• USD 36.6
  • EUR 37.2
  • GBP 44.2
Спецпроєкти

Не по зубах. Як денікінці програли Україну і допомогли більшовикам

Денікінці, як і сучасна Росія, заперечували право України на існування — і тому не мали шансів на перемогу. Але завдяки своїй "гнучкості" бонуси від українофобства білих отримала інша російська сила — більшовики

Карикатура з російської радянської газети
Карикатура з російської радянської газети
Реклама на dsnews.ua

Керовані Антоном Денікіним загони Збройних сил півдня Росії влітку – восени 1919 року окупували більшу частину території України. Здавалося, денікінці мали усі шанси перемогти, адже в Україні вирували антибільшовицькі повстання, що знесилили Червону армію. А там і до Москви було недалеко. Однак денікінці зазнали нищівної поразки і український фактор зіграв у ній ключову роль.

Більшовики роком пізніше визнали, що антибільшовицькі повстання 1919 р. проходили переважно під національними гаслами. В ухваленій у березні 1920-го резолюції про відносини між УСРР та РСФРР відзначалося: "Навколо гасла української самостійної держави організувалася влада гетьманства. В його ім’я була відновлена угодовська Директорія. (…) Зрештою, під цим же гаслом відбувалася більша частина куркульських повстань в Україні при радянській владі, що відіграли таку вагому роль при розгромі радянської влади в Україні і так відчутно посприяли наступу Денікіна".

Але свої шанси денікінці змарнували. Бо не взяли, — та й не могли — до уваги досвід більшовиків.

За це і поплатилися.

У 1919 році Антон Денікін, як і весь керований ним білий рух, не усвідомили потребу визнання України і всього українського. Для нього як для ідейного прихильника "єдиної неділимої Росії", таке визнання було неприйнятним.

"Більшовик", 13 серпня 1919 року
"Більшовик", 13 серпня 1919 року

Як наслідок білі зламали зуби об Україну, адже невдовзі після захоплення тієї чи іншої частини України білогвардійськими тилами котилися ще потужніші повстання. А без зубів про взяття Москви годі було й говорити.

Реклама на dsnews.ua

У самій Україні Денікін зразка 1919-го став рятівником більшовизму. Денікінці не приховували свого негативного ставлення ні до ідеї української державності, ні до ідеї зрівняльного розподілу землі, на чому й трималася будь-яка влада в Україні в ті буремні роки. Нищили чи заперечували право на існування всього цього білогвардійці відверто і безцеремонно. І на тлі них більшовики, точніше "комуністи", бо тоді у масовій свідомості більшовики не завжди ототожнювалися з комуністами, виглядали не такими вже й потворами.

Денікінці відверто тримали курс на "єдину неділиму Росію". Вони заперечували навіть самі поняття "Україна та "українці", вважаючи "українство" вигадкою ворогів. Логічним наслідком такого підходу була заборона вивчення українознавства, тобто географії та історії України. Так само вчиняють російські окупанти сьогодні.

"Рада", 18(5) вересня 1919 року
"Рада", 18(5) вересня 1919 року

Як і Путін у 2014-2022-х, Денікін у 1919-му демонстрував повне ігнорування не лише історії, а й навіть сучасних йому подій. Приміром, денікінці називали "ставленником немцев" Симона Петлюру, який ще з початку Першої світової війни був симпатиком Антанти, а наприкінці 1917 року пішов у відставку з посади генерального секретаря з військових справ УНР одразу після відправлення української делегації на перемовини з країнами Четверного союзу. І навіть той факт, що з липня по листопад 1918-го Петлюра був в ув’язненні саме за влади пронімецького гетьмана Скоропадського, не спонукав денікінців замислитися над таким недоречним наповненням власних ідеологем.

Як і сучасний Кремль, Денікін так і не зміг визнати очевидного: українці існують, вони відрізняються від росіян і з їхніми потребами варто рахуватися.

І це при тому, що причинами поразок більшовиків у 1919 р. була насамперед невідповідність їхніх гасел реальній політиці. Зокрема і те, що попри попередню проукраїнську риторику, на практиці у 1919 році більшовицькі управлінці і про важливість української культури "забували", особливо "на місцях" (чого варті лише близько 200 заборон української мови), і вимушено дозволену ними українську радянську державність намагалися ліквідувати. Це викликало шалений спротив навіть серед радянських українських партій.

Витяг з фейлетону "Нихай живе еволюція", "Рада", 19(6) вересня 1919
Витяг з фейлетону "Нихай живе еволюція", "Рада", 19(6) вересня 1919 року

У 1919-му ці антиукраїнські національно-культурні та державні дії більшовицької влади каталізували незадоволення селянських мас невиконанням обіцяного раніше розподілу землі. По всій Україні завирували повстання.

Денікінці ж не лише не ліквідували вказані причини незадоволення, а й навпаки поглибили їх. Вони навіть на рівні гасел заперечували права українців, а українську мову принципово не називали українською. Під забороною було й саме слово "українці" – денікінці наголошували на "малоросійській гілці російського ( російською мовою — "русского") народу". Було скасоване навчання українською (у їхній риториці – "малоросійською") за державний кошт. На додачу до цього денікінці вже й теоретично заперечували не лише право українців (в тому числі, під назвою "малороси") відокремитися, а навіть саму можливість отримання ними національної автономії. Геть не йшлося і про переділ землі.

Ще одна цікава деталь: вивіски денікінці змінювали в першу чергу.

"Рада", 19(6) вересня 1919 року
"Рада", 19(6) вересня 1919 року

Українська Народна Республіка на той час відчайдушно шукала підтримки країн Антанти, які наполягали на потребі її порозуміння з денікінцями з метою спільної боротьби проти більшовизму. Але таке порозуміння і союзні відносини були неможливими саме через діяльність денікінців. Адже, як зауважувалося жовтневому 1919 року зверненні УНР до держав Антанти, Денікін "нищить українську культуру, позбавляє нас права і змоги вчитись в українській школі, забороняє вживати української мови в церкві, закриває наші культурні інституції, нищить українські книжки". Через це УНР навіть почала промацувати ґрунт на предмет угоди з більшовиками. Щоправда, успіху не мала.

"Народна Воля", 29 жовтня 1919 року
"Народна Воля", 29 жовтня 1919 року

Нашестя денікінців швидко дало зрозуміти українцям, що ті гірші за більшовиків. Зокрема, такі рішення урядовців "білої" Росії, як заборона вивчення українознавства (історії та географії України), ініційоване білогвардійцями у Києві знищення 40 тис. томів української літератури тощо чітко стверджували несумісність денікінщини із реаліями того часу. Як і сьогоднішні дії російських окупантів, які часом буквально повторюють дії денікінців зразка 1919 року – з реаліями ХХІ століття. У 1919-му такі дикунські кроки підштовхували українців до висновку, що знаходження компромісу з більшовиками може бути цілком прийнятним та сприятиме виживанню української державності і розвитку української культури.

"Народна воля", 1 листопада 1919-го
"Народна воля", 1 листопада 1919-го

Слід визнати: Українська Народна Республіка, попри важливість її як символу боротьби, на той час об’єктивно майже не мала шансів на військову перемогу. Адже Антанта з усіма її матеріальними та дипломатичними ресурсами віддала тоді перевагу непримиренному єдинонеділимцю Денікіну, а вожді більшовиків, щоб зберегти вже "свої зуби", усвідомивши важливість українського питання, пішли на реальні поступки українцям. У Кремлі тоді взяли до уваги наполягання більшовика Павла Попова, який після подорожі Україною схарактеризував настрої селянства у вересні 1919 року такими словами: "Якщо обирати якусь із вже існуючих властей, (Петлюра, Денікін, комуністи), то найменшим з усіх зол в очах селянства є Петлюра".

Шляхом поступок більшовицькі керманичі спробували переламати ситуацію на свою користь. І їхні наміри мали успіх.

Саме тому більшовикам і вдалося опанувати Україну. Адже коли червоноармійцям перед їх вступом в Україну зачитували наказ голови Реввійськради РСФРР Лева Троцького, у якому йшлося про захист національних прав українців, то це само по собі засвідчувало: у Денікіна не залишається жодного шансу. У наказі, зокрема, наголошувалося:

"Україна — це земля українських робітників і трудових селян, лише вони мають право господарювати на Україні, правити нею і будувати у ній нове життя… Пам’ятайте твердо: ваше завдання не підкорення України, а звільнення її".

"Красный Балтийский флот", 4 грудня 1919-го
"Красный Балтийский флот", 4 грудня 1919-го

Завершувався цей наказ непересічним і неможливим для початку 1919 року – і чогось подібного нині в принципі не можуть проголосити уражені "рускім міром" окупанти сьогодні — гаслом: "Хай живе вільна незалежна Радянська Україна!"

З того часу гасло про незалежність радянської України стало незмінним у пропагандистській роботі більшовиків. Його дієвість була безсумнівною. Це було враховано і при створенні СРСР – усі республіки означалися рівноправними і, за зафіксованим ще в 1920 році Україною наполяганням, мали право на вихід із союзу.

В 1919-1923 роках Кремль прислухався до настроїв суспільства в Україні, завдяки чому зміг не лише перемогти УНР та озброєних Антантою денікінців, а й переконати частину українців у своїй національній толерантності, а то й взагалі захисті українства. Це й зумовило завоювання більшовиками України. На щастя, нині такої здатності враховувати настрої активної частини українського суспільства в російських окупантів немає. І це полегшує завдання українців, на стороні яких нині цивілізований світ.

    Реклама на dsnews.ua