Вибратися з торговельної ями. Як саме Україна здатна перезавантажити експорт під час війни

Обсяги міжнародної торгівлі України зростають і торік сягнули $125,1 млрд (в еквіваленті). Проте весь приріст забезпечив імпорт, який підскочив до $84,8 млрд. Водночас експорт фактично стагнує — $40,3 млрд проти $41,6 млрд роком раніше. У результаті утворилося рекордне негативне сальдо у $44,4 млрд. Можна сказати, що станом на зараз торговельний дефіцит структурною ознакою економіки.

Як підсумовує дослідження YouControl дані митної статистики, імпорт у 2025 р. мав критичний характер: 40,2% ($34,1 млрд) припало на машини, транспорт та енергообладнання. Україна змушена купувати енергонезалежність (генератори, трансформатори, акумулятори сукупно на $4,8 млрд), відновлювати мобільність та закуповувати дрони (БПЛА — $1,7 млрд, з яких 85% постачає Китай).

Натомість експортний профіль залишається тривожно "монокультурним". Понад 55% виручки забезпечує агросектор ($22,5 млрд), особливо соняшникова олія, кукурудза та пшениця. На жаль, протягом повномасштабної війни друга за величиною експортна галузь, металургія, в рази зменшила показники через руйнування і втрату підприємств та проблеми з логістикою.

Утім, ця агрегована статистика кидає надто густу тінь на загальну картину — далі ми пояснимо, завдяки чому, попри усі виклики, Україна здатна розширити перспективи виробництва і експорту.

Мета — змінити сировинну модель

Крім розширення торговельного дефіциту, найочевидніша проблема міжнародної торгівлі України полягає в переважно сировинному характері експорту на фоні імпорту, у якому значну вагу мають позиції з високою доданою вартістю. Загалом наслідки такого стану справ добре відомі: покладатися на продаж сировини — це залежати від кон´юнктури світових ринків, мати більші проблеми з логістикою, а головне — недовикористовувати економічний потенціал. І це добре усвідомлюють на всіх щаблях влади.

Наприклад, голова Офісу президента Кирило Буданов констатує, що сировинна модель не спрацьовує.

"Ми маємо орієнтуватися на галузі з високою доданою вартістю. Бо ресурсно-сировинним ринком ми не витягнемо наявний комплекс проблем. Видобування, первинна обробка чи просто вирощування — це не те, що зробить нас сильними", — заявив Буданов під час Business Wisdom Summit у Києві.

Майбутнє він бачить в розвитку, зокрема, мілітарітеху та IT. Наукомісткі автономні види озброєння — це ніша, де Україна вже має унікальну перевагу. Правда, виходити на світові ринки треба вже зараз, через що стоїть питання відкриття експорту для зброї. "У цьому питанні є морально-етичний і суто технічний бік. Ми маємо визначити, які типи озброєнь маємо з надлишком і що потрібно у світі", — констатував голова ОП.

Варто загадати, що завдання збільшити вагу складнішої продукції у внутрішньому виробництві і експорті лягає в ширшу концепцію економічного патріотизму, проголошену в Україні ще до повномасштабного вторгнення. Для прикладу, з тих часів була оновлена законодавча рамка для підтримки вітчизняного виробника — від вимоги щодо локалізації в публічних закупівлях до податкових, митних та інших стимулів для учасників індустріальних парків. Ці та інші ініціативи зрештою оформилися в політику "Зроблено в Україні" (читайте нижче).

Переосмислити імпорт

Тут важливо зафіксувати, що скорочення дефіциту у міжнародній торгівлі не може бути самоціллю. Прагнучи нарощувати експорт, поліпшуючи його структуру, не варто бути упередженим щодо зростання необхідного імпорту. Адже все пов´язано. Попри поширені уявлення, імпорт безпосередньо не "вираховується" з ВВП. Технічно кажучи, щоб не було подвійного рахунку, ми просто прибираємо вартість закордонних товарів, компонентів та послуг із загальної суми споживання, інвестицій та державних закупівель. Це означає, що обсяги внутрішнього виробництва чутливі до того, що саме і скільки ми імпортуємо. Одна справа побутова річ, зовсім інша — інвестиційні товари (обладнання) чи необхідні ресурси (наприклад пальне). Статистика свідчить, що зараз Україна змушена закуповувати обладнання, особливо енергетичне, та пальне. Лише генераторів, трансформаторів, акумуляторів та фоточутливих елементів торік завезли з-за кордону на $4,8 млрд, а нафти і нафтопродуктів — на $6,62 млрд. Якби такого імпорту не було, то й економіка загалом та наш експорт зокрема занурилися б у ще більшу кризу.

Отже, значне збільшення імпорту допомагає Україні економічно втриматися. Це також дає надію, що в разі нормалізації ситуації з безпекою, зовнішньоторговельний дефіцит почне скорочуватися. Утім, для цього варто розвивати внутрішнє виробництво і експорт.

Підтримати експорт: масштабні виклики, чіткі завдання

Повернімося до основної теми. Поглянемо на зовнішню торгівлю очима українських експортерів та держави: які є виклики як їх вирішувати.

Передусім варто розуміти ефективні формати продажів за кордон — від цього залежить, кому і наскільки важко експортувати та навіть чи залишиться виробництво в межах України. СEO Nemiroff Юрій Сорочинський виділяє три варіанти взаємодії з глобальними ринками за рівнем складності.

Найпростіша модель: виробив надлишок продукції — знайшов покупця за кордоном — відвантажив товар — отримав валютну виручку. Це класична, але обмежена схема.
Серединна модель: робота через стратегічних партнерів на кожному окремому ринку. "Ми зараз присутні на 80 ринках світу, і на кожному з них у нас є свій стратегічний партнер; це дозволяє глибше розуміти локальну специфіку", — пояснює Сорочинський на прикладі компанії, якою керує.
Найскладніша модель: експорт технологій та капіталу за межі України, щоб бути ближчими до споживачів у різних куточках світу та уникнути воєнних ризиків (компанії про таке не люблять говорити вголос, бо фактично це означає перенесення частини виробничих процесів за кордон з усіма наслідками для нашої економіки).

Це з погляду бізнесу. Але очевидно, що Україна загалом зацікавлена в тих експортних форматах, які передбачають розвиток виробництва в межах наших кордонів.

Своєю чергою у Європейській бізнес-асоціації (ЄБА) наголошують на фундаментальній відмінності між експортом та імпортером в контексті залучення іноземних інвесторів — це ще одне пояснення рекордного торговельного дефіциту. За словами виконавчої директорки ЄБА Анни Дерев'янко, продавцям закордонних товарів легше зважитися на вхід в Україну, бо їм не потрібно захищати виробничі потужності. Звичайно, імпортери також враховують ризик для складів, наявність логістики та достатнього попиту в Україні, однак експортерам усе одно складніше: на фоні воєнних ризиків, їм потрібно знаходити канали продажів з України в горизонті хоча б кількох країн, організовувати й фінансувати таку діяльність.

Отже, з імпортом все більш-менш зрозуміло. У фокусі зусиль України має бути саме підтримка експортерів. У владі це розуміють. Заступник голови Комітету ВРУ з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський наголошує на потребі повернути українському виробнику належне йому місце в публічній політиці та програмах: "Експорт починається з того, чи вигідно виробляти всередині країни. Якщо вигідно і є можливість доставити товар хоча б до кордону — тоді вже можна говорити про продажі на іноземні ринки", — констатує депутат. Можна виділити такі інструменти підтримки виробництва і експорту в межах політики "Зроблено в Україні":

Водночас не варто забувати, що експорт під час повномасштабної війни перебуває у стагнації, а отже, є виклики, які потрібно вирішувати. Пан Кисилевський називає, серед іншого:

високу собівартість: головне завдання — знизити ціну електрики;
перепони в логістиці: завдання — поглиблювати переробку;
обмеження з боку ЄС: завдання — домовлятися про розширення квот, відстрочення механізму CBAM тощо;
недостатнє експортне фінансування: завдання для ЕКА — залучати іноземні інституції до кредитування закордонних покупців української продукції;
жорсткий валютний контроль: завдання — подовжити термін повернення експортерами валютної виручки понад 180 днів (через складну логістику і особливості деяких товарів, гроші просто не встигають дійти на рахунок українських банків)
слабку економічну дипломатію: завдання — активно долати торговельні бар´єри партнерів та промотувати українську продукцію.

До цих пунктів президент Торгово-промислової палати України Геннадій Чижиков додає потребу в нагальному формуванні бренду України ("Ми сильні, сміливі, "смачні" та інноваційні") з акцентом, що навіть бомби не можуть зупинити зростання української міці.

Утім, загальний консенсус у бізнесових і владних колах зводиться до наріжного питання закінчення війни і надійних гарантій безпеки: доки в України їх не буде — потоку інвесторів годі чекати.

Урізноманітнити "меню" для світу

Звершимо на позитиві. Попри, здавалося б, спрощення структури українського експорту за обсягом проданого (у грошовому вимірі), де тепер повністю домінує агросектор, Україна за час повномасштабної війни, схоже, навпаки, посилює позиції за асортиментом (різноманітністю) пропонованої світу складної продукції, що відображене в Economic Complexity Index. Так, в експорті збільшується відносна вага нішевих технологічних товарів (наприклад, окремих вузлів для авіації, специфічної хімії та кабелів для автопрому ЄС). Безумовно, позитивну роль відіграє і розвиток оборонно-промислового комплексу. Попри обмеження для експорту відповідної продукції, високотехнологічне оборонне виробництво (дрони, системи РЕБ, бронетехніка) всередині країни створює ноу-хау, які з часом трансформуються у складніші цивільні товари. Це підвищує виробничий та експортний потенціал України.