Знищення повітряподавального стовбуру №2 шахтоуправління "Покровське": хроніка катастрофи, спричиненої російською агресією
Внаслідок постійних обстрілів росіянами з важкого озброєння, в тому числі й авіації, повністю зруйнований промисловий майданчик повітряподавального стовбуру №2 зі всіма надшахтними будовами та комунікаціями
24 лютого 2022 року російська армія розпочала підступне повномасштабне вторгнення в Україну, яке перетворилося на довгострокову кампанію знищення та руйнації критичної інфраструктури країни. Одним із символів мужності та стійкості цієї війни стало ПрАТ "Шахтоуправління "Покровське" – підприємство, яке впродовж трьох років опиралося обстрілам, але врешті-решт було знищене цілеспрямованими ударами армії РФ. Історія його загибелі – це історія технологічної, економічної та соціальної катастрофи, спричиненою війною.
До грудня 2024 року ППС-2 (повітряно-подавальний стовбур №2) був ключовим вузлом вугільного видобутку не тільки в Донецькій області, а в цілому по Україні. Підприємство, розташоване на землях Удачнянської громади, забезпечувало робочими місцями тисячі людей і мало стратегічне значення для економіки України. Адже видавало на-гора коксівне вугілля, яке використовувалося в металургійній промисловості України. Його шахтне поле, на якому були розроблені та збудовані вертикальні стовбури та мережа підземних горизонтів (від 593 м до 930 м), дозволяло видобувати вугілля з пласта d4 – одного з найпотужніших у регіоні.
"Упродовж 2024 року російські війська систематично обстрілювали промисловий майданчик, – говорить головний інженер ПрАТ "ШУ "Покровське" Роман Сачко. – Попри пошкодження комунікацій та промислових будівель, шахта продовжувала роботу завдяки героїзму та самовідданості гірників. Але у грудні 2024 року ситуація стала критичною. Обстріли, відключення електроенергії, знеструмлення вентилятора головного провітрювання зробили свою справу. Працювати на ППС-2 стало смертельно небезпечно. Ми були вимушені зупинити роботи, а персонал — евакуювати".
Внаслідок безперервних обстрілів був повністю зруйнований повітряподавальний стовбур №2 діаметром 8,0 м у світлі пройдений до горизонту 815 м (позначка "мінус" 633 м), який служив для спуску-підйому людей, матеріалів, видачі породи, подачі свіжого повітря в шахту. Вентиляційний стовбур №2, скіповий комплекс №2 діаметром 7,0 м у світлі, який забезпечував видачу вугілля і вихідного струменя повітря. Клітьовий та бад'євий комплекси для опуску-підйому робітників та вантажів та підйому гірничої маси з шахти відповідно.
Знищені також вентиляторні установки головного провітрювання, які забезпечували вентиляцію підземних виробок блоку 8-10. Вакуум-насосна станція, за допомогою якої газ метан видавався на поверхню та транспортувався на когенераційну станцію. Котельна для обігріву стовбурів, будівель та споруджень поверхневого комплексу. Трансформаторні підстанції, які забезпечували електроенергією виробничі об'єкти ППС-2. Комплекс навантаження, сортування і відвантаження рядового вугілля, де відбувався прийом гірничої маси з шахти, сортування та передача на фабрику. Компресорна станція, насосна, протипожежна насосна, будівлі АПК, автодороги, підстанції, електромережі, високовольтні лінії, комплекс будівель дільниці навантаження, сортування і відвантаження рядового вугілля, резервуари зберігання питної та технічної води, будівля локальних та очисних споруд з трубопроводами та резервуарами, тимчасові господарські приміщення, блок-будівлі допоміжних служб, промисловий майданчик з козловим краном та інші об'єкти забезпечення виробничого циклу.
Знеструмлення та неможливість відкачувати воду призвели до виведення з ладу підземних дільниць блоку 8-10, обладнаних комбайновими комплексами у складі кріплення 3КД-90Т, ДМ, Glinik, МКЮ4У, 1ДТ конвеєра лав SZK-228/800, SZK-260/852, СПЦ-260/01, MB-12-630, дизелевозами типу DLP50F, монорейковими підвісними дорогами, підвісними монорейковими дизелевозами DLZ-110F, DLZ-130 та іншою та іншою гірничою технікою.
Через відсутність скіпового підйому на повітря-подавальному стовбурі №3 та альтернативної можливості транспортування гірничої маси з очисних та підготовчих вибоїв блоку 10-11 (ППС-3) гірничі виробки та скіповий комплекс №2 були єдиним способом транспортування гірничої маси на головний стовбур та збагачувальну фабрику "Свято-Варваринська".
Тож економічні наслідки цих руйнувань – це мільярди втрат і зупинений ланцюг індустрії: від видобутку вугілля, його збагачення до виробництва металу. 1 350 працівників втратили роботу в регіоні, де шахта була головним роботодавцем. Але руйнація будь=якої шахти має ще декілька досить важливих негативних наслідків. Мова йде про низку екологічних ризиків. У першу чергу – це затоплення. Без робочих насосів підземні води піднімаються, загрожуючи розмити ґрунти та забруднити підземні водоносні шари. Неконтрольований витік газу через зруйновані комунікації може призвести до пожеж або вибухів. Згоряння вугілля в зруйнованих складах та пилові хмари негативно вплинуть на здоров’я людей, адже вони можуть переміщатися у повітрі на великі відстані.
Тому наше головне завдання – зупинити війну. Бо кожна зруйнована ворогом шахта, кожен підірваний завод – це рана, яка глибиться в тілі України. І поки ця агресія триває, будь-які плани відбудови залишаються лише мрією.
