У світі про економіку. "Рідкоземи" як елементи влади, індустрія космічних супутників та новий конкурент Лабубу

У кожній країні своя інформаційна атмосфера. І в місцевих стрічках новин неминуче губляться події, ідеї, лайфхаки з усього світу, які могли б зацікавити читачів ділового ЗМІ. Ми знову вибрали кілька закордонних публікацій та подаємо їх у переказах на одній сторінці — саму суть.

Ларі Елісон: як власник Oracle став найбагатшою людиною

На цьому тижні загострилася боротьба за лідерство у списку найбагатших людей планети. Примітно, що на цей раз не Ілон Маск (Tesla, SpaceX) вчергове помінявся місцями з Джефом Безосом (Amazon), а вперше в історії статус найзаможнішого, хоч і на кілька годин, відійшов менш популярному в масах американському підприємцеві — Ларі Елісону, співзасновнику Oracle.

Його компанія спеціалізується на розробці програмного забезпечення (зокрема для баз даних), хмарних послугах та виробництві серверного обладнання для організацій. На початку тижня капіталізація Oracle різко зросла до понад $900 млрд (в моменті), відповідно, й оцінюване багатство Елісона збільшився на $89 млрд, сягнувши $383,2 млрд. Саме цей рекордний денний стрибок у персональних статках дозволив власнику Oracle ненадовго посунути Маска. Але чому це сталося?

Щоб відповісти, варто розглянути Oracle в перспективі і в сяйві історичного моменту.

Візуалізація звіту про прибутки та збитки компанії Oracle за I кв. 2026 фінансового року

Так, 9 вересня Oracle опублікувала звіт за перший квартал 2026 фінансового року, згідно з якими дохід збільшився становив $14,9 млрд, а чистий скоригований прибуток на акцію — $1,47. Утім, це було навіть трохи нижче за очікування аналітиків. Що справді вразило ринки, так це підвищені залишкові зобов'язання (Remaining Performance Obligation, RPO) — ключовий показник, який демонструє майбутні доходи компанії. Простими совами, це грошова сума, яку компанія очікує отримати від клієнтів за укладеними контрактами. Саме зараз офіційно підтвердилося, що Oracle підписала чотири багатомільярдні угоди з трьома різними клієнтами і в результаті портфель компанії зріс на 359% — до $455 млрд! Клієнтами на хмарні послуги Oracle стали провідні гравці в галузі штучного інтелекту, зокрема OpenAI, xAI, Meta та багато інших. При цьому компанія Ларі Елісона видала вражаючий прогноз на збільшення доходів від хмарної інфраструктури до $144 млрд вже у 2030 фінансовому році (це в понад 14 разів більше, ніж за минулий рік).

Саме ці новини і збурили ринки та "запустили в космос" капіталізацію Oracle, яка наближалася до $1 трлн. Більше того, є сенс порівняти прогнози для найвизначніших компаній, які багатіють на тому, що надають інфраструктуру для штучного інтелекту. Передусім це Nvidia і Oracle.

Доходи Nvidia і Oracle від надання клієнтам цифрової інфраструктури: факт і прогноз

Цей аспект теми висвітлило видання Sherwood Media: "Якщо компанія досягне прогнозу, це нагадає стрімкий злет іншого провайдера [інфраструктури для] штучного інтелекту — бізнесу Nvidia у сфері центрів обробки даних, дохід якого зріс з $6,7 млрд у 2021 фінансовому році до $115 млрд у 2025 фінансовому році, причому аналітики прогнозують, що дохід від ЦОД у поточному фінансовому році перевищить $184 млрд".

США vs Китай: сценарії геоекономічної битви

Ми вже звикли, що відносини між США та Китаєм визначають політичний та економічний ландшафт усього світу. Можна сказати, що більшість країн розділилися на умовні блоки, що базуються не так на формальних договорах, як на складній мережі торговельних, інвестиційних, фінансових та технологічних зв'язків. Один із способів спрогнозувати майбутнє — розглянути кілька можливих сценаріїв розвитку подій в геоекономічній площині, як це зробила макроекономічна дослідницька компанія Capital Economics. 

Найбільш імовірним сценарієм розвитку подій аналітики на чолі з Марком Вільямсом, головним економістом Capital Economics в Азії, вважають збереження біполярного світу, де США та Китай залишаються лідерами двох великих економічних блоків.

Умовні геоекономічні блоки США і Китаю

Частка у світовому номінальному ВВП окремих країн у 2024 р.

Цікаво, що наслідки такої фрагментації для двох блоків, на думку авторів, будуть різними, до того ж кращими для колективного Заходу. Китайський блок, ймовірно, зазнає відчутнішого макроекономічного удару, бо він більш залежний від американського блоку і менш різноманітний, тому має менше можливостей для відновлення ланцюгів постачання усередині блоку. А союзники США, навпаки, більш різноманітні економічно та легше адаптується до нових умов. Компанії просто переорієнтують свої ланцюги постачання на інші країни-союзники. Додамо від себе, що ця думка контрастує з багатьма дослідженнями, вивчених нами останнім часом, в яких підкреслюється як перевага зростаюча виробнича і ресурсна потуга Китаю.

Утім, за поточними оцінками аналітиків, частка китайського блоку у світовій економіці не збільшиться протягом наступних десятиліть, бо його найбільші країни-учасники не будуть зростати швидше за середній світовий показник:

Аналітики Capital Economics наполягають, що, попри ризики, макроекономічний вплив поточної фрагментованості світу часто перебільшується. Вони вважають, що за відсутності великих змін у складі блоків та їхній політиці, світ втрачатиме через це протистояння лише 1% ВВП на рік. Водночас розглядають і кілька альтернативних варіантів розвитку подій.

Найбільш оптимістичний з них, але й найменш імовірний сценарій — це "велика угода", або розрядка між США та Китаєм. Вона могла б відновити відносини до рівня 2015 р., скасувавши мита та обмеження на технології. Однак, як показує аналіз, обидві сторони не довіряють одна одній і вважають будь-яке пом'якшення тимчасовим.

Наступний сценарій передбачає переміщення країн між блоками. Це більш реалістично. Зараз частка китайського блоку становить 22% світового ВВП, тоді як американського — 71% (у доларах США за ринковим обмінним курсом). Перехід таких великих економік, як Індія та Індонезія, які сьогодні не прийнято відносити до жодного з цих двох блоків, може суттєво змінити цей баланс. Наприклад, якщо ці дві країни приєднаються до Китаю, частка його блоку зросте до 30%, а американського — зменшиться до 67%. Однак Індія має давні прикордонні конфлікти з Китаєм і прагне зберегти нейтралітет, тому її повна інтеграція в китайський блок малоймовірна.

Найменш імовірний, але, як вважають автори, найнебезпечніший сценарій — повний розпад блоків на багатополярний світ. Цей варіант передбачає, що країни почнуть зводити високі торговельні бар'єри не тільки проти США та Китаю, але й між собою. Такий розвиток подій, як показують розрахунки, може призвести до колосальних економічних втрат. Наприклад, запровадження мит у 25% у всьому світі може знизити глобальний ВВП на 2–3% протягом одного-двох років після їх введення. У такому сценарії найбільше постраждають найбідніші країни, що залежать від торгівлі сировиною, а це може призвести до соціальних заворушень та продовольчих криз. 

Рідкісноземельні елементи: ринки і геополітика

Видобуток і ланцюжки постачання критичних мінералів стали інструментами геополітики. Утім, їхні види плутає навіть президент США Дональд Трамп, особливо коли йдеться про групу рідкісноземельних елементів (РЗЕ). Тож для кращого розуміння теми систематизуємо дані про ринок РЗЕ на планеті разом з виданням Postfactum.

Рідкісноземельні елементи (РЗЕ) — це 17 м'яких металів, зокрема скандій, ітрій та 15 лантаноїдів (лантан, церій, празеодим, неодим і т. д.), які мають унікальні хімічні, магнітні та оптичні властивості. Вони входять до значно ширшої групи так званих критичних мінералів (металів і неметалів, як-от літій, кобальт, нікель і мідь, , необхідних для розвитку сучасних технологій).

Попри назву, РЗЕ не є рідкісними у прямому сенсі. Вони поширені, але рідко зустрічаються саме в концентраціях, придатних для комерційного видобутку. До того ж сам процес виділення цих елементів з руди є складним і дорогим.

Ця група металів — основа багатьох виробництв: від смартфонів та електромобілів до військової техніки, такої як радари та керовані ракети. Саме тому боротьба за них вийшла на геополітичний рівень.

Загальний обсяг ринку рідкісноземельних елементів у 2024 р. становив близько $3,95 млрд, але вже до 2032 р. очікується його зростання до $8 млрд, головним чином завдяки збільшенню попиту на електромобілі та відновлювану енергетику.

Світовий ринок РЗЕ має унікальну структуру, яка складається з двох основних етапів. Важливо розуміти, що не всі країни є лідерами на кожному з них:

• Видобуток (Mine Production) — вилучення руди, що містить рідкісноземельні елементи, з надр. Тут лідирує Китай, хоча й не має повної монополії, контролюючи близько 60% світового видобутку.
• Переробка / очищення (Refining) — складний хімічний процес з відокремлення потрібних елементів від руди та їх очищення. Лише після цього вони стають приданими для промислового використання. Саме тут Китай домінує практично повністю, контролюючи майже 90% світових потужностей з очищення.

Ця двоетапна структура пояснює, чому країни зі значними запасами і навіть розвинутим видобутоком часто продають сировину, а не готову продукцію: вони практично не мають відповідної інфраструктури для переробки, тому змушені експортувати руду на очищення.

Чому рідкозем такий важливий? На відміну від інших критичних мінералів, як-от літій чи кобальт, для яких існують альтернативи у майбутніх технологіях, рідкісноземельні елементи поки що незамінні у виробництві високоефективних постійних магнітів, необхідних для двигунів електромобілів, вітрових турбін і високотехнологічного військового обладнання (такого як радари та ракети з точним наведенням). Крім того, рідкісноземельні елементи використовуються в каталізаторах, спеціальному склі та електроніці. Наприклад, для виробництва одного винищувача F-35 потрібно 400 кг РЗЕ, а для підводного човна класу Virginia — близько 417 кг.

Протягом XX ст. США були головним виробником рідкісноземельних елементів, але до 1980 років стали програвати конкрецію через жорсткі екологічні норми та відсутність субсидій. За результатами минулого року вони імпортують більшу частину цього ресурсу, переважно з Китаю, який перейняв статус виробника РЗЕ завдяки продуманій політиці. З 1980-х. Пекін визнав рідкісноземельні елементи стратегічним ресурсом. Відповідний видобуток і переробку націоналізовали, а для утримання цін встановили обмеження на видобуток. Слабкі екологічні вимоги також сприяли розвитку галузі.

Торік Китай офіційно оголосив усі РЗЕ державною власністю. Уряд використовує контроль над цим ресурсом як геополітичний інструмент. Так, ще 2010 р. він призупинив експорт РЗЕ до Японії після морської суперечки, що спричинило серйозні проблеми для японської високотехнологічної промисловості, а в квітні 2025 р. у відповідь на "тарифи Трампа" запровадив експортні обмеження на сім рідкісноземельних елементів, необхідних для американських оборонних технологій США. Наступні переговори між Пекіном і Вашингтоном завершилися тимчасовою угодою про зниження мит і відновлення постачань.

Своєю чергою США та їхні союзники, Австралія, Канада та Євросоюз, розробляють власні стратегії зі створення надійних ланцюжків поставок РЗЕ. Зокрема, США інвестували $400 млн у свій єдиний діючий рудник Mountain Pass у Каліфорнії, а ЄС, де навіть немає відповідних шахт, планує до 2030 р. задовольняти 10% внутрішнього попиту на РЗЕ власним видобутком, а частку їх переробки довести до 40%. 

Невидимий бізнес: як супутники змінили правила гри на Землі та в космосі

На висоті тисяч кілометрів над нами обертаються майже 12 тис. супутників. Непомітні для неозброєного ока, вони забезпечують глобальний зв’язок. Але за цим технологічним дивом ховається потужний бізнес, що працює за принципами, які вражають складністю і простотою водночас. Ця індустрія оцінюється у понад $290 млрд та керується кількома ключовими компаніями, які визначають, як ми отримуємо інформацію, дивимося телебачення і навіть ведемо війни.

Подкаст Economics of Everyday Things від Freakonomics розкриває зоряне закулісся цього масштабного бізнесу. Ключові гравці тут поділяються на три групи:

• Виробники — титани, як-от Boeing, Lockheed Martin і Thales Alenia Space, що будують самі супутники.
• Оператори, наприклад SES або ViaSat, які купують ці апарати та володіють ними на орбіті.
• Компанії-запускачі, що доставляють супутники в космос. Це і старі гравці типу Arianespace, і нові, як SpaceX.

Як же вони заробляють?

Виробники, такі як Boeing, будують супутники на замовлення операторів або урядів, а не на склад. Компанії-запускачі надають послуги з доставки на тисячі кілометрів. Це вже зрілий бізнес. Утім, навіть таку сталу модель трансформував Ілон Маск зі SpaceX, суттєво знизивши вартість запуску завдяки багаторазовим ракетам.

Найбільше в подкасті зосереджуються на бізнес-моделі операторів супутників. З одного боку вона дуже проста — здавати в оренду пропускну спроможність. Але з іншого — розгалужена. Усе, що роблять оператори, залежить від типу апарата.

Традиційно, індустрія зосереджувалася на геостаціонарних супутниках (GEO), які розташовуються на висоті 36 тис. км: це підходить для телевізійного мовлення, бо антени на Землі можуть бути спрямовані в одну точку: "Ми купуємо супутник за $300–400 млн і розраховуємо на окупність протягом його 15-річного терміну експлуатації", — пояснює у програмі Меттью Шерман, віце-президент з комунікацій в SES. Як правило, геостаціонарні супутники будують кілька років за сотні мільйонів доларів за штуку.

Однак останнім часом на ринку з’являються дедалі більше — тисячі — супутників на низькій орбіті (LEO). Це невеликі апаратів, що формують "мегасузір’я". У них низька затримка сигналу, що є критично важливим для надання високошвидкісного інтернету. SpaceX Ілона Маска — найбільший підрядник із запуску ракет.

Зупинимося на кейсі SpaceX — він особливий. Компанія Маска має величезну перевагу над традиційними операторами супутників: вертикальну інтеграцію. Вона не тільки будує власні апарати (лінійка Starlink), але й запускає їх за допомогою власних ракет. За даними президента консалтингової компанії в галузі космонавтики TMF Associates Тіма Фаррара, кожен запуск може коштувати SpaceX лише $20–25 млн, що дає великий прибуток, коли послуга надається зовнішнім клієнтам за $60+ млн. При цьому компанія може здійснити до 20 запусків за допомогою однієї ракети. До того ж, на відміну від традиційних геостаціонарних апаратів, що будуються роками, SpaceX щодня виробляє кілька супутників, вартість кожного з яких не перевищує $500 тис.

Наостанок — приклад неповторної інноваційності інженерів Маска. Ось як, зі слів Тіма Фаррара, креативно скорочують витрати у SpaceX: "Супутники на низькій навколоземній орбіті менші за розміром і простіші у виготовленні. Коли ви виробляєте їх у величезних кількостях, це дозволяє скоротити витрати на тестування. То що ж робить Starlink, щоб випробувати свої супутники на вібрацію? Вони прикріплюють їх до задньої частини вантажівки FedEx і відправляють до стартової станції, вважаючи, що дороги, які ведуть до мису Канаверал у Флориді, настільки нерівні, що супутники будуть достатньо трястися по дорозі, і якщо щось має відпасти, то відпаде. Так, вони втрачають кілька супутників, але їм не потрібно проводити всі випробування".

У гонитві за Лабубу: ще один виробник з Китаю хоче засипати світ новими іграшками

Не встигла китайська лялька Лабубу засліпити своєю популярністю всіх "Барбі", "Хелло Кіті" і "Трансфортерів" разом узятих, як на її батьківщині з´явився ще один конкурент з глобальними амбіціями. Financial Times розповідає про зміни на ринку колекційних іграшок, а точніше про компанію Miniso з Гуанчжоу, відому раніше як мережа магазинів-дискаунтерів, яка тепер активно вкладається в конкуренцію з Pop Mart, виробником Лабубу.

Річний дохід Miniso становить 17 млрд юанів ($2,4 млрд), але частина надходить від продажу товарів за ліцензією інших брендів, таких як Disney і Marvel. Тепер компанія переводить акцент на власні дизайни, щоб збільшити частку на ринку колекційних іграшок. Miniso заснувала дочірню компанію Top Toy, яка торік збільшила виручку на 87% — до 402 млн юанів (від оригінальних і ліцензованих іграшок). Для порівняння ринкова вартість Pop Mart сягає 440 млрд гонконзьких доларів ($56 млрд), що більш ніж удвічі перевищує сукупну вартість американськи брендів Mattel ("Барбі") і Hasbro ("Транформери").

І хоча до боротьби за першість на ринку Miniso ще далеко, вона використовує успішну бізнес-модель Pop Mart — поєднує інноваційний маркетинг і глибоке розуміння споживчих звичок. Обидві компанії продають іграшки через вендингові автомати та "сліпі коробки" — таємничі скриньки з невідомою іграшкою з колекції, що створює елемент несподіванки та азарту. Цей підхід особливо резонує поколінню Z, основному драйверу ринку колекційних іграшок у Китаї. Головний маркетолог Miniso Робін Лю каже, що компанія не стільки прагне знищити конкурента, скільки збільшує "галузевий пиріг".

Проте, як зазначає аналітик HSBC Global Investment Research Ліна Янь, Miniso все ще має довести, що вона може створити такий самий популярний хіт, як Лабубу, бо розробка оригінальних ігор — це "довгий шлях, який вимагає часу, грошей і трохи удачі".

Зараз найвідоміша іграшка Miniso — це пухнаста лялька Вакуку (Wakuku) з монобровою, що вийшла на ринок наприкінці минулого року, але вона випускається за ліцензією. Тому Miniso найняла дев'ятьох художників для створення нових персонажів, що знаменує перехід від ліцензування чужих брендів до розробки власної оригінальної інтелектуальної власності.

Особливо покладаються в компанії на ринок США, попри тарифи на китайські товари. Продукція Miniso коштує $10 —20, тому іграшки все одно будуть доступними. До того ж, як пояснює Робін Лю, що культовішим стає продукт, то споживачі менш чутливі до зміни цін на нього.

Щоправда, лишаються великі сумніви, чи вдасться повторити глобальний успіх Лабубу. Маркетингова консультантка Міро Лі з Шеньчженя вказує на геополітичну напруженість і той факт, що китайська культура ще не досягла такого рівня глобального впливу, як японська чи корейська. Навіть на внутрішньому ринку, де конкуренція стає дедалі жорсткішою, Miniso ще доведеться завойовувати та утримувати позиції.