Зарплати по-новому і швидке "розлучення" з працівником. Що готує українцям новий Трудовий кодекс
Розроблений урядом проєкт трудової реформи неоднозначно сприймається у суспільстві: прихильники наголошують на переході до гнучкого ринку, а противники заявляють про наступ на трудові права. Ми ж спробуємо об´єктивно проаналізувати переваги та ризики пропонованих законодавчих змін в рамках загальної логіки економічного розвитку
Колись День праці сприймався виключно крізь призму радянської ідеології, хоча насправді цей день — міжнародний символ боротьби за цивілізовані правила гри. Це історія про солідарність, яка свого часу вивела найману працю з-під тотального диктату капіталу, встановивши знайомі нам стандарти: 8-годинний день та соціальні гарантії.
Сьогодні ж спостерігається певний відкат. Інша крайність — лібертаріанська економічна доктрина — наполягає на максимальній деконструкції трудових прав. В рамках цієї парадигми роботодавець — Цар і Бог трудових відносин. Він створює робочі місця і платить заробітну плату. Фактично відчужує від свого прибутку кошти для формування трудових доходів. А додана вартість не сприймається як похідна від доданої праці найманого працівника.
Зараз зміщується акцент на регулювання. І трудова реформа — це фактично спрощення законодавчого "розлучення" роботодавців та найманих працівників. Їх "союз" вже не поєднується класичними трудовими відносинами. Це певна калька з так званої аргентинської трудової реформи Хав´єра Мілея, яка направлена на лібералізацію ринку праці, зниження витрат роботодавців на утримання робочих місць і скорочення ролі профспілок. Але з уточненням: в Україні ніколи не було профспілок (маються на увазі справжні, які були б здатні організувати хоча б один загальнонаціональний страйк).
Загалом будь-яка квазіліберальна трудова реформа — це поєднання кількох загальновживаних тез:
- трудовий контракт — не одруження;
- розлучитися зараз легше, аніж звільнити найманого працівника;
- процедура звільнення має відбуватися за порухом пальця (втім, це не стосується права на звільнення за ініціативою найманого працівника — тут мають бути дотримані всі необхідні процедури, зокрема і часові).
Ще один маркер трудових реформ — це скасування або розмите формулювання тривалості праці та її нормування: тобто атака на 8-годинний робочий день та 40-годинний робочий тиждень. Хоча саме вказане лімітування робочого тижня стало ключовим здобутком моделі соціально-ринкової економіки у контексті її цивілізаційного змагання із радянською трудовою системою.
Варто згадати й такий напрямок, як демонтаж повноважень профспілок. Але, як було сказано вище, тут демонтувати у нас майже нічого. На відміну від Аргентини, де профспілки справді мали значний вплив на соціальну та економічну політику держави.
Анатомія нового суспільства
Однак класична трудова теорія справді приречена на структурне перезавантаження. Адже поступово зникає клас-гегемон, тобто пролетаріат, який домінував саме під час індустріальної моделі суспільства. В економіці, де 60–70% становить сектор послуг, пролетаріат вже не є носієм "соціальної правди". А хто тоді може претендувати на статус класу-гегемона? У статті до повномасштабного вторгнення ми докладно розкривали теорію квазікласового суспільства британського економіста Гая Стендінга, згідно з яким на зміну традиційним класам прийшла нова стратифікація — від надбагатої еліти до так званого прекаріату. Останній став наймасовішою групою (в Україні до 70%), що характеризується нестабільною зайнятістю, відсутністю соцзахисту та ризиком маргіналізації, попри освіченість. Хоча прекаріат найчисельніший, він контролює мінімум економічних активів і, звичайно, не може претендувати на роль стабільного середнього класу.
З іншого боку, ми маємо і динамічний клас у вигляді підприємництва, а також зацементований клас чиновництва та тонкий шар професіоналів. При цьому прекаріат витісняється на узбіччя як підприємцями, так і державною надбудовою.
Хоча підприємці і державна надбудова — це дві антагоністичні прошарки. Кожна з цих груп розглядає суспільство як економічний ринг та свій ресурс, для чого періодично апелює до прекаріату, виставляючи перед ним моркву у вигляді примарних шансів на входження до середнього класу. Підприємці обіцяють прекаріату квиток у середній клас за рахунок зниження податків та приєднання до підприємницького прошарку, а чиновники обіцяють прекаріату "квиток у рай" за рахунок соціальних виплат держави та збільшення податків. Лицемірять і перші, і другі.
Такий стан речей зумовлює перманентний розкол у суспільстві, коли члени одних соціальних груп вважають, що представники інших апріорі помиляються у своїх стратегіях розвитку країни. При цьому жодна соціальна група не може вплинути на політику, яку проводить правлячий клас, навіть під час демократичних виборів. Тому що клас-гегемон у такому суспільстві — це прекаріат, який не має сил для драйву та розвитку, а правляча еліта не бачить сенсу у зміні статус-кво — її влаштовує життя в умовах рентної економіки.
Безвідповідальність політиків полягає в тому, що вони максимально цинічно експлуатують, з одного боку, фактор розколу в суспільстві, а з іншого — його прихований потяг або до втраченої солідарності, або до простих рецептів попадання до раю, тобто у прошарок багатих людей.
А тепер перейдемо до проекту нового Трудового кодексу України, який цього року вніс до парламенту Кабінет Міністрів України.
Трудова реформа: сучасні акценти і спрощення
Основні положення трудової реформи описуються в пояснювальній записці відповідного законопроекту. Все починається з тез про "дерадянізацію законодавства про працю, унормування індивідуальних та колективних трудових відносин на принципах свободи, рівності, забезпечення гідної праці з імплементацією міжнародних стандартів регулювання трудових відносин у національне законодавство".
Інакше й бути не могло. Йдемо далі:
Прийнятий у 1971 р. Кодекс законів про працю України (далі — Кодекс) є радянським як за змістом, так і за духом та демонструє яскраво виражену домінацію регулюючої функції патерналістської держави в сфері трудових відносин, яка була притаманною для планової соціалістичної економіки, в умовах якої фактичним роботодавцем у всіх господарських відносинах виступала держава.
Чинний Кодекс формувався в умовах орієнтації на індустріальну економіку та існування системних великих підприємств, які були флагманами економіки. В нинішніх умовах коли чисельність працівників у виробничій сфері скоротилась з 2000 р. більш ніж утричі, є нагальна необхідність адаптувати законодавство про працю до потреб нових відносин та нових сфер економіки, які абсорбують в собі вивільнений трудовий ресурс і сповідують іншу філософію трудових відносин"
Отже, наша версія виявилася правильною: трудова реформа відбувається на тлі деіндустріалізації та збільшення питомої ваги в структурі ВВП частки сектору послуг. А сектор послуг — це ареал того самого прекаріату, на відміну від промисловості — зони пролетаріату XIX–XX ст.
Автори законопроекту стверджують: "Спрощення трудового законодавства у сфері найму, зокрема за рахунок запровадження широкого спектру трудових договорів (короткострокові, сезонні, учнівські, домашні працівники), сприятиме легалізації найму працівників та розширенню сфери укладення трудових договорів".
Основні положення проекту передбачають:
- розмежування колективно-договірних та індивідуальних відносин;
- спрощення процедур укладання та розірвання трудових відносин;
- забезпечення недискримінації працівників та реалізацію принципу рівної оплати чоловіків та жінок за працю рівної цінності.
Зарплати, погодинний розрахунок: плюси та половинчасті рішення
Відзначимо такі позитивні риси законопроекту:
- Зарплату планують прив’язати до мінімальної ставки заробітної плати, яка встановлюється на законодавчому рівні. Зараз зарплата бюджетників прив’язана за тарифною сіткою до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому збільшення показника мінімальної заробітної плати для бюджетників не призводило до перерахунку трудових доходів за всією тарифною сіткою (крім випадків, коли сумарні виплати були меншими за показник мінімалки).
- Сама заробітна плата визначається як "комплексна категорія". Вона включає в себе основну, додаткову зарплату та інші додаткові виплати. До основної відносять оклади, тарифні ставки, відрядні розцінки, додаткова — це премії, надбавки та різні доплати.
Утім, трудова реформа не йде за магістральним напрямком — тобто не передбачає системне введення погодинної оплати праці та спеціальних трудових коєфіціентів за регіонами та галузями економіки.
Можливість запровадження погодинної оплати допускається проектом Трудового кодексу, але не запускається на системному рівні. Хоча саме у контексті розширення ненормованої праці в секторі послуг, де відсутні такі механізми трудового захисту, як профспілки, погодинна форма оплати праці має бути ключовою, а держава має регулювати мінімальну оплату праці саме у контексті погодинних нарахувань. Власне місячна мінімальна зарплата — це і є відлуння патерналізму бюджетних робочих місць та індустріального типу економіки. Натомість в секторі послуг держава має встановлювати саме мінімальну погодинну оплату праці.
Крім того, у місцевих органів влади має бути право корегувати такі погодинні індикатори оплати праці в бік збільшення. Наприклад, мінімальна погодинна оплата праці в Києві очевидно відрізняється від почасової оплати праці в Конотопі. Так само як погодинна мінімалка слюсаря має відрізнятися від аналогічного показника охоронця чи прибиральника. Втім, встановлення професійних індикаторів — це досить громіздка структура і Україна може бути до неї не готовою. Але застосування географічних індикаторів на часі. Це формувало б своєрідну конкуренцію за трудовий капітал між різними регіонами країни.
Серед позитивів також можна відзначити те, що Кодекс пропонує подвійний тариф за роботу в нічний час, у вихідні та святкові дні. Утім, все це досить футуристичні норми, запрацюють вони ще дуже нескоро навіть у випадку ухвалення цього законопроекту.
Звільнення, робочий день: мінуси та швидкі зміни
А от норми спрощеного звільнення можуть запрацювати вже, умовно, завтра. У роботодавця буде право звільнити працівника за один день. Обов’язок завчасного попередження про це замінюється процедурою грошової компенсації. На нашу думку, ключові негативни положення пропонованої реформи такі:
- Працівника можна буде звільнити фактично того ж дня, коли подано заяву, при цьому скасовується правило обов’язкового двотижневого відпрацювання.
- Суттєво демонтують права працюючих матерів: жінок можна буде звільнити (точніше скоротити) за рішенням роботодавця, якщо у них діти старші 1,5 року (зараз — старші 3 років, а для одиноких матерів — старші 14 років).
- Допускається ненормована праця понад 8-годинний робочий день, учнівська праця тощо.
Отже, нинішній проект Трудового кодексу, можна назвати "законом про спрощене звільнення та обмеження трудових прав матерів з дітьми.
Революційні норми щодо погодинної оплати або стосовно передачі обов’язку сплати податків з роботодавців на найманих працівників там або відсутні, або загадані побіжно. Ключова норма — це надання роботодавцям можливості швидкого звільнення, а точніше, скорочення найманих працівників. Можна припустити, що основний удар припаде по матерях з дітьми до 3 років та особливо одиноких матерів. Економити витрати роботодавці будуть саме на них.
