Юрій Бойко з "Укренерго" про дефіцит генерації, мільярдні борги, відповідь ворогу та необхідні запаси на час відключень

Про це "ДС" поговорила з членом наглядової ради НЕК "Укренерго" Юрієм Бойком.

— Україна входить у чергову воєнну зиму. Прем'єр-міністр Сергій Корецький запевняє, що енергетика этого разу краще подготовлена до російських атак. Але й противник також удосконалює засоби ураження. Наскільки змінився характер загроз?

— Щоб оцінити нинішні ризики, потрібно згадати, як розвивалася система захисту енергетичної інфраструктури.

Спочатку застосовували найпростіші рішення — мішки з піском, та габіони, які захищали обладнання від уламків. Вони були досить ефективними за умови, що дрон не влучав безпосередньо в об’єкт. Якийсь час це працювало.

Наступним етапом став посилений індивідуальний захист критичного обладнання. Його завдання полягало не лише в тому, щоб уберегти, скажімо, конкретний трансформатор, а й у тому, щоб локалізувати наслідки можливого ураження. Наприклад, якщо один трансформатор пошкоджувався через атаку дрона, решта обладнання підстанції повинно було залишитися працездатним.

Згодом противник підвищив точність ударів. Це вимагало будівництва значно потужніших захисних споруд другого рівня. Сьогодні на об’єктах "Укренерго" близько сотні таких споруд виконують свої функції.

Маємо випадки, коли дрони влучали в ту ж захисну споруду більше десятка разів, але обладнання продовжувало працювати. Тобто сама концепція довела свою ефективність.

Проте треба розуміти: захистити бетонними саркофагами тисячі одиниць обладнання на всіх підстанціях неможливо.

— Тобто навіть масштабне будівництво захисних споруд не розв’язує проблему повністю?

— Так. Захисні споруди — це лише один із елементів загальної системи безпеки. Не можна захистити енергетику тільки бетоном або виключно засобами протиповітряної оборони. Потрібне поєднання пасивного й активного захисту, аварійних запасів обладнання та можливостей оперативного відновлення.

Важливо усвідомлювати, чому ми настільки багато уваги приділяємо збереженню великих трансформаторів. Це дороге й технологічно складне обладнання, яке має тривалі строки виготовлення та доставки.

Навіть якщо запасний трансформатор уже є, його заміна — це питання тижнів, а не годин. Тому кожне таке обладнання, яке вдалося зберегти від руйнування, означає суттєве скорочення часу відновлення електропостачання.

Але сьогодні ми бачимо новий етап протистояння. На підстанцію можуть летіти вже не один, два чи п’ять дронів, а значно більша кількість.

Особливо серйозною проблемою залишаються реактивні дрони та балістичні ракети. Для протидії таким загрозам нам бракує відповідних засобів.

Тому питання не в тому, що попередня стратегія захисту була неправильною. Вона працювала й продовжує працювати. Але зміна тактики противника потребує нової відповіді з нашого боку, адаптації.

— Якою має бути ця відповідь?

— Росія отримала відносно дешеві й ефективні засоби ураження, які дозволяють їй регулярно атакувати нашу критичну інфраструктуру. В частині протидії реактивним дронам наша спроможність почала суттєво зростати, водночас останні події показали критичну залежність від американської системи супутникового зв’язку. Отже, поряд з розвитком систем протидії новим засобам ураження, необхідно розвивати наші атакувальні спроможності. Поки не буде достатньо серйозних ударів у відповідь від України, немає підстав очікувати, що агресор добровільно відмовиться від своєї тактики.

Основою нашої стратегії має бути водночас і захист, і стримування противника. Йдеться про створення ситуації, за якої Росія усвідомить: продовження енергетичного терору проти України може спричинити не менш масштабні проблеми вже для неї.

Ми бачимо, що Росія, яка має значно більші ресурси протиповітряної оборони та власне виробництво багатьох видів озброєння, не може повністю захистити навіть свою критичну інфраструктуру. Це демонструють наші успішні удари по її нафтопереробних заводах, об’єктах ВПК, тощо.

Завдання України — створити такі умови, за яких продовження атак стане для Росії надто дорогим. На мою думку, саме це є реальною передумовою для переговорів про припинення ударів по енергетичній інфраструктурі.

Електроенергетика є основою практично всіх економічних процесів для України та РФ — від промислового виробництва до роботи комунальних підприємств. Саме тому росіяни й намагаються зруйнувати нашу енергосистему: вони розраховують, що проблема з електропостачанням створить проблеми для всієї економіки та спричинить негативні соціальні наслідки.

Протидіяти цій стратегії лише захисними заходами надзвичайно важко. І без атак у відповідь на врегулювання енергетичної компоненти війни не вийдемо.

— Перейдімо до внутрішніх проблем енергетики. На балансуючому ринку накопичилися багатомільярдні борги. Поясніть, будь ласка, як узагалі працюють головні сегменти ринку електроенергії?

— Основну частину електроенергії компанії купують за двосторонніми договорами. Це контракти, які укладають на певний період — від кількох тижнів до місяців. У класичній моделі ринку таким способом має продаватися приблизно 70–75% електроенергії.

Існує також ринок "на добу наперед". Його призначення — уточнити, скільки електроенергії знадобиться споживачам у конкретні години наступного дня. Наприклад, підприємство знає, що завтра певне обладнання працюватиме інтенсивніше, ніж зазвичай. Воно може заздалегідь докупити необхідну електроенергію.

Є також внутрішньодобовий ринок. Він дозволяє коригувати обсяги закупівлі безпосередньо протягом доби постачання, коли змінюються виробничі плани або фактичне споживання. Класична частка обох ринків — 15–25%

Але навіть після всіх цих операцій реальне споживання електроенергії ніколи повністю не збігається з прогнозом. Для компенсації таких відхилень й існує балансуючий ринок.

Умовно кажучи, ви планували спожити 100 одиниць електроенергії, а фактично спожили 103. Ці три додаткові одиниці докупаються на балансуючому ринку, але по найвищій ціні. І навпаки: ви купили, скажімо, 103 одиниці, а спожили 100. Тоді виникає потреба ці 3 одиниці продати, але вже значно дешевше, ніж ви її купили. І це також відбувається на балансуючому ринку.

В ідеальній моделі на балансуючий ринок має припадати невелика частка електроенергії, яка є наслідком неточного прогнозування споживання. Він повинен бути інструментом точного доналаштування фізичного балансу і фінансового розрахунку за це балансування, а не способом забезпеченням великих обсягів споживання неплатіжеспроможними споживачами.

— Чому ж борги накопичуються саме там, а не на інших сегментах ринку?

— На таких сегментах ринку електроенергії, як ринок двосторонніх договорів (РДД), ринок "на добу наперед" (РДН) та внутрішньодобовий ринок (ВДР), діє принцип попередньої оплати або фактично одночасного обміну грошей на електроенергію. На ринку двосторонніх договорів оплата зазвичай здійснюється заздалегідь, а на двох інших — безпосередньо під час торгів. Натомість на балансуючому ринку ситуація інша: електроенергія спочатку фактично виробляється і споживається, а фінансові розрахунки за неї відбуваються пізніше.

Проблема полягає в тому, що в Україні є категорії споживачів, які продовжують отримувати електроенергію, але не оплачують її. Це не завжди звичайні неплатники. Серед них є державні шахти, ряд водоканалів, частина комунальних підприємств та інші об’єкти, відключення яких може спричинити серйозні соціальні або технологічні наслідки.

У деяких випадках відключення електроенергії взагалі заборонене судовими рішеннями. Споживач електроенергію отримує, але грошей за неї не сплачує (ще й згідно з рішенням суду!).

— Про які суми заборгованості на балансуючому ринку сьогодні йдеться?

— Перед "Укренерго" учасники ринку заборгували більше 47 млрд грн. Водночас заборгованість самої компанії перед виробниками електроенергії становить приблизно 37 млрд грн.

На перший погляд, усе виглядає просто: компанія має отримати 47 млрд грн, погасити свої 37 млрд грн боргів, і ще залишається 10 млрд грн, які "Укренерго" може інвестувати в мережі, будівництво захисту, тощо. Але на практиці ситуація зовсім інша. Значна частина боржників НЕК "Укренерго" фінансово неспроможна розрахуватися. Хтось залежить від бюджетного фінансування/його недостатності, частина підприємств-боржників опинилася на окупованих територіях, частина боржників - тарифні оператори системи розподілу (ОСР). Тому реальних можливостей стягнути ці кошти немає.

— Хто в такому випадку платить виробникам електроенергії?

— Припустимо, диспетчер бачить, що споживання електроенергії в системі зростає. Тобто для підтримання балансу потрібно збільшити її виробництво. Він дає відповідну команду електростанції, яка фізично здатна цю команду виконати (гідроелектростанції, ТЕС, мала маневрова генерація). Виробник запускає додаткову потужність або збільшує навантаження на працюючий енергоблок. Електроенергія надходить у систему і споживачі її використовують. І якщо відхилення від прогнозних обсягів споживання відповідальними споживачами зазвичай оплачується, то основна частина виробленої додаткової енергії не буде забезпечена належною її оплатою, оскільки використана проблемними споживачами часто взагалі без договору на постачання!

У результаті "Укренерго" має зобов’язання перед виробниками, які виконали диспетчерські команди, але не отримує відповідних коштів від учасників ринку, відповідальних за неоплачене споживання. Саме так і формуються борги.

— Хто є найбільшими проблемними боржниками? І чому їх просто не відключають?

— Найпоказовіші приклади — ДПЗД "Укрінтеренерго", або ПОН (Постачальник останньої надії), ДП "РЕМ", КП "Компанія "Вода Донбасу", ряд ОСР. Треба розуміти, що, крім "Води Донбасу", решта компаній — це оператори систем розподілу, до мереж яких приєднані проблемні споживачі, що й формують реальні борги, і ПОН — підприємство, яке за законом тимчасово (до 90 днів) виконує функцію постачальника у випадку, якщо споживач не зміг ні з ким укласти договір на поставку. На практиці це в більшості випадків означає безоплатне споживання впродовж трьох місяців.

Але кожен із цих випадків має специфіку. Наприклад, "Воду Донбаса" — це підприємство, яке забезпечувало водопостачання величезної території Донецької області, включно з населеними пунктами по обидва боки лінії розмежування після 2014 р. Система водопостачання будувалася задовго до війни. Ніхто не проєктував її з розрахунком на те, що частина території буде окупована, а водогони опиняться в зоні бойових дій. Через окуповані території вода йшла, наприклад, до Маріуполя. Тому відключення електроенергії могло залишити без води значну кількість людей, зокрема на підконтрольній Україні території. І це вже не суто економічне питання, а соціальна, гуманітарна й політична проблема.

Схожа ситуація з державними шахтами. Їхнє відключення може мати технологічні та екологічні наслідки. Тому для багатьох таких підприємств немає простого рішення на кшталт: не платиш — відключаємо.

Власне саме ця складність і стала однією з причин багаторічного накопичення заборгованості.

— Наскільки небезпечні ці борги для енергосистеми? Адже, на перший погляд, ідеться лише про фінансові розрахунки між підприємствами.

— Це велика помилка — вважати проблему суто бухгалтерською. Балансуючий ринок безпосередньо пов’язаний із роботою маневрової генерації, тобто електростанцій, які можуть швидко збільшувати або зменшувати виробництво електроенергії залежно від потреб системи.

Для України це надзвичайно важливий ресурс. Такі послуги надають, зокрема, гідроелектростанції, теплові електростанції та деякі інші генеруючі установки.

У нормальних умовах робота на балансуючому ринку має бути економічно привабливою, адже йдеться про оплачувану гнучкість, яка необхідна всій енергосистемі. Але через заборгованість виникла ситуація, коли виробники можуть отримувати гроші за надані послуги із затримкою до 14 місяців.

Уявіть собі невелику газову електростанцію. Щоб виробити електроенергію, їй потрібно сьогодні купити газ, виплатити зарплати, забезпечити обслуговування обладнання. А гроші за електроенергію вона отримає через рік, чи більше. Зрозуміло, що постачальник газу не погодиться чекати на оплату за газ з такою відстрочкою.

Тому власник такої станції починає шукати інші способи роботи. Наприклад, продавати електроенергію у години найвищих цін на ринку "на добу наперед.

З погляду роботи енергосистеми це не найефективніший спосіб використання маневрових потужностей. Але з погляду фінансової стабільності підприємства його можна зрозуміти.

Борги призводять не лише до фінансових проблем. Вони обмежують можливості ефективного балансування енергосистеми.

— Чи існує реалістичний спосіб розв’язати проблему?

— Передусім потрібно розділити дві проблеми: припинення накопичення нових боргів і погашення тих, які вже утворилися. Це два різні завдання, і вони потребують різних рішень.

Протягом останнього часу Міністерство енергетики та регулятор активно працюють над оздоровленням балансуючого ринку. Ми почали з аналізу структури боржників. Очевидно, що неможливо застосувати один універсальний механізм до всіх. Потрібно виділити окремі категорії підприємств і для кожної шукати відповідне рішення.

Наприклад, державні шахти. Якщо вони не можуть самостійно забезпечити економічно збалансовану діяльність, держава повинна передбачити достатнє бюджетне фінансування, зокрема для оплати спожитої електроенергії. Альтернативні варіанти – приватизація або закриття.

Щодо Східного гірничо-збагачувального комбінату, то тут йдеться про перезапуск виробництва та створення умов для фінансового оздоровлення підприємства. Важливим напрямом є його майбутня інтеграція з "Енергоатомом", для чого урядом було ініційовано, а ВР прийнято Закон України №4952-ІХ "Про АТ СхідГЗК". Це має дозволити не лише забезпечити фінансову підтримку, а й провести модернізацію та підвищити ефективність виробництва уранового концентрату.

Щодо водоканалів, то влітку активно відбувалась кампанія по перегляду тарифів і їх приведення до економічно обґрунтованого рівня. Це вже дозволило для переважної більшості таких підприємств вийти на повну оплату за спожиту електроенергію в останні кілька місяців.

— Частина боргів виникає через війну та споживання електроенергії на прифронтових територіях. Як бути з такими випадками?

— Це окрема категорія, для якої потрібен специфічний механізм. Уявімо військовий об’єкт поблизу лінії бойового зіткнення, який необхідно терміново забезпечити електроенергією. Ніхто не чекатиме на оформлення всіх документів або укладення стандартного договору постачання. Енергетики забезпечать підключення, бо цього потребують оборона держави та безпека людей. До того ж інформація про такі об’єкти часто є закритою. Але електроенергія фактично споживається, і хтось має за неї заплатити.

Тому потрібна окрема бюджетна програма, яка дозволить компенсувати витрати на забезпечення таких об’єктів електроенергією.

Це не означає, що за відсутності компенсації енергетики припинять їх заживлювати. Звичайно ж ні! Безпекові потреби залишаються пріоритетними. Та йдеться про те, щоб правильно організувати фінансові розрахунки й полегшити і без того непрості умови роботи прифронтових енергетичних компаній.

— Добре. А що робити з десятками мільярдів гривень боргів, які вже накопичилися від різних підприємств та організацій?

— Потрібно бути реалістами: погасити історичні борги виключно внутрішніми ресурсами буде вкрай важко. Є підприємства, які фактично не мають можливості повернути кошти. Частина активів розташована на окупованих територіях або зруйнована війною. Тому вже тривалий час "Укренерго" веде переговори з міжнародними фінансовими партнерами щодо залучення для цієї мети додаткового фінансування — як кредитного, так і грантового.

У нас уже був позитивний досвід використання міжнародних ресурсів для підтримки ліквідності енергетичного ринку. Партнери дозволяли змінювати цільове призначення коштів за раніше укладеними кредитними угодами. Частину цих грошей спрямовували на будівництво захисних споруд, частину — на поповнення обігових коштів і погашення в т.ч. боргів на балансуючому ринку. Це дозволяло "Укренерго" розраховуватися з виробниками електроенергії навіть тоді, коли компанія не отримувала відповідних платежів від боржників. Це частково пояснює різницю в 10 млрд грн між боргом перед "Укренерго" і боргом самої компанії.

До речі, це було надзвичайно важливо для підготовки до проходження опалювальних сезонів минулих років. Бо йшлося про забезпечення розрахунків з маневровою генерацією. Отримані ними в такий спосіб кошти спрямовувались на ремонти, закупівлю необхідного обладнання та підготовку до зими.

Тому погашення боргів на балансуючому ринку — це одночасно й інвестиція в надійність енергосистеми.

— Наскільки критичною є втрата теплової та гідрогенерації напередодні зими?

— З технологічного погляду для балансування системи (наприклад покриття збільшеного попиту) є два основні інструменти:

• перший — збільшити виробництво електроенергії, або її імпорт;
• другий — зменшити її споживання.

Якщо можливостей генерації та законтрактованого (або технічно допустимого) імпорту недостатньо, доводиться застосовувати різні графіки обмежень і відключень.

Для звичайного споживача не так важливо, як саме називається графік – аварійний (ГАВ), стабілізаційний чи, скажімо, СпецГАВ. Результат однаковий — певний час він залишається без світла.

— Наскільки в цій ситуації може допомогти імпорт електроенергії з Європи?

— Імпорт — це важливий інструмент залучення додаткової електроенергії, особливо коли власного виробництва бракує. Але потрібно розрізняти дві речі: покриття дефіциту електроенергії та оперативне балансування енергосистеми.

Імпорт дозволяє збільшити загальний доступний ресурс електроенергії. Проте не може замінити функціонал наших маневрових електростанцій. Тому сьогодні імпорт насамперед допомагає покривати дефіцит (зазвичай прогнозований), але не розв’язувати проблему балансування. За правилами роботи ENTSO-E, всі енергосистеми Європи, в т.ч. Українська, повинні працювати в збалансований спосіб — підтримувати максимально близький до 0 сальдо переток з сусідами відносно комерційного графіка (тобто з врахуванням попередньо законтрактованого імпорту чи/та експорту). Самим імпортом це відрегулювати неможливо.

— Як змінилося споживання електроенергії в Україні за роки повномасштабної війни? І наскільки сильно воно зростатиме взимку?

— Сьогодні Україна споживає значно менше електроенергії, ніж до повномасштабного вторгнення. До останнього часу можна було говорити про близько 30% зменшення споживання. Це насамперед було пов’язане з окупацією сходу нашої країни та процесом релокації багатьох виробництв. Сьогодні додалося значне скороченням промислового виробництва, зокрема зупинка частини металургійних підприємств, підприємств хімічної промисловості та ряду інших енергоємних галузей. Промислове споживання, на відміну від побутового формує більш рівномірне навантаження в енергосистемі впродовж доби і, як наслідок, покривається більш дешевою базовою генерацією.

Втрата значної частини такого споживання змінила загальний графік навантаження в енергосистемі. Якщо говорити про втрату потужності, то йдеться орієнтовно про 1 Гвт базового навантаження.

Щодо населення, то тут картина дещо інша. Останніми роками активно розвивається мала сонячна генерація — панелі встановлюють на дахах приватних будинків, господарських спорудах, земельних ділянках (де треба, а часом і де не потрібно). У сонячні дні це дозволяє помітно зменшити споживання електроенергії з мережі. Та приблизно з другої половини жовтня до кінця лютого виробництво сонячної генерації суттєво падає. Дні стають коротшими, погода частіше хмарна, і відповідно населення знову більше споживає електроенергії з об’єднаної енергосистеми. Тому взимку навантаження зростає, хоча загальне споживання країни залишається значно нижчим за довоєнний рівень.

— Чи можна вже зараз спрогнозувати, наскільки важкою буде ця зима для енергосистеми?

— Вона буде надзвичайно складною. Причина не лише в обсягах пошкоджень, а й у характері нових загроз. Ми бачимо збільшення кількості засобів ураження, які застосовує противник, та вдосконалення їхніх характеристик.

Водночас енергетики продовжують ремонти, відновлюють обладнання, формують аварійні запаси й посилюють захист об’єктів. Але неможливо гарантувати, що нові масовані удари не призведуть до серйозних обмежень електропостачання.

Тому я знову повертаюся до своєї головної тези: необхідно не лише підвищувати стійкість власної енергосистеми, а й створювати передумови для припинення російського енергетичного терору. Без аналогічних ударів у відповідь по їхній електроенергетиці (а зими на значній території РФ суворіші за зиму в Україні), на такі передумови важко сподіватись.

— Що порадили б українцям, які готуються до зими?

— Люди вже мають певний досвід, щоб розуміти базові потреби під час тривалих відключень. Зарядні станції, акумулятори, альтернативне освітлення, запас води, можливість приготувати чи розігріти їжу без електрики — усе це точно не буде зайвим.

Для мешканців приватного сектору можливостей організувати резервне енергозабезпечення зазвичай більше. У багатоквартирних будинках ситуація складніша, але й там можна знайти певні рішення. Головне — підходити до цього технічно грамотно, не створюючи небезпеки для обладнання та людей.

При цьому я сподіваюся, що з газопостачанням ситуація буде стабільнішою. Газова інфраструктура має інші технологічні особливості. Її складніше вивести з ладу таким чином, щоб повністю припинити постачання на значній території. Крім того, газ можна (і це зроблено!) накопичувати у великих обсягах. З електроенергією ситуація принципово інша.

— Але ж розвиваються промислові батареї?

— Навіть за нинішнього швидкого розвитку акумуляторних технологій та їх суттєвого здешевлення, на сьогодні в нас не має можливості накопичити в них стільки електроенергії, щоб забезпечити потреби всієї країни хоча б впродовж однієї години. Нагадаю, що обсяг введених в експлуатацію СНЕ оцінюється в 600 МВт/2400 МВт*год

Для вирішення віртуального завдання забезпечити країну енергією на 1 годину взимку від АКБ необхідно додатково встановити ще принаймні 14 000 МВт/12 000 МВт*год, що ані з технічної, ані з економічної точки зору є недоцільним.

Натомість природний газ можна накопичувати в обсягах, розрахованих на тривале споживання, наприклад ємність українських ПСГ дозволяє накопичити там ресурс для 1,5 річного запасу (при поточних обсягах споживання). Це показує принципову різницю між двома енергетичними системами і здатностями до накопичення.

Звісно, накопичувачі електроенергії дуже корисні на локальному рівні — для окремої квартири, будинку або підприємства, чи навіть виробника з відновлювальних джерел (сонце, вітер). Але вирішити ними проблему резервного електропостачання всієї країни в найближчій перспективі неможливо. Тому при підготовці до цієї зими потрібно підходити прагматично: готувати доступні резервні рішення, враховувати можливість тривалих відключень і водночас усвідомлювати, що стійкість енергетики залежить не лише від захисних споруд, ремонтів і резервів обладнання, а й від фінансового оздоровлення ринку та розвитку розподіленої генерації.

Водночас вважаю нашим стратегічним завданням не просто навчитися витримувати чи оговтуватись після ударів, а створити умови, за яких продовження енергетичного терору стане для противника неприйнятним.