• USD 39.7
  • EUR 42.5
  • GBP 49.6
Спецпроєкти

"Інструкції агітаторам-комуністам на Україні". Історія однієї підробки

101 рік тому у французькомовній газеті у Швейцарії, а потім і в українському емігрантському виданні у Польщі було оприлюднено "Інструкцію агітаторам-комуністам" — майстерно підроблений документ, який дотепер нерідко використовується як незаперечне джерело злочинних намірів і дій більшовизму

Фрагмент з "Інструкцій агітаторам (більшовицький документ)". Gazette de Lausanne, No 195, 15.07.1920
Фрагмент з "Інструкцій агітаторам (більшовицький документ)". Gazette de Lausanne, No 195, 15.07.1920
Реклама на dsnews.ua

Оскільки мова у цій "Інструкції" йшла про діяльність більшовиків в Україні, то і широкої популярності цей текст набув саме серед тих, кого цікавила історія України. Спершу це відбулося в середовищі української еміграції, а після 1991 р. і в самій Україні. Авторство цього документа традиційно приписується Леву Троцькому. З часом популярність "Інструкції" набула "вірусного" характеру, згадки про "Інструкцію…" і цитати з неї регулярно зустрічаються як у публіцистиці, так і в навчальній та науково-популярній літературі. Вони наявні навіть у науковому збірнику документів та в Енциклопедії історії України, не кажучи вже про десятки публікацій цього тексту на інтернет-ресурсах! Щоправда, з 2010-х років пролунало чимало аргументованих спростувань автентичності документу, однак його цитування, в тому числі і професійними істориками, це не зупинило. Можливо, саме через те, що висловлені раніше заперечення стосувалися насамперед змісту "Інструкції" і мало торкалися історії її появи та ймовірного автора чи, принаймні, оприлюднювача документу.

"Інструкція…" у виданнях української еміграції

Як для прихильників, так і супротивників "Інструкції" як автентичного тексту основним джерелом є книга ад'ютанта Симона Петлюри Олександра Доценка "Зимовий похід: 6.ХІІ.1919 – 6.V.1920", видана Українським науковим інститутом у Варшаві 1932 року. У ній наводиться і сам документ, і його тлумачення, але проблема в тому, що названий там як оригінальний документ, вихід кого датується початком 1920 року, написаний… скасованим в РСФРР ще в 1918 році дореволюційним правописом. Тобто в кращому випадку це передрук з якогось білоемігрантського видання, більшовики так не писали – тут різночитання неможливі.

Заголовна сторінка книги Олександра Доценка "Зимовий похід (6.ХІІ.1919 – 6.V.1919)"
Заголовна сторінка книги Олександра Доценка "Зимовий похід (6.ХІІ.1919 – 6.V.1919)"

Менш відома, але давніша публікація "Інструкції…" була знайдена у першому номері варшавського видання "Син України. Тижневик Українського Козацтва" від 7 серпня 1920 року. Там він фігурує під назвою "Цікавий документ. Інструкція ТРОЦЬКОГО агітаторам-комуністам на Вкраїні". При цьому той текст надруковано не російською мовою, як у книзі Доценка 12-ма роками пізніше, а українською. Тексту передує коментар, в якому редакція заявляє, що йдеться про переклад надрукованого раніше у франкомовномій швейцарській газеті документу. За словами редакції, "люде, що бачили російський оригінал, стверджують точність перекладу ". Власне, на джерело перекладу і звернемо увагу.

Фрагмент першої відомої публікації "Інструкції " українською мовою // Син України. Тижневик українськoro козацтва — 1920. (Варшава) — Ч. 1
Фрагмент першої відомої публікації "Інструкції " українською мовою // Син України. Тижневик українськoro козацтва — 1920. (Варшава) — Ч. 1

Публікація у Gazette de Lausanne — найбільш рання відома версія "Інструкції…"

Реклама на dsnews.ua

Справді, у "Gazette de Lausanne" від 15 липня 1920 року було оприлюднено цей текст французькою мовою під назвою "Інструкції агітаторам (більшовицький документ)". Наразі ця публікація є найбільш ранньою відомою появою цього документа. Журналіст додав до нього такий вступний коментар:

"Нещодавно в українському селі було заарештовано безліч агітаторів, яких надіслали з Москви з метою провокування заворушень і залучення повсталих українських селян на бік "святої справи" більшовизму. Ці люди мали при собі інструкції, у яких пояснювалися способи ведення пропаганди в Україні. Штаб Петлюри і штаб поляків мають у своєму розташуванні ці інструкції. Мені надіслали один екземпляр, дослівний переклад якого я наводжу нижче. Учергове ці макіавеллівські сторінки показують нам, яким чином московські Совіти ведуть свою роботу. Ось цей документ"

Здійснивши порівняльний аналіз українського та французького варіантів документів, опублікованих із різницею у три тижні, ми виявили низку різночитань. Наведемо приклад пасажу, який особливо часто цитують українські дослідники. У публікації тижневика "Син України" він виглядає так: "Пом'ятайте, також, що так чи инакше, а нам необхідно повернути Україну Росії. Без українського вуглю, заліза, руди, хліба, соли, Чорного моря — Росія існувати не може: вона затхнеться, а з нею і радянська влада і ми з вами".

Фрагмент з однією з найуживаніших цитат із опублікованої 7 серпня 1920 р. "Інструкції " українською мовою // Син України. Тижневик українськoro козацтва — 1920. (Варшава) — ч. 1
Фрагмент з однією з найуживаніших цитат із опублікованої 7 серпня 1920 р. "Інструкції " українською мовою // Син України. Тижневик українськoro козацтва — 1920. (Варшава) — ч. 1

У лозаннському ж варіанті, на який, власне, і посилається "Син України", між двома цими реченнями несподівано бачимо: "Немає України без Росії, але, перш за все, немає Росії без України"

Фрагмент з однією з найуживаніших цитат з "Інструкції агітаторам (більшовицький документ)" французькою мовою. Gazette de Lausanne, No 195, 15.07.1920
Фрагмент з однією з найуживаніших цитат з "Інструкції агітаторам (більшовицький документ)" французькою мовою. Gazette de Lausanne, No 195, 15.07.1920

Дванадцять років потому у книжці "Зимовий пoxід…", у тексті залишилася лише друга частина речення: "Без Украины нѣт Россіи". Імовірно, вона найбільше відповідала світогляду Доценка.

Написаний дореволюційним російським правописом фрагмент російськомовної "Інструкції" з однією з найуживаніших цитат (з опублікованої у 1932 р. Книги О.Доценка)
Написаний дореволюційним російським правописом фрагмент російськомовної "Інструкції" з однією з найуживаніших цитат (з опублікованої у 1932 р. Книги О.Доценка)

А де ж тут Троцький?

Проте найважливішим є те, що в найбільш ранньому варіанті "Інструкції…" немає жодної згадки про Троцького — ані в назві, ані в коментарях журналіста, ані в самому тексті документа, тоді як в пізніших на його прізвищі саме акцентується увага. Текст у французькому варіанті закінчується так:

"Комісар із пропаганди в південно-західному окрузі:

підпис нерозбірливий."

У примітці журналіст додав такий коментар:

"Цей комісар, звичайно ж, ніхто інший як Подвойський, раніше відповідальний за пропаганду в південно-західному окрузі і друг Леніна."

"Підпис нерозбірливий" і коментар Перського. Фрагмент з "Інструкції агітаторам (більшовицький документ)". Gazette de Lausanne, No 195, 15.07.1920
"Підпис нерозбірливий" і коментар Перського. Фрагмент з "Інструкції агітаторам (більшовицький документ)". Gazette de Lausanne, No 195, 15.07.1920

Микола Подвойський дійсно мав стосунок до радянської влади в Україні, від лютого до початку серпня 1919 року він був народним комісаром із військових справ УСРР.

Микола Подвойський у 1918 р.
Микола Подвойський у 1918 р.

Мало того, він певний час був справді популярним у війську і, можна навіть сказати, що окрім своїм безпосередніх обов'язків займався агітаційними справами. Зокрема, його промови поширювалися навіть у вигляді брошур.

Перша сторінка однієї з брошур з промовою М.Подвойського, 1919 р.
Перша сторінка однієї з брошур з промовою М.Подвойського, 1919 р.

Однак то було включно до літа 1919 р., а на початку ж січня 1920 року, тобто в час, яким датовано "Інструкцію…" у "Gazette de Lausanne", він до України вже жодного стосунку не мав. Отож, у цей час він узагалі не міг займатися питаннями, пов'язаними з Україною, а тим більше бути "комісаром із пропаганди". Та й "південно-західний округ" — це теж "промах пропагандиста" — такого поняття у 1919-1920 роках не існувало: на території України існували Київський та Харківський військові округи.

Таким чином, навіть якщо журналіст навіть справді отримав (а не вигадав сам!) якийсь документ для перекладу від третьої особи, на його думку "нерозбірливий підпис" не належав Троцькому. Та й не міг належати, оскільки посада Троцького була значно вище ніж зазначена у документі.

Лев Троцький у 1920 році
Лев Троцький у 1920 році

Насмілимося припустити, що якби подібний документ існував і дійсно був пов'язаний із Троцьким, згадані "штаб Петлюри і штаб поляків", які нібито мали у своєму розпорядженні ці інструкції, обов'язково б повідомили про це журналісту. Останній, своєю чергою, зробив би все, щоб донести цю інформацію до читачів. Але, можливо, особи, що були задіяні в публікації "Інструкцій…" розуміли – приписування цього документа Троцькому було б вже занадто відвертим пропагандистським штампом.

Автор численних підробок, журналіст-конспіролог Серж Перський

Ознайомлення з найбільш ранньою версією даного документа дає нам додатковий важливий аргумент на користь твердження, що він є підробкою. Цей елемент — сама постать журналіста, який опублікував "Інструкцію…". Ним був Сергій Маркович Перський, який писав під іменем Serge Persky. З матеріалів Архівів кантону Во (Швейцарія) ми дізналися, що С. Перський народився в Чернігові 1870 року, до Західної Європи виїхав задовго до революції, оселився у Франції, а у 1904–1922 роках значну частину часу мешкав у Швейцарії. С. Перський відомий перш за все як перекладач і літературознавець. Впродовж кількох років він також був співробітником секретаріату Жоржа Клемансо, який "надіслав його з дипломатичною місією до Швейцарії" у 1917 році.

У 1917–1922 роках С. Перський, який доти був відомий виключно як літературознавець, почав активно писати на політичні теми. Він опублікував у женевських і лозаннських газетах не менш ніж 170 політичних статей, спрямованих перш за все на викриття "німецько-більшовицької змови" проти Франції. Поширення цих поглядів у пресі Женеви й Лозанни стали приводом для кількох серйозних попереджень на його адресу від уряду Швейцарії, оскільки ставили під загрозу нейтралітет країни.

Попереження уряду Швейцарії щодо статей Перського, які суперечать політиці нейтралітету. Gazette de Lausanne, No 174, 27.06.1918.
Попереження уряду Швейцарії щодо статей Перського, які суперечать політиці нейтралітету. Gazette de Lausanne, No 174, 27.06.1918.

Як мінімум п'ять публікацій Перського цього періоду мають форму "секретних" більшовицьких документів, які нібито потрапляли до рук журналіста. Всі вони характеризуються надвеликою концентрацією пропагандистських штампів того часу, серед яких, зокрема, можна знайти і славнозвісні чутки про "соціалізацію" жінок і дітей у більшовицькій Росії.

Публікація Перського із вигаданими наказами більшовиків про те, що в Росії у матерів відбирають дітей і проводять експеримент з їх "націоналізації". Gazette de Lausanne, No 325, 27.11.1919.
Публікація Перського із вигаданими наказами більшовиків про те, що в Росії у матерів відбирають дітей і проводять експеримент з їх "націоналізації". Gazette de Lausanne, No 325, 27.11.1919.

Переконливим підтвердженням причетності С. Перського до фальсифікацій документів є його звернення у березні 1919 року до військових аташе країн-учасниць Антанти у Швейцарії з пропозицією створити під його особистим керівництвом організацію, метою якої була б масштабна антибільшовицька ідеологічна кампанія. Однак цей амбітний задум не був втілено в життя — журналіст отримав відмову.

На відміну від України, ім'я С. Перського давно відоме науковому товариству Швейцарії. У цій країні інтерес до особистості С. Перського викликаний передусім публікацією ним майстерної фальсифікації, що мала довготривалі наслідки для їхньої історіографії. Ідеться про так званий "Проект генеральних інструкцій для Швейцарії після революції", де стверджувалося, що національний страйк 1918 року в Швейцарії нібито організували більшовики, які планували повалити уряд і проголосити її Республікою Рад на чолі з Карлом Радеком. Попри швидкі і безперечні тогочасні спростування та очевидну абсурдність змісту "документу", це не завадило супротивникам і критикам лівих ідей передруковувати його з книги у книгу аж до 1970-х років.

Славнозвісна підробка авторства С. Перського, розвінчуванню якої присвячена не одна праця швейцарских істориків. Gazette de Lausanne, No 110, 23.04.1919.
Славнозвісна підробка авторства С. Перського, розвінчуванню якої присвячена не одна праця швейцарских істориків. Gazette de Lausanne, No 110, 23.04.1919.

Історик Давід Арто охарактеризував С. Перського як пропагандиста і конспіролога, який впродовж багатьох років не лише маніпулював швейцарською громадською думкою, а й вводив в оману "професійне середовище, включаючи французьких дипломатичних представників у Швейцарії". Ж.-Ф. Файє назвав документи, опубліковані Перським, "апокрифічними", а В.Гаутскі використовує для їхнього позначення словосполучення "Pseudo-Perskyschen-Fälschungen" ("псевдо-Перськівські підробки"). Недарма ж спростуванню автентичності "Проекту" присвячено цілу сторінку на офіційному сайті Швейцарської національної бібліотеки.

Швейцарський приклад демонструє, що, ймовірно, українські дослідники та любителі історії потрапили під вплив майстра пропаганди. Нагадаємо, що у випадку так званих "Інструкцій" наразі ані в українських ані в закордонних архівах також не знайдено жодного джерела, якій би містив текст документу, його фрагмент або бодай посилався б на нього.

Розміщена ж у згаданій вище книзі Доценка "Інструкція", попри апеляції до неї як до першоджерела, визначена такою бути не може. Зокрема, через дореволюційний правопис цитованого документу та неможливі у зверненні до більшовицьких агітаторів фактичні компліменти Петлюрі та його війську (щоб успішно агітувати, агітатори мають бути самі переконані у доброчинності своїх дій, тобто для них ворога дегуманізують, а не підносять до рангу героїв визвольної боротьби).

Втім, для складення висновку про те, що наведений у книзі документ не є першоджерелом чи його копією, можна обійтися і без аналізу змісту документа, адже виділене у наведеному нижче фрагменті "Інструкції" з книги Доценка (і відсутнє в опублікованих у 1920 р. варіантах "Інструкцій") "[sic!]" неможливе в автентичному документі, бо воно засвідчує реакцію читачів. Та й "промову" ("речь"), тим більше невідомим "курсісткам" важко пов'язати із, власне, поняттям "Інструкція".

Перші рядки "Інструкції", розміщеної в опублікованій у 1932 р. книги О.Доценка "Зимовий похід: 6.ХІІ.1919 – 6.V.1920"
Перші рядки "Інструкції", розміщеної в опублікованій у 1932 р. книги О.Доценка "Зимовий похід: 6.ХІІ.1919 – 6.V.1920"

До того ж Доценко теж згадує про публікацію у швейцарській газеті, але його припущення щодо того, що то було розміщено місією УНР, доводить – про ту публікацію він чув лише з чуток і не знав про її автора.

Чому ж як у зробленому за свіжим слідом подій українському перекладі (а то був саме переклад французькомовного варіанту, а не того, що у виданні 1932 року названо "оригіналом"!), як потім і в книзі Доценка згадується прізвище Троцького? А це якраз пояснити легко – саме Лев Троцький був не лише головою Реввійськради та наркомом військових справ РСФРР, тобто фактично керував війною проти України, а й видав знаменитий "Наказ Голови Реввійськради Республіки тов. Троцького червоним військам, що вступають у межі України".

Перша публікація "Наказу" в органі ЦК КП(б)У // Бюллетень Организационного бюро Центрального Комитета Коммунистической партии (большев.) Украины № 3‑4. 1919. – 12 декабря
Перша публікація "Наказу" в органі ЦК КП(б)У // Бюллетень Организационного бюро Центрального Комитета Коммунистической партии (большев.) Украины № 3‑4. 1919. – 12 декабря

Цей суто агітаційний "Наказ", що закінчувався гаслом "Хай живе вільна незалежна Радянська Україна!", справив величезний вплив на українських повстанців, чимало з яких повірили у щирість намірів більшовиків. Така дієва пропагандистська агітка потребувала промовистої відповіді, якою, ймовірно, і мала стати (чи стала) розглядувана нами "Інструкція". Цілком слушним міг би стати аналіз цих "Інструкцій" в якості контрагітаційного документу, який мав на меті викрити пропагандистський зміст "Наказу Троцького". Але як джерело для розуміння сучасними істориками природи більшовицької агітації та пропаганди, чи діяльності Троцького, або як аргумент в оцінці дій більшовицької влади ця "Інструкція" не може використовуватися.

Як вже згадувалося вище, дослідники вже неодноразово висловлювали сумніви в автентичності цього документа, і, в першу чергу приписаного Троцькому авторства, апелюючи до явної суперечності його змісту іншим текстам Троцького. На жаль, демонізація його образу, не сприяє сприйняттю таких "внутрішніх" аргументів. Сподіваємося, що наша спроба простежити історію появи цього тексту, охарактеризувавши умови його поширення, стане аргументом на користь необхідності критичного осмислення документальних джерел періоду Української революції 1917 – 1921 років.

"Інструкція Троцького", опублікована  у тижневику "Син України" 7 серпня 1920 р.
"Інструкція Троцького", опублікована у тижневику "Син України" 7 серпня 1920 р.
"Інструкція Троцького", опублікована  у тижневику "Син України" 7 серпня 1920 р.
"Інструкція Троцького", опублікована у тижневику "Син України" 7 серпня 1920 р.

Незабаром світ побачить науковий варіант тексту — більший за обсягом та з належним науковим апаратом.

    Реклама на dsnews.ua