального працевлаштування.

Ще одна банальність: "Підвищити доступність житла шляхом розвитку інструментів забезпечення доступним житлом…" (хоча у логіці авторам документа тут не відмовиш).

І зовсім раптово, як рояль у кущах, в програмі з’являється справжня управлінська хуцпа: "Побудувати одну з найефективніших державних систем в Європі — компактну, професійну, цифрову, прозору, швидку та орієнтовану на результат для громадян України". На фоні намірів "пережити зиму" такий гігантизм думок виглядає сюрреалістично.

Приватизація у вогні

Новий Кабмін продовжує мантру про активізацію процесів приватизації, зокрема сприяння продажу об’єктів великої приватизації та санкційних активів. Але чомусь наші уряди вперто не помічають такий факт: великі промислові об’єкти за справедливу ціну під час війни ніхто не купить, водночас зараз вони зараз можуть виступати інструментами зайнятості населення та контрциклічної політики держави.

У програмі пахнуло й звичайним неоколоніалізмом: "Забезпечити організацію продажу спеціальних дозволів на користування надрами стратегічного значення (зокрема, графіт, титан) та надання у користування ділянок надр стратегічного значення на умовах угод про розподіл продукції (щодо літію та урану)". Зрозуміло, що така "роздача слонів" під час війни, за відсутності промислової політки, кластерної організації економіки та конституційного принципу передачі надр під зобов’язання переробки — це намір ділитися державними природними ресурсами без зустрічних зобов’язань інвесторів розширювати в Україні ланцюги доданої вартості. І це гірше ніж помилка.

Дрібка позитиву

Але є й гарні новини: на конференції відновлення, нарешті, почнемо їздити з реальними портфелями проектів. Уряд у 2027 р. обіцяє сформувати перелік проектів відновлення (стадія "feasibility study") обсягом понад $50 млрд.

Також є позитивна ціль з нарощення частки валового нагромадження основного капіталу (ВНОК) у ВВП до понад 24% у 2027 р. Але вона може бути досягнута лише за рахунок державних інфраструктурних витрат та активізації системи доступного кредитування.

Серед позитивних мікроновин: близько 70% власників/користувачів земельних ділянок, які використовуються для розміщення та обслуговування фортифікаційних споруд, мають отримати компенсації з 2027 р.

А от "щорічна компенсація на релокацію аграрних підприємств на загальну площу близько 30 тис. га з 2027 р." — це дуже приземлена ціль і не відповідає реальним потребам релокації аграріїв зі сходу країни на захід.

Ще одна декларація уряду — збільшити наступного року обсяг заготівлі деревини до 15,5 млн куб. м — може трактуватися двояко, особливо зважаючи на стан лісів у Карпатах.

Підсумовуємо. Нова програма уряду, на жаль, укотре стала міксом вимог зовнішніх партнерів та напрацювань грантових організацій. Можливість написання справжньої моделі розвитку економіки під час війни на принципах військового кейнсіанства знову упущена.

З позитивного — у випаду затвердження Програми парламентом Кабмін отримає імунітет щодо відставки на один рік. Може, хоча б перезимуємо. З негативного — законодавчі норми в останній час у нас дуже легко ставляться на паузу заради "політичної доцільності": тобто імунітет може бути примарним.