Від АТО до повномасштабної війни: науковий погляд на збереження воєнної історії України

Саме на системне збереження пам'яті та інституційне оновлення музейної справи спрямований масштабний проєкт "Цифрова музеєфікація сучасної воєнної спадщини". Ініціатива реалізується Національним військово-історичним музеєм України спільно з ГО "Український центр розвитку музейної справи" за підтримки Українського культурного фонду. Проєкт передбачає створення якісного електронного архіву з 500 унікальних предметів Війни за Незалежність та розробку інноваційного мультимедійного аудіогіда з 3D-моделями та відеосюжетами, які будуть доступні для аудиторії з усього світу.

Один із ключових ідеологів та експертів ініціативи — військовий історик, заступник директора музею з наукової роботи Ярослав Тинченко. Маючи багаторічний досвід наукового документування подій від 2014 року до сьогодення, він системно досліджує трансформацію українського війська, перетворення звичайних фронтових речей на національні реліквії та виклики, з якими стикаються історики під час фіксації подій, що розгортаються на наших очах.

Спеціально для "Ділової столиці" ми поговорили з Ярославом Тинченком про те, як за останні роки змінилася логіка комплектування фондів, чому масові сьогодні речі з фронту стануть безцінними першоджерелами для майбутніх поколінь, як високі технології та 3D-сканування допомагають уникнути втрати історичної пам'яті та який шлях пройшли Сили оборони України за два десятиліття.

— Як за останні 12 років розбудови й боїв змінилися підходи науковців до комплектування фондів сучасної військової історії України?

— Якщо порівнювати 2014 та 2022 роки, то помінялися масштаби війни, спосіб ведення бойових дій, військова техніка, а разом із ними – концепція і тактика як наступальних дій, так і ведення оборони. У 2014 році ми зосереджувались навколо дослідження історій окремих підрозділів та людей, із ними пов’язаних. У боях зими-весни 2022 року почали грати роль нові типи озброєнь: "Байрактари" та інші безпілотні літальні апарати. Нині БПЛА та наземні роботизовані комплекси – основний тип озброєнь на полі бою. Звісно, саме військово-технічні новинки найбільше привертають увагу відвідувачів. 

— Музейна колекція сучасної війни формувалася, починаючи з 2014 року. Як змінювалася географія та характер надходження експонатів від перших виїздів до нинішніх подій на фронті?

— 2014-2015 роки нам запам’ятався виїздами до зони проведення Антитерористичної операції: тоді наші співробітники добре вивчили географію Донецької та Луганської областей, звідки в нашій експозиції привезено чимало експонатів. Після широкомасштабного вторгнення, як і під час Революції Гідності, полем збору майбутніх експонатів стали у буквальному значенні вулиці, в районі яких знаходиться Національний військово-історичний музей України. Зараз польові виїзди та дослідження для музейно-експозиційної діяльності вже не мають такого великого значення, як у 2014 році.

— У чому полягає специфіка наукової атрибуції та опису артефактів, які збираються безпосередньо під час триваючих бойових дій?

— За кожним експонатом має бути історія, про яку розповідатиме наш екскурсовод, або яка лунатиме з аудіогіда. Залежно від обставин, ми маємо розповісти: кому ця річ належала, за яких обставин вона була знайдена або передана, яким способом використовувалась, чому є важливою для нашої експозиції? Наприклад, форма одягу, отримана зі складу, не можу розповісти ту історію, яку має каска, куртка, бронежилет чи інший предмет, що належали комусь із наших героїв, або – супротивників. Дрон, отриманий від виробника, не має такої історії, як аналогічний предмет, що був у використанні під час проведення бойових дій.

— Чому масові сьогодні речі з фронту за кілька десятиліть стануть рідкісними та безцінними першоджерелами про повсякденний досвід війни?

— Я добре пам’ятаю, як в радянському союзі відзначалась 40 річниця завершення Великої Вітчизняної/Другої світової війни. Мені особисто хотілось побачити артефакти, які б були у вжитку саме тоді – сорок років тому. Але навіть у музеях такі предмети були рідкістю – зазвичай вони "затулялися" нагородами, фотографіями, формою одягу пізнього часу. І, звичайно, наша музейна колекція – це артефакти буквально з "пилу-жару". Але, зазвичай, це прості некоштовні речі: нарукавні знаки, предмети спорядження, форми одягу, якісь елементи чи навіть цілі дрони тощо. З часом ці предмети фізично зношуються та викидаються. І коли через 40 років онук чи праонук запитає дідуся: розкажи про війну? Йому, крім фотографій, більше не буде що й показати… І тоді, вочевидь, він загадає та пошкодує, що камуфльована куртка десь "згинула" на городах, а нарукавний знак свого підрозділу загубився під час чергового прибирання чи переїзду.

— Як високоточне 3D-сканування допомагає науковцям досліджувати та фіксувати найдрібніші деталі (пошкодження, маркування, персональні підписи) для майбутніх реконструкцій?

— Про це можна розповідати багато. Але розкажу лише на одному прикладі. У нас є величезна колекція прапорів періоду АТО, значна частина якої ще чекає на 3D-сканування. Це або звичайні прапори національних кольорів, або полотнища з символікою військових частин, територіальних громад та громадських організацій. На них – багато автографів, присвят, побажань та інших записів. Нині ми поступово з’ясовуємо, що чимало з них належать людям, які героїчно здійснили чимало подвигів у 2022-2023 роках, а деякі з них загинули. Звісно, постійно гортати ці прапори у пошуку різних записів досить складно, крім того, більшість з них досить старі. Проста фотографія також не дозволить з ними працювати, бо буде дуже низька роздільна здатність. І лише 3D-сканування дозволить повноцінно досліджувати ці артефакти на комп’ютері.

— Як науковцям-музейникам вдається зберігати дослідницьку об'єктивність, працюючи з матеріалами про події, що розгортаються на наших очах?

— Цьому не навчають на історичних факультетах. Кожний з дослідників приймає рішення про заангажованість та тональність своїх висловів самостійно. Особисто я завжди намагаюсь уявити, як би мій текст сприймався через 40-50 років? І, сподіваюсь, це допомагає.

— У чому полягає головна історична та наукова цінність зібрання з 500 оцифрованих предметів Війни за Незалежність?

— Мені, як історикові, відомо про десятки унікальних експозицій, які створювались та діяли під час та одразу після Першої та Другої світових воєн, періоду боротьби за Українську Народну Республіку тощо. Їх більшість з різних причин зникла у хвилях історії. Власне, зібрання оцифрованих предметів дозволить їм жити, навіть якщо вони у подальшому з якихось причин фізично зникнуть.

— Який головний науковий висновок можна зробити про еволюцію українського війська та нашого суспільства протягом років російсько-української війни?

— Сучасне українське військо – Сили оборони, за ці дванадцять років вийшли далеко за межі книжок і оповідань про Княжу Добу та Запорізьку Січ, період УНР та УПА. До 2014 року мало хто у світі знав про існування Збройних Сил України. Нині це – одна з найвідоміших армій світу.