• USD 28.3
  • EUR 33.1
  • GBP 36.4
Спецпроєкти

Таганрог наш? Чи потрібно Україні претендувати на Ростовську область

Серед патріотично налаштованих, але таких, що слабо знають історію, співвітчизників досі популярний «факт», що в 1954-му Крим не просто увійшов до складу України, а нібито був обміняний на Таганрог і прилеглі до нього території

Таганрог — загальний вигляд міста, XIX століття/pastvu.com
Таганрог — загальний вигляд міста, XIX століття/pastvu.com
Реклама на dsnews.ua

Після окупації і анексії Росією Криму ця теза буквально захлеснула соціальні мережі і навіть спливла в деяких ЗМІ. Середньостатистичний пост «за Таганрожчину» виглядає приблизно так: «У 1954 р. відбувся обмін територіями. За солончаковий і посушливий Крим Україна віддала РРФСР Таганрог і навколишні багаті чорноземні землі, загальну площу яких можна порівняти з півостровом. У звʼязку з анексією Криму Україна на міжнародному рівні тепер повинна вимагати повернення Таганрога і таганрозьких земель». Незважаючи на численні спростування, ця байка досі регулярно спливає в соціальних мережах

Що «Таганрог наш!» регулярно нагадує і Антон Павлович Чехов, який народився «в мальовничому українському місті Таганрозі». Правда, в автобіографії письменника сказано: «Я, А. П. Чехов, народився 17 січня 1860 року в Таганрозі», — без жодних епітетів і визначень, офіційна «бюрократична» автобіографія таких не передбачає.

Зазначені вище фейки поширюються з найкращих патріотичних спонукань, але насправді грають виключно на руку пропагандистам країни-агресора: «Дивіться, мовляв, які ці хохли тупі — вірять в таку нісенітницю, яка легко спростовується!» Після цього можна наводити найвагоміші аргументи і аргументи про те, як Росія нахабно відрубала шматок України, але всі вони розбиваються з усмішкою: «Ага, ти ще Чехова процитуй і, як Крим на Таганрог поміняли, розкажи!»

Два народження Таганрога

Місто Таганрог зʼявилося на карті в результаті Азовських походів царя Петра Олексійовича в 1696–1698 рр. За його велінням була закладена фортеця Троїцьк-на-Таганзькому рогу. Як тоді водилося, проєктували її іноземні інженери, а будували переважно запорозькі козаки. Останнє не дивно: переміщати величезні маси людей з території далекого Московського царства було нерозумно.

Після провального Прутського походу в 1711 р. Петро був змушений підписати ганебний мирний договір, згідно з яким Османській імперії поверталися всі раніше завойовані у неї землі, а Таганрог підлягав руйнуванню. Тоді ж росіяни вперше знищили власний флот — кораблі, що залишилися без бази, були спалені. До слова, згодом затоплення власних кораблів стало славною традицією російських військових моряків.

Незабаром приазовські землі султан передав Запорозькій Січі, яка визнала себе васалом Високої Порти.

Реклама на dsnews.ua

Влітку 1734 р. у в полковому місті Лубни між запорожцями і Російською імперією був підписаний договір, що закріплює перехід Війська Запорозького Низового під російський протекторат. Петербург готувався до чергової війни проти Туреччини і гостро потребував козацтва. Російсько-турецька війна 1735–1739 рр. для імперії закінчилася провалом. Проте дещо вдалося відщипнути: згідно з Бєлградським мирним договором 1739 р. Росія відновила втрачений контроль над Азовським узбережжям, правда, без права будувати укріплення і утримувати флот.

Отримавши своє, Петербург незабаром забув про надані в Лубнах гарантії: в 1746 р. місце, де раніше розташовувався Таганрог, було виключене зі складу запорозьких земель. Після перемоги в російсько-турецькій війні 1768–1774 рр. Петербург отримав право на фортеці і флот. Почалося активне відновлення Таганрога — і знову-таки переважно руками українців. У 1784 р. Таганрог втратив статус фортеці, зате набув статусу міста. Спочатку він входив до складу Катеринославського намісництва, пізніше — однойменної губернії. Лише в 1887 р. Таганрог був переданий в Область Війська Донського. Згідно з переписом 1897 р. в Таганрозькій окрузі проживало 61,7% українців і лише 31,7% росіян.

Паперова війна за місто

Маловідомий широкому загалу факт: в березні–квітні 1918 р. Таганрог встиг побути в статусі столиці маріонеткової Радянської України (місце перебування Народного секретаріату і ЦВК Рад УРСР). Пізніше місто увійшло до складу Української держави гетьмана Скоропадського. Більшовики спочатку теж визнали Таганрог і округ етнічними українськими землями: в березні 1920 р. «Таганрожчина» увійшла в Донецьку губернію УРСР і тільки в 1924 р. опинилася в складі РРФСР, причому сталося це не без конфліктів. Що цікаво — багаторічна прикордонна суперечка велася не стільки столицями (Харковом і Москвою), скільки на рівні місцевої влади.

16 квітня 1920 р., згідно з постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (уряд УРСР) за підписом його голови Григорія Петровського, були затверджені межі Донецької області, до складу якої, зокрема, увійшов і «Таганрозький округ весь цілком».

Відповідь російської сторони не змусила себе довго чекати. 21 квітня 1920 р. Донський виконком за підписом керуючого справами товариша Афоніна поширив телеграму такого змісту: «Донвиконком знову підтверджує свою постанову від 27 березня 1920 р., що кордони Донської області залишаються колишніми».

Зазначена вище постанова була опублікована в газеті «Радянський Дон» (№40). Там, зокрема, повідомлялося, що «Донська область зберігається в старих кордонах. Окружним виконкомам запропоновано вжити термінових заходів зі зворотного включення до складу всіх місцевостей, що відійшли до інших губерній».

Кожна зі сторін спору щиро вважала Таганрог своїм і слала в місто взаємовиключаючі приписи, що вкрай нервувало місцевих товаришів. 24 квітня 1920 р. окружна партійна конференція Таганрозького округу навіть відправила з цього приводу телеграму, адресовану всім зацікавленим особам — голові Раднаркому Леніну, голові ВЦВК Калініну, губвиконкому в Луганську і Донвиконкому в Ростові-на-Дону, де висловила обурення плутаниною, що коїться навколо питання про межі Донецької губернії і Донської області: «Луганськ телеграфно наказує Таганрогу… підкорятися йому, скаржилися на життя товариші з Таганрога. Ростов-на-Дону на це телеграфує, що кордони Донської області залишаються колишніми… Представники Луганська загрожують представникам Таганрога арештом збройною силою. Партійна конференція переконливо просить припинити неподобства, що остаточно дезорганізують роботу Таганрозького ревкому».

Москва одразу присадила товаришів в Ростові-на-Дону, відправивши ряд грізних телеграм від імені ЦК ВКП (б) і НКВС. Водночас Луганську було запропоновано залагодити конфлікт з сусідами шляхом створення адміністративної комісії. Останнє, до речі, яскраво продемонструвало, що державність республік в СРСР була фікцією, а Москва розглядала кордони між ними виключно як адміністративні.

Таганрог — вокзал і площа Повстання
Таганрог — вокзал і площа Повстання

Остаточне рішення політбюро

Якщо товариші з Донської області свої претензії аргументували економічними звʼязками, мовляв, Таганрог — морські ворота Ростова-на-Дону, то українська сторона акцентувала на національному складі округу. 28 квітня 1924 р. були оприлюднені тези Таганрозького виконкому, що підтверджують, що Таганрог і його округ не повинні бути відокремлені від Донбасу і України.

Зокрема, там нагадувалося, що, «за даними перепису Донбасу за січень–лютий 1923 р., по Таганрозькому округу українського населення було 77%, російського — 18%, інших національностей — 5%». Порівняння цих даних з даними Всеросійського перепису за 1897 р. показує, що за 26 років українське населення зросло на 15,3%, а російське населення скоротилося на 13,7%. Отже, незважаючи на те, що протягом 26-річного періоду Таганрозький округ був штучно відділений від Катеринославщини (Україна) і приєднаний до колишньої Області Війська Донського, регіон тяжів до України, а не до Росії. Історично Таганрог лише в деяких станицях заселявся російськими козаками, корінним населенням були нащадки запорозьких козаків.

Крім того, виконком акцентував на неприйнятності економічних аргументів Ростова: «…Ніяких митних кордонів між республіками, що утворюють Союз, немає і їхня основна економічна єдність нерозривна, так, наприклад, шляхи сполучення, апарат зовнішньої торгівлі і т. п. і т. д. у всіх республік Союзу загальні, тому ніщо не заважає сусідам користуватися портом».

Проте з Ростова продовжували тиснути на Москву, Харків і Луганськ, а аргумент про переважно українське населення «Таганрожчини» розглядався як непереконливий. Посилаючись на Вседонецький перепис населення 1923 р., зазначалося, що тільки 44,6% населення округу розмовляє українською мовою і що навіть ті, хто визначив себе як українець, є населенням, асимільованим з росіянами.

В результаті лобі Південно-Східної області, утвореної 13 лютого 1924 р. шляхом обʼєднання Донської і Кубано-Чорноморської областей, Ставропольської і Терської губерній, виявилося сильнішим. 11 липня того ж року на засіданні політбюро ЦК РКП (б) було прийнято постанову про бажаність приєднання Таганрога і Олександро-Грушевського району до Південно-Східної області. Вже 24 липня була створена урядова комісія, відповідальна за проведення нового кордону.

В Україні з рішенням Москви змирилися не одразу. Зокрема, на підприємствах і в парторганізаціях Донбасу пройшли численні зборів, які прийняли резолюції про неподільність Донецької області, але це не допомогло.

Сьогодні, після тотальної багаторічної русифікації, тільки 3% жителів «Таганрожчини» ідентифікують себе як українці, а про колись величезне українське мовне море нагадують тільки окремі острівці вже переважно російського суржику, що зберігся в деяких селах.

**** При підготовці матеріалів використано «Збірник документів про прикордонну суперечку між Росією і Україною в 1920–1925 рр. за Таганрозько-Шахтинську територію Донської області», Ю. Галкін, Москва, 2007 р.

    Реклама на dsnews.ua