Український агробізнес на світових ринках. Де знайти $20 млрд для прориву

Напередодні нових можливостей

Досить скоро - вже в 2021 р. - повинен відбутися плановий перегляд умов зони вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною і ЄС. Потенційно це дає дуже великі можливості українським виробникам сільгосппродукції, адже прямо у їх кордони один з найбільших ринків у світі.

В реальності ж фермерське лобі в політичному плані одне з найсильніших у Європі. Причому незалежно від того, хто перебуває при владі в будь-якій конкретній країні ЄС - ліві чи праві, - дрібні фермери ефективно захищають свої права і щедрі бюджетні дотації. А найбільш значуща форма такого захисту - закриття ринку для конкурентів з-за меж ЄС.

Зрозуміло, що завдання українських агровиробників діаметрально протилежна: мати рівні можливості з європейськими. На думку представників великого українського агробізнесу, ЗВТ повинна бути розширена на всю номенклатуру товарної продукції з України. Наприклад, зараз нам в деяких сегментах продукції тваринництва доступ до ринку ЄС закритий.

Що стосується інших видів продукції, то також є обмеження, квоти, які швидко обираються. Крім того, чимало роботи щодо спрощення проходження митних процедур: декларування повинно відбуватися в автоматичному режимі, декларації - прийматися до того, як машина проходить кордон, щоб максимально скоротити втрати часу на оформлення документів (до півгодини або години).

Але найважливішим чинником, який заважає українським виробникам бути в рівних ринкових умовах з виробниками з країн ЄС (навіть незважаючи на митні мита), експерти вважають відсутність доступних фінансових ресурсів. Інакше кажучи, щоб українські аграрії могли ефективно конкурувати зі своїми колегами на європейському ринку, для них потрібно вирівняти умови доступу до фінансування. Ніхто не говорить про ставкою 2-3% в гривні, але при інфляції 8-8,5% з урахуванням маржі банків фінансування має бути доступним.

Поки ж при інфляції 9,8% в 2018 р. облікова ставка становила 17%. Можна порівняти з Німеччиною: там при рівні інфляції 1,72% ключова процентна ставка ЄЦБ залишається на рівні 0%.

І ось українському виробнику доводиться конкурувати з німецьким, який захищений загороджувальними митами, отримує держдотації, та ще й має можливість брати безкоштовні кредити. Зрозуміло, що шансів тут небагато.

З позиції великого бізнесу

Україна перебуває в числі лідерів по постачанню продуктів харчування на такі важливі ринки, як Близький Схід, Північна Африка та Азія. Хоча так було не завжди. Ще 10 років тому це був сектор, який мав великий потенціал, але мало хто розумів, як його розвивати.

У числі таких українських аграрних гігантів - Ukrlandfarming Group, найбільша вертикально інтегрована сільськогосподарська холдингова компанія, що управляє однією з найбільших земельних банків України. Компанія вирощує кукурудзу, пшеницю та інші культури, а також пропонує ринку яйця і м'ясо. Ukrlandfarming - провідний експортер України на ринки Азії, Європи, Північної Африки і Близького Сходу.

За словами представників Ukrlandfarming, навіть в жорстких ринкових умовах Україна виграє конкурентну війну, скажімо, у тій же Польщі. Перша перевага наших виробників - якість продукції при оптимальній ціні. Друга перевага - велика кількість чорноземних орних земель. Третє - агрохолдинг слід світовим трендам і застосовує передові технології для вирощування рослин і тварин. Четверте - люди, які віддані своїй справі.

Результат: експорт сільгосппродукції в 2018 р. склав 42,5% від загального обсягу експорту України, а весь агропромисловий сектор - це 11% ВВП України. Потенціал ринку - зростати на 20% щорічно. Україна може експортувати значно більше продовольства, ніж сьогодні, але для цього необхідно створити сприятливі умови. Питання в тому, які моделі розвитку експорту можна застосувати.

Відомий, наприклад, досвід Бразилії та Аргентини, які отримали значну підтримку урядів, завдяки якій змогли швидко вийти на ринки Європи і сьогодні там є основними постачальниками м'яса. Потенціал України в експорті на Близький Схід, де люди страждають від нестачі продуктів. Ще один прибутковий напрям - Азія, населення якої постійно зростає і імпорт там вже давно виступає як питання не стільки комерції, скільки політики. Україна може забезпечити потреби цих країн в зерні і м'ясі так само, як раніше це зробили Бразилія і Аргентина на європейському ринку.

Паралельний шлях - нарощування експорту не тільки і не стільки сировини, скільки продуктів з доданою вартістю. А для цього потрібні не тільки внутрішні інвестиції, але і робота з потенційними партнерами за кордоном.

Щоб стати лідером з експорту продовольства в Азію, Україні потрібно $20 млрд інвестицій. Ці кошти слід витратити на будівництво елеваторів для зберігання зерна, вкласти до збільшення урожайних потужностей і нові технології виробництва. Все це є у провідних американських компаній, таких як GSI і John Deere, тобто саме вони могли б виступити в ролі інвесторів. Як вважають в Ukrlandfarming, США цілком можуть стати стратегічним партнером України у розвитку агросектору.

Важко сказати, яке сьогодні серед наших покупців процентне співвідношення посередників і кінцевих споживачів. По деяких культурах, наприклад соняшнику, ми маємо справу тільки з кінцевим споживачем. Всі переробні заводи знаходяться в Україні. Лише деякі компанії ще і перевозять в інші країни, де в них є заводи.

Якщо ми говоримо про сою, то у нас в минулому сезоні було, напевно, 50 на 50%. А от кукурудза у нас акредитована на Китай і ISCC. (ISCC - це добровільна система сертифікації, визнана Європейською комісією, дає нам можливість розширити експортний потенціал кукурудзи та ріпаку та використовується для виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел). Відповідно, також компанії, які були одночасно і трейдерами, і кінцевими споживачами, купували в нас зерно для експорту в Європу. В Китаї ми мали справу частково з кінцевим споживачем, частково - з посередником.

Якщо ж розглядати роботу в цілому, то фундаментально у нас є попит і пропозиція, які формують ціну на зернові та олійні культури. Оскільки ми виробники, то для нас цінний кожен преміальний ринок. І ми намагаємося бути присутніми на тих ринках, які для нас є найбільш ефективними. Ми хочемо працювати з кінцевими споживачами, але вони не завжди конкурентними по відношенню до мультинаціональних трейдерам.

При цьому, звичайно, при роботі з кожною конкретною країною є свої особливості, труднощі. Наприклад, в минулому році ми дуже багато витратили сил, енергії, поставляючи сою і кукурудзу в Білорусь: був досить жорсткий контроль, потрібно було дуже багато додаткової документації. Це було досить некомфортно, якщо порівняти з тим документарним супроводом, який ми ведемо, якщо їдемо в Угорщину, Польщу, Латвію, Литву, в Європу одним словом.

А в цьому році в Білорусі послабили документарний контроль. Вже не потрібна була сертифікація, і ми її не робили. Вже не такий жорсткий фітосанітарний контроль за кожним вагоном, який повинен був бути переправлений за кордон.