У світі про економіку. Розквіт ШІ-імперії Google, глобальний рейтинг зарплат та покупці як продавці даних

У кожній країні своя інформаційна атмосфера. І в місцевих стрічках новин неминуче губляться події, ідеї, лайфхаки з усього світу, які могли б зацікавити читачів ділового ЗМІ. Ми знову вибрали кілька закордонних публікацій останніх днів та подаємо їх у переказах на одній сторінці — саму суть.

ШІ-економіка Google

В одному з нещодавніх випусків рубрики "У світі про економіку" ми описували "економічний рів" навколо Alphabet (Google), тобто переваги, які захищають бізнес від конкурентів. Модель заробітку на рекламі через інтернет-пошук досі приносить техногіганту шалені прибутки, а величезний досвід відстоювання інтересів у сфері інтелектуальної власності залишається надзвичайно актуальним у цифрову епоху. Однак Alphabet не лише "охороняє" старі досягнення, а й уже вибудувала конкуренті бар´єрі у галузі штучного інтелекту, охопивши увесь ланцюжок створення вартості:

• Чипи (TPU). Це спеціалізовані інтегральні схеми (ASIC), розроблені Google для прискорення машинного навчання (особливо для операцій з тензорами — багатовимірними масивами даних). Власне це альтернатива традиційним CPU та GPU для ШІ-завдань (пряма конкуренція Nvidia). Метафорично TPU можна назвати високопродуктивними двигунами.
• Мережу (OCS). Це спеціальна мережева технологія Google, надшвидке оптичне з'єднання, що дозволяє величезним масивам даних миттєво переміщатися між тисячами чипів TPU. Це як багаторівнева розв'язка на високошвидкісній автостраді, яка з'єднує всі двигуни.
• ШІ-моделі (Gemini). Керівні комп'ютери, які використовють потужність "двигунів" для виконання завдання.
• Додатки. Кінцеві продукти, наприклад Google Search чи Gemini Code Assist, які отримують користь від цієї швидкості.

Не дивно, що навіть на фоні побоювань про "бульбашку ШІ", ціна акцій Google стрімко зросла — на 13% за останній місяць.

Від розвитку ШІ-імперії Google виграють і її численні партнери, бо навіть найбільші технологічні гіганти не виробляють всього самостійно, особливо в напівпровідниковій сфері, яка історично розподілена на сегменти за спеціалізацією головних гравців.

Онлайн-платформа Moomoo опублікувала інфографіку, що слугує картою для інвесторів, демонструючи, які саме компанії постачають Google критично важливі компоненти на кожному етапі виробництва та розгортання інфраструктури ШІ:

Для прикладу, серед партнерів, які розробляють та виробляють TPU, значаться ARM, Synopsys, TSMC, адже Google сама розробляє архітектуру та дизайн TPU, але не має власних фабрик чи спеціалізованого ПЗ для всіх етапів. 

Японія пліч-о-пліч із Суданом: несподіваний бік державного боргу

Японія, Судан, Сінгапур, Венесуела, Ліван… Бачите закономірність? Якщо не звертати увагу на заголовок теми, то багатьох здивує таке сусідство у першій п´ятірці глобального рейтингу. Абсолютно різні країни — за рівнем розвитку, демографічною ситуацією і географічним розташуванням. Однак усі вони (в порядку спадання) мають найбільше відношення державного боргу до ВВП. Повна картина по світу представлена на свіжій інфографіці Visual Capitalist, за даними МВФ.

Отже, візуалізація демонструє, що високу величину "держборг/ВВП" не можна розглядати як апріорі позитив чи негатив. Усе залежить від обставин, у яких перебуває країна. Наприклад, США, які посідають 11 місце в рейтингу, дають в борг, бо решта світу хоче мати американські активи.

Зобов´язання Японії, що має найвищий рівень боргу (зараз він майже у 2,3 раза більший за річний ВВП країни), номіновані переважно у єні, а відсотки за ними невеликі, що значно знижує ризики.

Загалом численні багаті країни вважаються надійними емітентами, а от Судан занурився у тривалі збройні конфлікти та гуманітарну кризу, втративши значну частину інфраструктури й виробництва, тому йому надзвичайно важко обслуговувати фінансові зобов´язання, що додатково посилює залежність від боргу.

Утім, навіть на цій інфографіці можна помітити особливість: розвинуті країни, як правило, дозволяють собі більше боргове навантаження.

А от Україна опинилася в другому колі на інфографіці з 109%-м відношенням боргу до ВВП — між Канадою та Бельгією… Проте в нас, на жаль, домінує зовнішній борг з усіма наслідками у вигляді валютних ризиків. 

Перегони зі зброєю: хто у світі найбільше нарощує військові витрати

Збільшення військових витрат стало світовою тенденцією останніх років, про що ми неодноразово писали. Цього ж разу представляємо свіжу інфографіку від агентства Reuters, яка дозволяє з одного погляду оцінити динаміку мілітаризації ключових гравців з усіх регіонів планети (клікніть, щоб збільшити картинку).

Ілюстрація базується на найсвіжіших даних SIPRI за 2024 р. коли глобальні військові витати сягнули рекордних $2,7 трлн.

Впадає в очі різкий і нерівномірний сплеск витрат у різних регіонах: Європа стала абсолютним лідером, а країни, що межують з Росією, продемонстрували найінтенсивніші зміни.

Так, найбільше наростили військові витрати Ізраїль, М’янма та Румунія. Зокрема, відповідний бюджет Румунії підскочив на 43%, а Польщі — на 31%. Загалом же видатки Європи на оборону зросли на 17% (середій показник по світу — трохи менш як 10%), тоді як до вторгнення Росії в Україну цей показник становив у середньому близько 5% на рік.

Отже, можна констатувати тектонічний зсув у безпековій політиці континенту, де низка європейських країн, зокрема Франція та Німеччина, також суттєво збільшили оборонні бюджети.

Відзначимо, що Україна, зазнаючи російської агресії, задавалося б, не дуже сильно змістилася на графіку праворуч (у бік збільшення бюджету на оборону), але це результат високої бази порівняння (2023 року). Насправді ж, наша країна, за оцінками, спрямувала на військові потреби $67 млрд, або ж величезні 34% ВВП.

Своєю чергою Росія значно наростила витрати "на оборону" (а точніше на загарбницьку війну) — приблизно на 36%.

Проте, попри швидку мілітаризацію Європи, оборонний бюджет Сполучених Штатів, який наближається до трильйона доларів (найбільше коло на графіку), все ще суттєво перевищує сукупні витрати європейських країн. Водночас Китай залишається на другій позиції з бюджетом у $318 млрд. Близький Схід також продемонстрував збільшення витрат на 15%, особливо Ізраїль із найбільшим відсотковим зростанням серед усіх країн на графіку (через війну у Газі).

Видання відзначає, що цей глобальний сплеск витрат на оборону створив справжній бум для оборонних підрядників, чиї доходи у 2024 р. сягнули рекордних $679 млрд, причому переважну частину прибутків зібрали американські та європейські оборонні гіганти, хоча конкуренція зростає, а технологічні зміни, зокрема розвиток безпілотних систем, можуть у майбутньому перерозподілити частки ринку.

Додамо від себе, що цей графік дещо применшує реальні оборонні витрати — тобто обсяг того, що можна купити за відповідні кошти — для країн з нижчим рівнем доходу (таких як Росія чи Китай), бо подані в доларах суми не скоректовані на паритет купівельної спроможності, тобто ціни, за якими закупається сировина, робоча сила та ін. для виробництва озброєнь і утримання армій. 

Глобальна географія мінімальних зарплат

Як порівняти доходи Білла з Нью-Йорка, Петра — з Києва та Алі з Абуджи? Це завжди складно. Якщо йдеться про планетарний масштаб, то треба охопити не тільки якомога більше країн, а й методологічно коректно дійти до результатів. Нещодавно британська компанія Moorepay, постачальник послуг та ПЗ для аутсорсингу розрахунку заробітної плати й управління персоналом, представила унікальне дослідження на цю тему. У колаборації з платформою Voronoi аналітики показали на карті світу реальну "купівельну силу" мінімальної заробітної плати за країнами (заявлена актуальність даних — на червень 2025 р.):

Мапа потребує пояснень. Бо ж очевидно, що за ту саму суму в одній країні можна жити більш-менш заможно, а в іншій — бідувати. Аналітики нейтралізували цей ефект завдяки особливій методології. Спершу знайшли дані про офіційні зарплати в кожній країні та відобразили їх у річному вимірі (узявши за стандарт 2080 робочих годин). А щоб зробити ці суми справді порівняними, з поправкою на різницю в цінах і вартість життя, перерахували їх у міжнародні долари (відповідні числа ми і бачимо на мапі вище). Іншими словами, мінімальні зарплати скоректували за паритетом купівельної спроможності (ПКС).

Простими словами, ПКС — це уявний курс, який показує скільки валюти однієї країни, наприклад гривень в Україні, потрібно, щоб купити там те саме, що можна придбати за $1 у США.

Так, згідно з дослідженням, українська мінімалка в 8000 грн на місяць, або ж 90 тис. грн на рік, відповідає річній зарплаті в $9128 с коректуванням на паритет купівельної спроможності. (За офіційним курсом було б не більш як $2200, тобто автори прийняли, що долар США коштує близько 10 грн за ПКС).

Але результат приголомшує: з таким показником Україна не входить навіть у топ-100 країн, який замикає Монголія, а розміщується на 103 місці між Джибуті і Лівією. Навіть сусідня Молдова зараз на суттєво вищій — 82-й сходинці.

З цікавих інсайтів: Польща опинилася на 22-й позиції, просто перед США, де федеральна мінімалка становить $15 080 в річному обчисленні.

Загалом вісім з топ-10 країн за мінімальною зарплатою знаходяться в Європі, тоді як така ж кількість африканських держав входить до десятки аутсайдерів. Очолюють рейтинг Нідерланди з мінімальною річною зарплатою $38 810 за ПКС. А от у хвості списку (рейтинг замикає Гамбія) ситуація неоднозначна: можливо, там опинилися країни, в яких ще не найгірша ситуація. Справа в тому, що подекуди на африканському континенті, як-от в Ефіопії чи Сомалі, взагалі немає законодавчо встановленого рівня мінімалки…

Дані як цінний товар: коли продавці платитимуть покупцям 

Коли ми розраховуємося за покупку, то не лише сплачуємо за товар чи послугу. Як правило, ми лишаємо продавцеві свій великий актив — інформацію про себе і свій вибір. Такі дані набувають ваги у світі, де алгоритми стають ключовою рушійною силою економіки. Економістка Лаура Велдкамп у статті для свіжого номеру журналу МВФ Finance and Development кидає виклик традиційним уявленням про те, що ця інформація є безкоштовною. "Дані… є невидимим побічним продуктом — "вихлопними газами" економічного двигуна", — стверджує авторка.

Так, наша дія в цифровому та фізичному просторі залишає інформаційний слід, який має економічну вартість. Коли ми здійснюємо покупку в інтернет-магазині, ми не просто купуємо товар; ми одночасно "продаємо" компанії свої дані. Скажімо, інформація про те, що ми купили, коли та яку ціну заплатили, як часто повертаємо товари та в якій послідовності переглядали покупки (наприклад в інтернеті), дозволяє фірмам вдосконалювати алгоритми рекомендацій і прогнозувати попит. Крім того, дані про стать, вік, місце проживання, рівень доходу (який можна екстраполювати) та, найважливіше, нашу поведінку в реальному часі — стають сировиною, потрібною для пропозиції нових товарів і послуг. 

Велдкамп констатує, що ми є "платними виробниками даних", бо витрачаємо свій час, увагу та енергію на генерацію цієї інформації.

А якщо так, то чому ми як покупці не отримуємо належної компенсації за цінну інформацію? Ключова проблема, на яку вказує авторка, це "пакетування" (bundling). Надання даних і покупка товару злиті в одну транзакцію, а тому споживач не бачить своєї "знижки на дані" — тієї частини вартості, яку він отримує у вигляді зручності або зниженої ціни за свій інформаційний вклад.

"Надаючи дані та купуючи товар, ми по суті беремо участь у двох транзакціях одночасно. Споживач не може навчитися домовлятися про справедливу ціну, бо він завжди знаходиться в ролі "туриста-новачка"", — пояснює економістка.

Але як визначити ринкову ціну цих даних? Щоб перетворити цей невидимий актив на щось, що можна порахувати, економісти розробили низку новаторських підходів:

• метод ринкових цін — подивитися, за скільки подібні дані продають на спеціалізованих ринках, наприклад, інформацію про кредитні картки або транзакції.
• метод доходу — розрахувати, яку частину доходу фірми можна безпосередньо віднести на використання даних, а не на інші фактори (як-от капітал чи праця).
• метод обліку витрат — оцінити дані за сукупністю витрат компанії на їх збір, очищення, зберігання та інтеграцію у бізнес-процеси.

У підсумку Велдкамп пропонує практичне рішення: запровадити вимоги щодо "розпакетування" транзакцій на рівні державного регулювання. Наразі споживач часто має лише один вибір: прийняти умови, за яких його дані будуть використані, або відмовитися від послуги. Це економічна пастка. Щоб виправити стан справ, авторка закликає зобов’язати компанії публікувати дві окремі ціни:

1. Ціна з даними: стандартна, нижча сума, за яку фірма отримує право використовувати дані про транзакцію для своїх алгоритмів.
2. "Приватна" ціна: вища сума продажу для тих, хто бажає провести транзакцію без передачі своїх даних на використання.

"Розпакетування змусить ціну даних стати видимою. Це перетворить нашого споживача-"туриста" на розумного постачальника даних", — вважає авторка.

Це ставка на поведінковий ефект: коли покупці побачать, що "знижка на дані" становить, наприклад, 10% від вартості товару, вони почнуть діяти як інформовані учасники ринку. Хтось прийме знижку, хтось, чиї дані особливо цінні (наприклад професіонали, чиї пошукові запити можуть розкрити ноу-хау), обере приватну транзакцію.

Поліпшення ситуації в цифровій економіці, на думку Велдкамп, залежить від цього фундаментального кроку — зробити невидиме видимим. Тоді ринок мав би встановити справедливу ціну на ресурс, що живить сучасну економіку.