• USD 28.1
  • EUR 33.8
  • GBP 38.9
Спецпроєкти

Уже не степ, а напівпустеля. Як Україні не залишитися без води до 2030 року

Україна вже починає страждати від нестачі води — одним Дніпром всю країну не забезпечиш. Але якщо почати вирішувати проблему вже зараз, то за десятиліття цілком можна впоратися

Україна починає страждати від нестачі води
Україна починає страждати від нестачі води / Depositphotos
Реклама на dsnews.ua

У затвердженій 3 березня Кабінетом Міністрів "Стратегії-2030" прописані темпи і напрямки економічного розвитку України на найближчі десять років. Причому як питання загального плану (на кшталт показників ВВП або поліпшення зовнішньої торгівлі), так і цілком конкретні проблеми. Одна з них звернула на себе нашу особливу увагу — проблема збереження водних ресурсів України і відтворення меліоративного комплексу.

Стає все сухішим

Нехай вас не вводить в оману нинішня сніжна зима — клімат в Україні стає все більш теплим і сухим. (Зрештою, можна згадати минулу зиму, після якої через відсутність вологи в грунті загинули всі озимі.) На жаль, нам довелося почати писати про це ще три роки тому: вже тоді метеорологи пророкували Україні в найближчі роки клімат не тільки більш теплий (що добре), але і більш сухий (що погано).

Так і вийшло: якщо літо 2018-го було досить дощовим, то вже 2019-го — сухим. Далі — настільки ж суха осінь і зима без снігу і з позитивними температурами майже весь час. Літо 2020-го трохи виправило ситуацію, але уникнути значних втрат врожаю так і не вдалося.

Тобто ми бачимо: клімат в Україні справді змінюється, стаючи більш посушливим. А це означає, що з'являється цілий комплекс проблем, пов'язаних з водою — точніше, з її браком. Проблема починається від обміління річок і різкого скорочення кількості водойм. За останні 25 років у нашій країні зникло більше 10 тис. малих річок, стверджують в Асоціації рибалок України. Вже давно майже не ведуться меліоративні роботи по розчищенню замулених джерел, річки міліють і пересихають. До того ж в останні роки спостерігається сильне маловоддя — річки наповнюються тільки на 70% від норми. При цьому інтенсивно забудовуються їх береги, що також залишає річки без води.

У результаті не тільки втрачається можливість використання річкового транспорту, а й починає гостро не вистачати води для зрошення. А значить, наступний етап — нестача води для потреб промисловості, а потім і для побутових потреб, тобто для населення.

На жаль, це цілком реальна перспектива. В "Стратегії-2030" наводиться статистика, яку просто необхідно процитувати: "Україна має один з найнижчих серед європейських країн показників забезпеченості власними водними ресурсами — 1 тис. куб. м місцевого стоку на одного жителя (у США — 7,4 тис. куб. м, у Німеччині — 1,9 тис. куб. м). Також серед європейських країн Україна посідає низьке місце за показником щорічної забезпеченості місцевого річкового стоку на одного жителя, він становить 1,3-1,9 тис. куб. м (для порівняння: Франція — 4,6; Польща — 1,7; Німеччина — 1,3 тис. куб. м)".

Реклама на dsnews.ua

Так, нестача питної води та й води для промисловості, нам поки не загрожує. А ось сільське господарство вже зазнає втрат. Щорічно Україна втрачає понад 500 млн т чорнозему. На кожну тонну виробленого в Україні зерна втрачається до 10 т грунту. Зростають темпи ерозії грунтів: на південному сході країни ступінь ерозії грунтів місцями вже досягає рівня опустелювання.

Вбиває українські родючі грунти також їх неправильна експлуатація. Наприклад, часто розорюються землі, які розорювати не положено: схили крутизною 20-30 градусів, заплави річок і т. п. Руйнуються меліоративні системи, які закладалися десятками років і повинні служити тисячу років. Причому якщо впоратися з "неправильним" землеробством ще можливо адміністративними методами, то відродження всієї меліоративної системи — це величезний проєкт державного значення, за масштабом не поступається дорожньому будівництву.

Однак якщо не зайнятися прямо зараз системами зрошення, то завтра Україна вже не зможе хвалитися своїми чорноземами. Адже формування гумусу — родючої основи чорнозему — просто неможливо без великої кількості вологи.

Як зберегти дорогоцінну вологу

Треба сказати, що автори Стратегії (якщо судити по документу) у повній мірі розуміють гостроту водної проблеми. У самих різних її частинах спливають відповідні пропозиції. Наприклад, серед цільових індикаторів є такий: забезпечити ведення кадастрового обліку не менше ніж 90% сільгоспземель і водних ресурсів.

А в розділі, що стосується державної політики в АПК по захисту навколишнього середовища та управління природними ресурсами в сільському господарстві, згадуються такі заходи, як:

  • введення економічного стимулювання заходів щодо використання та охорони земель і підвищення родючості ґрунтів,
  • зниження рівня забруднення вод та інших компонентів навколишнього середовища з сільськогосподарських джерел,
  • вдосконалення структури земель і угідь країни,
  • відновлення антропогенно змінених екосистем,
  • впровадження сталого землекористування та досягнення нейтрального рівня деградації земель,
  • встановлення прозорого процесу оренди і приватизації водних ресурсів і гідротехнічних споруд.

Дійсно, це рівно ті заходи, які потрібно прийняти, щоб розгорнути назад процес перетворення України в напівпустельну країну.

Про водні ресурси йдеться і в іншому розділі, де описується стратегічна мета "Забезпечення безпечного навколишнього середовища для населення". Там перераховані такі заходи, як:

  • перехід до інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим принципом,
  • впровадження нового порядку здійснення державного моніторингу вод,
  • розробка та затвердження планів управління річковими басейнами,
  • розробка і затвердження Морської природоохоронної стратегії України,
  • розробка та затвердження плану дій для досягнення і підтримки хорошого екологічного стану Азовського і Чорного морів,
  • впровадження програми державного моніторингу вод відповідно до вимог Водної рамкової директиви ЄС.

Вода під землею

Також у Стратегії багато уваги приділено темі стратегічного водного резерву — підземних вод. Як сказано в Стратегії, "Україна має досить прогнозних запасів підземних вод для забезпечення потреб, проте використовує їх потенціал на 4,3% ... Прогнозні ресурси підземних вод України досить значні і становлять 61 689,2 тис. куб. м на добу, їх досить, щоб забезпечувати зростаючі потреби населення і промисловості. Однак рівень розвідки прогнозних ресурсів підземних вод у цілому по Україні незначний — лише 26%".

В останні роки видобуток підземних вод скорочується, що обумовлено економічними причинами, зменшенням кількості водоспоживачів і частки використання підземних вод у загальному балансі водоспоживання. В результаті обсяг невикористаних прогнозних ресурсів підземних вод в Україні значний: 95,7%. Це та "додаткова" вода, яку можна використовувати практично у всіх регіонах України, особливо для невеликих водоспоживачів до потреб у воді до 30-50 тис. куб. м на добу.

Утім, підземні води, як і будь-який інший ресурс, вимагають уваги: обліку, оцінки, захисту і технологій видобутку. Однак приємно усвідомлювати, що цей ресурс у нас є.

Хто поверне в Україну меліорацію?

Але все ж головна проблема сьогоднішнього дня — в тому, що сільське господарство країни треба масштабно перебудовувати під використання зрошення. Інакше ніякі посухостійкі сорти не допоможуть повернути недавні рекордні врожаї.

Зміни клімату в Україні призвели до того, що степ сьогодні практично втратив роль житниці. Температури зростають, а аграрне виробництво переміщається в зони лісостепу і Полісся. Площа поливу майже не збільшується, розвиток меліоративної галузі практично зупинився. Через це степ засихає, його заміщає напівпустеля.

За оцінкою Держкомітету України по водному господарству, в країні є 2181 тис. га зрошуваних і 3307 тис. га осушених земель. У 1990 р. поливалось 2,3 млн га зрошуваних земель, але після розпаду СРСР їх використання різко скоротилося. У 2010 р. поливалось тільки близько 600 тис. га. Далі ця площа почала дуже повільно рости, майже виключно зусиллями приватного агробізнесу.

Площа зрошуваних земель різко скоротилася через те, що держава майже припинила фінансувати реконструкцію та відновлення зрошувальної мережі. Вона перейшла у власність муніципальних утворень, хоча і не приватизувалася. Місцева влада ж просто не мала достатніх коштів для утримання меліоративних мереж. Найбільші втрати між 1991 і 2010 рр. понесли Херсонська, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Одеська та Харківська області.

Але є надія, що ставлення держави до меліорації принципово зміниться. У "Стратегії-2030" чітко прописані заходи з розвитку інфраструктури зрошення:

  • створення законодавчих та організаційних основ для виникнення організацій водокористувачів,
  • передача частини об'єктів державної власності в концесію,
  • запровадження прозорої та соціально прийнятної системи формування тарифів,
  • інвентаризація існуючої інфраструктури, збільшення державних інвестицій у зрошувальну інфраструктуру,
  • впровадження програм підтримки суб'єктів, які використовують зрошення,
  • здійснення інституційної реформи управління меліорацією земель з передбаченням відділення сфері надання державою послуг по зрошенню і дренажу від державного управління водними ресурсами, зокрема шляхом створення національної акціонерної компанії з надання послуг по зрошенню і дренажу, реалізація цільових інфраструктурних проєктів,
  • впровадження новітніх методів у зрошенні,
  • залучення міжнародних кредиторів,
  • передача більшості об'єктів у приватну власність, залучення іноземних партнерів.

Усе це правильні заходи; більш того, відповідні законопроєкти вже кілька разів вносилися до Верховної Ради. Так, 4 березня там зареєстрували законопроєкт №5202 "Про організацію водокористувачів та стимулюванні гідротехнічної меліорації земель". Документ передбачає передачу функцій змісту меліоративної інфраструктури нижнього рівня водокористувачам, а також створення організації водокористувачів і прописує їх функціонал. Зокрема, законопроєкт встановлює чіткі правила, що дозволяють інвестувати в розвиток і модернізацію меліоративної інфраструктури. Це покликано підвищити ефективність використання систем зрошення в українському АПК.

"Щоб привести в порядок всю нормативну базу по меліорації земель, потрібно рік-півтора. Тут ще важливий момент: ми відкриваємо ринок землі, а ціна цієї землі залежить від інфраструктури, яка для неї створена. Провести полив, прокласти зрошувальні канали — все це чималі гроші, — сказав "ДС" депутат Верховної Ради України VIII скликання, експерт із земельних питань Олексій Мушак. — вартість землі буде залежати від того, наскільки далеко знаходиться зрошувальний канал. Чим далі вести воду — тим нижча вартість землі. Так що в меліорацію доведеться вкласти мільйони, але попередньо треба врегулювати питання власності на землю. Тому що і труби з водою, і зрошувальні канали, — вони підуть по чиєїсь землі".

В Україні дійсно кепські справи з забезпеченістю водними ресурсами і з зрошенням полів. І буде ще гірше, якщо нічого не робити. На щастя, в Кабміні проблему розуміють, і в "Стратегії-2030" чимало уваги приділено різним аспектам її рішення. Однак цілком розумні пропозиції і плани "розмазані" по всьому документу, в різних його частинах. Можливо, варто було б їх зібрати в єдиний блок — тоді було б простіше вирішувати проблему нестачі води і занедбаності меліоративної справи через конкретні закони і рішення Кабміну

    Реклама на dsnews.ua