Олексій Гончаренко про війну та волонтерство: "Там, де ще місяць тому вчились діти, зараз збирають гуманітарку для фронту"

Народний депутат України Олексій Гончаренко про війну з Росією, міжнародний фронт та роботу "Гончаренко центрів"

Нардеп Олексій Гончаренко

Понад місяць триває повномасштабна війна із Росією. Частина України перебуває під постійними бомбардуваннями, майже в усіх областях регулярно лунають вибухи і звучать сирени повітряної тривоги. На півночі та сході країни йдуть запеклі бої. Нарешті звільнено Київщину та деблоковано Чернігівщину. Про ситуацію в гарячих точках і на міжнародному фронті, про те, як вчителі перетворились на волонтерів, "ДС" розповів народний депутат, член української делегації в ПАРЄ та засновник всеукраїнської мережі "Гончаренко центр" Олексій Гончаренко.

- Ви активно воювали на інформаційному фронті ще до початку вторгнення Росії. Чи змінилось ваше життя після нього?

- Життя змінилося, як і в усіх нас. У перший день війни ракета прилетіла у військову частину в Подільську на моєму окрузі на Одещині. Тоді загинуло 22 людини. Це були одні з перших жертв цієї війни. Я тоді був у Києві і одразу вступив до лав Тероборони. Нам видали зброю, навчили стріляти. Тепер можу захистити свій дім і свою сім’ю. Водночас я зрозумів, що на фронті потрібні люди із реальним бойовим досвідом. Усі інші будуть кориснішими на своєму місці – в інформаційній війні, волонтерстві, роботі з біженцями. Наразі я веду активну боротьбу з російською пропагандою у соцмережах – на моїх майданчиках можна дізнатися всю правду про звірства ворога. Крім цього, ми збираємо гуманітарні вантажі та розвозимо по гарячих точках. Я особисто був на Харківщині, Чернігівщині, Миколаївщині, Херсонщині. Допомагаємо тим, хто евакуювався з цих регіонів, врятувався з-під обстрілів. 206-й батальйон Територіальної оборони Києва, до якого я входжу, допомагав у евакуації людей з Ірпеня, їздили у Бучу. Все, що там відбувалось, дуже складно усвідомити. І це неможливо пробачити. Я бачив мертвих дітей, жінок, з яких знущалися, розчавлені тіла літніх людей. Це справжній геноцид! Світ має про це знати. Наша країна зараз як відкритий нерв. Але ми боремося, і ми переможемо. Всі згуртувались, і у всіх одна мета – звільнити нашу землю від ворогів та покарати їх за ці нелюдські злочини.

- Попри війну ви не пропустили засідання ПАРЄ: включались прямо в польових умовах, у формі та зі зброєю. Як сприйняли це європейські колеги?

- Робота на міжнародній арені зараз дуже активна. Навіть онлайн. В ПАРЄ усі звикли бачити мене в діловому костюмі, але зараз усвідомлюють, що в Україні війна. Тому розуміють, що і вигляд у нас відповідний. Мої колеги у ПАРЄ нас підтримують, вони пишуть про це. Багато хто радикально змінив свою думку після вторгнення Росії — ви бачили, як російську делегацію викинули з ПАРЄ. Звісно, ми продовжуємо вимагати посилення санкцій. Коли весь світ став свідком військових злочинів РФ – страт цивільного населення, ґвалтування жінок і дітей в Бучі, Ірпені, Мотижині, на всій Київщині, коли весь світ побачив ці звірства – Європа має продемонструвати рішучість. Скоро Росія буде відповідати в міжнародних судах. А зараз – потрібно зупинити війну. І для цього нам, перш за все, потрібна зброя та повне енергетичне ембарго. Я наголошував і наголошую, що усі ті, хто досі продовжує купляти російську нафту та газ, – є співучасниками цих злочинів, цих вбивств. Покарання для Росії має бути терміновим, суворим і неминучим.

 - До війни ви активно розбудовували мережу освітніх центрів. Як зараз працюють "Гончаренко центри"?

- Ми дуже швидко переформатувались у волонтерські центри. Усі наші люди були єдині у бажанні бути корисними для України. Так, Гончаренко центри створювались для навчання в мирній країні. Ми проводили безкоштовні заняття з англійської для дітей та дорослих, курси фінансової грамотності тощо. Але війна повністю все. Тепер там, де раніше за партами сиділи діти, наші волонтери сортують тонни гуманітарної допомоги для фронту та для біженців. Наприклад, у Балті зібрали 3 тони гуманітарної допомоги для фронту: люди приносять усе — від консервів до тактичної амуніції, одягу та запчастин для автівок. У Сколе шиють балаклави. У Кропивницькому фасують фірмові сухі супові та борщові набори для наших військових та біженців, а також вітамінні сухпаї. У Подільську, в нашому першому "Гончаренко центрі", приміщення просто завалено коробками. Ми зустріли там вже 45-й потяг із гуманітаркою – це тони речей і продуктів, які потім розподіляють і передають у гарячі точки наші волонтери. Військові, теробронівці, біженці – всі знають нашу адресу.

"Гончаренко центри" перетворились на волонтерські центри

- Ви – один з перших нардепів, кому вдалося прорватися до Чернігова. За заявами мера, понад 70% міста зруйновано. Що ви там побачили?

- Я відвозив до Чернігова генератор та іншу допомогу. Там теж працює наш "Гончаренко центр". У дуже екстремальних умовах, але працює. Наша адміністраторка Наталя щодня надає допомогу містянам – літнім людям, хворим, тим, хто потребує допомоги і не може подбати про себе сам. Вона з командою волонтерів під обстрілами, в окупованому місті регулярно розвозить ліки, продукти, воду. Місто постійно бомбить російська авіація, нема світла і води, холод у домівках – бо орки руйнують все, просто нищать. Але наші сміливці під ворожими обстрілами їдуть по адресах, аби допомогти.

Мер міста Владислав Атрошенко особисто показав мені руйнування. Прямо перед тим, як ми проїжджали один із понівечених обстрілами районів, у звичайний житловий будинок потрапив ворожий снаряд. Горів дім та екскаватор, що стояв поряд. Це просто жах! Ці злочини ніколи не зійдуть Росії з рук. Коли ми поверталися, нам вдалося евакуювати родину – Владислава та його маму. Хлопець каже, що коли окупанти зайшли до його села, то були просто в шоці, що там є асфальт та вбиральні у будинках. В Росії до людей ставляться, як до тварин, а в нас — цивілізація, навіть у селах гідні умови.

Та ворогу байдуже, хто тут жив. Вони хочуть, аби більше тут не жив ніхто. Вони заздрять нам і ненавидять усіх нас, прагнуть знищити нашу країну та наш народ. Але ми змусимо їх забратися з нашої землі. Чернігів назавжди закарбовано в героїчній історії України та світу. Це місто подало приклад іншим, показало, як пережити орду загарбників і дати їм відсіч. А у Росії один шлях — відправитись на смітник історії.

- Яка ситуація із вашими центрами на Донбасі?

- У нас на Донбасі три центри – в Лимані, Костянтинівці та Краматорську. Найскладніше у Краматорську та Костянтинівці: постійні обстріли, перебої зі світлом, водою, теплом. Комунікації зруйновані окупантами. Лиманський центр наразі став вузловою станцією, хабом, до якого стікається волонтерська допомога. Звідти її вже розподіляють по іншим населеним пунктах. Також зараз у нашому центрі дають прихисток біженцям, щоб вони перепочили, а потім виїхали у більш безпечні регіони. За цей місяць через наш центр у Лимані пройшло вже майже 900 біженців з окупованих територій, лише минулого тижня 106 людей отримали допомогу і прихисток. Наші центри завжди були однією великою родиною. І під час війни це відчуття підсилилося. Наприклад, Гончаренко центр у Лимані та наш центр у Вараші на Рівненщині, як справжні братні осередки, не залишили один одного в біді: у Вараші збирають і щодня відправляють до Лиману продукти, ліки, одяг, дитяче харчування, засоби особистої гігієни.

У "Гончаренко центрах" збирають допомогу як військовим, так і переселенцям

- До війни основним напрямком "Гончаренко центрів" було навчання англійській мові. Чи повернулися до центрів якісь освітні курси?

- Ми відновлюємо уроки англійської в онлайн форматі для дорослих і дітей. Це дуже важливо зараз для тих, хто виїхав за кордон. Даємо можливість підтягнути іноземну мову безкоштовно. А у Черкасах вже пройшли перші офлайн уроки — прямо під час війни люди прийшли вчитися. Темою уроку була саме війна — зараз це наша реальність, треба вчитися жити в цих умовах. У багатьох містах ми також вже працюємо з дітьми, котрі приїхали з інших міст і бачили жахи бомбардувань. Уроки, арт-терапія та веселі розвиваючі ігри – це те, що повертає їх до нормального життя та допомагає відволіктися. Тому це теж важливо та на часі. Діти також малюють листівки для наших військових, які ми вкладаємо у посилки, які їхні ж батьки сортують за сусіднім столом у центрі. А в Жмеринці відновили заняття із робототехніки, на яких наші юні волонтери збирають рації для українських захисників та захисниць. Наші відвідувачі – просто неймовірні. Вони хочуть і вчитися, і допомагати своїй країні. І так в нас усюди, в кожному місті. Такий народ ніщо не зламає.

Заняття у "Гончаренко центрі"

- Всі потрохи починають налаштовувати своє життя у нових реаліях.

- Зараз важливо знайти своє місце. Наші військові надійно захищають нас на передовій, тож ми маємо забезпечити їм надійний тил. Підприємці мають підтримувати економіку, створювати робочі місця, аграрії — займатися посівною, наскільки це можливо. Ми з депутатами теж працюємо — ходимо на засідання, голосуємо за важливі для воюючої країни закони. Міжнародний фронт, інформаційна війна – це все важливо. Ми маємо знешкоджувати ворожу пропаганду. Та, звісно, триматися разом і допомагати один одному. Росія чинить проти нас геноцид, однак Україна зараз — частина вільного цивілізованого світу. Будьте певні, ця війна не буде забута ніколи. Кажуть, деякі шрами не соромно показати. Це якраз про нас. Ці шрами нагадуватимуть про звитягу та героїзм українського народу, про страшні безсонні ночі та нескінченну лють, яку ми відчуваємо до загарбників, про те, що ми маємо помститись за кожного безневинно вбитого та закатованого українця. У Росії ж будуть інші шрами. Ганебне тавро країни, яка вчиняла військові злочини проти людства.